Наталя Куліді

Це історія родини Кравець. Подружжя Тетяна та Олег разом із трьома дітьми – Сергієм, Златою і Лізою загинули від російського безпілотника в Одесі. Він влучив у багатоповерхівку в ніч 2 березня. Забрав життя 12 людей. У цьому тексті ми розкажемо про багатодітну родину, в якій уцілів лише 17-річний старший син Тетяни.

Текст підготувала платформа пам'яті Меморіал, яка розповідає історії вбитих Росією цивільних та загиблих українських військових, спеціально для Радіо Свобода. Щоб повідомити дані про втрати, заповнюйте форми: для загиблих військових та цивільних жертв.

Народження Влада та військова служба

У родині Присляк в селищі Раухівка, що на Одещині, росли три донечки: Олена, Тетяна, Олександра.

«У нас різниця у віці – 16 років, Таня для мене була як друга мама. Якщо потрібна підтримка, то вона завжди була від неї. До батьків з усіма питаннями не прийдеш, а ось до сестри – можна. Таня ніколи не плакала. Жодного разу не бачила в її очах сльози. Тільки усмішку», – говорить молодша Олександра Присляк.

Першу дитину – хлопчика Владислава – Тетяна народила у 18 років. Коли синові було кілька місяців, пішла навчатись військовій службі – таку можливість запропонувала мама. «Таня кликала і мене з собою. Але я більш творча людина, армія – не моє… Після закінчення навчання вона відчувалась більш самостійною», – додає старша сестра.

Сергій і Злата

Другий син у Тетяни, Сергій Поліщук, народився 30 липня 2014 року. Після перших обстежень з’ясувалося, що хлопчик має ваду серця. Дитину прооперували, потім – ще раз.

«Тетяна з Сергієм їздили по лікарнях, проходили обстеження. Я з ним була як маленька нянька. Хлопчик був кумедний. Коли хотів пити, так смішно робив – нюх-нюх носиком – так повідомляв, що хоче водички», – говорить Олександра Присляк. Вона стала хрещеною хлопчика.

Під час чергових обстежень Сергія, перебуваючи у лікарні, Тетяна зрозуміла, що знову вагітна. 13 січня 2016 року у родині Поліщуків народилась Злата. Ім’я дівчинці дала сама Тетяна.

«Злата була нашим сонечком. Розумна і дуже світла. Я няньчила Злату, як колись мене няньчила сама Таня», – ділиться Саша Присляк.

Сергійко зростав спокійним. Златка – активніша та більш серйозна.

Хлопчику подобались машинки і конструктори. З радістю висловлював любов до своїх рідних. «Постійно до мами нашої звертався: «Бабусю, я тебе так люблю. Ти моя бабуся-красунечка», – говорить Олександра Присляк.

Дівчинка полюбляла ляльок. Гарно танцювала та знімала відео для соцмереж.

«Дуже розумна була. Незвично говорити «була»... Злата хотіла стати стоматологинею», – додає родичка.

Олександра професійно займалась акробатикою. Маленька племінниця бігала за тіткою і просила провести для неї персональне тренування. Саша раділа активності Злати.

І Злата, і Сергій любили кататись на самокатах, машинках у парках, стрибати на батутах.

Знайомство з Олегом та переїзд до Маріуполя

У 2021 році у Тетяни зав’язались стосунки з Олегом Кравцем. Він був родом із Раухівки, навчався в одному класі зі старшою сестрою Тетяни, Оленою Цуркаленко. Був кадровим офіцером, брав участь в АТО, мав молодшого брата Євгенія, який у 2014 році загинув під Маріуполем.

«Брат Олега, Євген Кравець, був моїм дядьком та хрещеним. Ми тісно спілкувались родинами. Олег мав цілеспрямований характер, завжди відстоював правду. Хотів змінювати армію, аби в ній було менше совкового», – говорить родич, Євген Антонішин.

У 2021-му Тетяна разом із трьома дітьми та Олегом переїхали до Маріуполя. Там разом облаштувались в орендованій квартирі. Злата ходила у садочок, Сергій та Влад – у школу. Батьки – служили.

