ЛЬВІВ ‒ 46-річний боєць Роман Качмарик був важко поранений 6 квітня у місті Попасній Луганської області. Обстріли не припинялись. Щоби до нього дістатись, означало ‒ загинути від ворожих куль. Незважаючи на небезпеку, 27-річний Ярема Кардаш побіг допомогти побратимові. Обоє вже знайшлись пізніше, у госпіталі.
Ярема Кардаш проходить реабілітацію після поранення у Трускавці. Молодий чоловік родом із Звенигорода Львівської області. Мобілізований у перший день війни. Не вагаючись, із товаришем прийшов у військкомат. Вже 28 лютого з побратимами був у Лисичанську, а через кілька тижнів ‒ у Попасній.
Якщо загинути ‒ одразуЯрема Кардаш
«Ми відбивалися від піхоти. Молився, як ніколи. Відчував молитву рідних, все мені робилося з легкістю. Хто вийшов звідти, то дивом залишився живим. Коли вже знаєш, що можеш загинути, то це відчуваєш стану ніяковості. Це вже немає страху. Просто закладаєш думку в голові ‒ це все. Просиш, щоб калікою не бути, щоб рука і нога лишились на місці, а якщо загинути ‒ одразу.
Потрапив на позицію і вчив мене боєць із позивним «Дєд», Володимир з Івано- Франківська. Мене саме він навчив, як правильно в окопах сидіти, як правильно діяти при пораненні, як вижити, коли не буде руки і ноги, тобто навчав поведінки в екстремальних умовах. Якби не він, я б не вижив. Він показав зброю, як розбирати, як користуватися. Ми домовлялись, що після закінчення війни Володя приїде до мене у сад. Але днями він загинув…», ‒ розповідає Ярема Кардаш.
Поранення і порятунок
Роман Качмарик із Львівщини прийшов у військкомат самостійно. Вдома не знаходив собі місця. 6 квітня у боях за Попасну був важко поранений. Розмовляємо в одній із лікарень Львова, де він проходить лікування. Поруч із ним ‒ дружина Оксана. Вона щаслива, що чоловік вже самостійно сидить, встає і поволі ходить. Хоча попереду ще багато днів реабілітації. Окремі осколки залишаться у тілі завжди.
Ярема ‒ мій ангелРоман Качмарик
«З ночі почались мінометні обстріли і почався наступ в Попасній противника. Ми обороняли вулиці в місті Попасній. У цей момент я був поранений. Голова, шия, хребет. Евакуювати медикам мене не було змоги. Але Ярема знайшов у собі сили, поборов у собі страх і прийшов мені на допомогу, зміг мене звідти витягнути і дотягнути в безпечне місце. Я такий йому вдячний. Ярема ‒ мій ангел. Зараз уже можу ходити. Все йде на покращення. Реабілітологи кажуть, що з кожним днем буде краще і краще», ‒ каже Роман Качмарик.
Його рятівник ‒ Ярема Кардаш ‒ розповідає, що потрібно було забрати з-під обстрілів поранених. Якщо б пішли медики, то всі б загинули. Ярема розумів, звісно, що і для нього могло б закінчитись загибеллю. Бійця прикривав інший військовослужбовець.
Не міг інакшеЯрема Кардаш
«Сумна картина, думали, що не вийдемо звідти. Роман лежав із тяжкими травмами, кричав. Йти страшно, ти їх бачиш. Я думав, що все і йому, і нам. Ми перекрикувались, а він каже: «Киньте гранату і йдіть». Ми взяли попід руки, він кричить, що йому все болить. Забігли за будинок, хлопці звідти прикривали, забігли і по нас летять ракети. Падаю – і в останню хвилину побачив підвал, звідки він взявся? Я туди Ромка на себе, впали у підвал, а тоді по нас – артобстріл. Ми його доставили до нашого штабу. Там медичка надала допомогу – і далі на точку евакуації. Але я не міг інакше. У мене дві руки і ноги, якби я не зробив, мені б совість не дозволила. Вже якщо разом загинемо, то разом», ‒ говорить Ярема Кардаш.
Поранення Яреми Кардаша
Втім, через кілька днів після того, як Ярема врятував побратима, він сам отримав поранення.
Два дні виводив хлопцівЯрема Кардаш
«Був обстріл в окопі. Мій ротний попросив мене відійти, щоб ми не стояли один біля одного, якщо влучить, щоб не загинули разом. Він тільки сказав і буквально 40 секунд ‒ артобстріл в окопі. Один був смертельним для ротного, а другий поранив мене, зачепило осколками від удару. Я так ще два дні виводив хлопців, а потім взагалі не міг нічого, не чув. Пощастило, що у мене були тактичні рукавиці, хороший захист, батьки передали», ‒ говорить Ярема.
Ярема Кардаш не вважає себе ані героєм, ані сміливцем. У його родині дідусь, по маминій лінії, воював в УПА. Від нього чув багато розповідей.
Нечисть полізеЯрема Кардаш
«Дідо Микола був репресований, із Волині. Часто казав, що нечисть полізе і треба бути готовим, що так просто нічого не буде в Україні», ‒ пригадує слова діда Миколи.
Зараз Ярема хвилюється не стільки про власне здоров’я, як за брата, який їде захищати Україну. Радить йому добре освоїти військові навички.
Брат іде захищати УкраїнуЯрема Кардаш
«А хто захищатиме Україну? Ми мусіли йти, знали, куди йдемо, але не очікували, наскільки це все буде. Війна. Загинути там дуже легко. А щоб піти, треба добре навчитися. Брат іде захищати Україну. Інакше в нього не може бути. Він завжди хотів служити. Перемога ‒ вибити всю нечисть, побудувати величезний паркан і поставити багато ППО, і жити. Інакше з тим сусідом не може бути. Вони не забирають тіла загиблих, вони воюють тільки за гроші. Де б я пішов залишати своє життя за якісь там гроші!? Я б знову пішов воювати, але комісія вже не дозволить. Тому буду підтримувати хлопців», ‒ говорить Ярема Кардаш.
Свого рятівника Ярему Роман Качмарик шукав із дружиною. Виявилось, що обоє бійців лежали в одній лікарні.
«Він прийшов до мене у палату. Сльози стримати не можна було. Дуже йому вдячний. Буде перемога ‒ підемо на каву», ‒ каже Роман Качмарик.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.