«Олег дуже добре прийняв дітей Тетяни. Намагався бути для них батьком», – говорить Олександра Присляк.

«Я синові сказав: «Коли ці діти виростуть, мають відгукуватись про тебе так: «Ми жили з вітчимом, але нічого поганого про нього сказати не можемо, він нас не ображав». Тетяна ніколи на нього не жалілась», – говорить батько Олега, Володимир Кравець.

Для Олега сім’я була на першому місці. До того чоловік вже мав два шлюби та сина від попередніх стосунків. З Тетяною, кажуть рідні, відчував себе щасливим.

Напередодні повномасштабного вторгнення Влад, Сергій та Злата гостювали у рідних у Раухівці на Одещині. Тетяна з Олегом були у відрядженні. Коли поверталися в Маріуполь, вже оголосили збір військових.

«Пощастило, що сестра не встигла забрати дітей з Раухівки у Маріуполь. Вона б їх просто потім не вивезла», – говорить Олена. Тетяна з Олегом, як військові, залишились у Маріуполі. За можливості жінка телефонувала дітям, розповідала, що з нею все нормально. Рідні згадують, що Сергій і Злата розуміли, чому мами немає поряд: розпочалась війна, тому вона має виконувати свою роботу.

У Маріуполі Олег подарував коханій цуценя чіхуахуа. Тетяна назвала собачку Мією та брала з собою на службу. «Таня скидувала мамі фото, як вона з собачкою сидить на чергуванні», – говорить Саша Присляк.

Через кілька тижнів Тетяна й Олег виїхали з маріупольської облоги – все нажите за кілька місяців залишилось там. З собою мали лише документи у кишенях. Вже у Раухівці сестри надто не розпитували жінку про те, що відбувалось у Маріуполі. Бачили, що вона переживає через це.

Навчання Сергія та Злати

Після переїзду з Маріуполя Сергій почав займатись з вчителями з Раухівської школи. Рідні попросили, щоб класна керівниця приходила до них додому на індивідуальні уроки.

«Сергій був закритий – наче в мушлі, трошки лякливий. Я з ним розмовляла, щоб наблизити до себе. Так ми помаленьку довчились до кінця року, а вже з 1 вересня він пішов у третій клас разом з усіма дітьми», – говорить класна керівниця Сергія Марина Дузяк.

Хлопчик гарно вчився, краще вдавались йому гуманітарні предмети. Вчителька згадує його комунікабельним, веселим, усміхненим.

У 2022-му у Раухівці пішла у перший клас Злата. Коли бабуся привела дівчинку ще до навчального року знайомитись з учителькою, майбутня керівниця Ольга Зубрицька сказала: «Ім’я Злата дуже пасує їй. Злата – наче золота дитина».

Дівчинці подобалось вчитись. Вона гарно писала та читала, була активною. На позакласних заходах охоче розповідала вірші.

«Злата була бойова – як броня для Сергія», – згадує Марина Дузяк.

Через службу родина була вимушена переїхати до Одеси. Там мали простору квартиру. Діти пішли у місцеву школу.

У 2022 році Олег із Тетяною розписались – святкування не організовували, були просто вдвох.

«Сестра казала, що таких людей як Олег вона ніколи не зустрічала. Він для неї був найкращим: як господар вдома, як коханий чоловік та як батько для її дітей», – ділиться Олена.

В Одесі Сергій почав займатись спортом. Олег водив його на футбол.

«Також Олег робив уроки з дітьми. Він намагався у всьому підтримувати дружину. І це з урахуванням того, що на службі він був шість днів на тиждень», – говорить Саша Присляк.

Народження спільної донечки Лізи

Наприкінці 2022 року Олена Цуркаленко заїхала в гості до Тетяни. Сестра була одягнена в широку піжаму, сказала: «У нас буде дівчинка». Підняла піжаму та показала уже чималенький животик.

Злата, яка невдовзі мала стати старшою сестрою, трохи ревнувала до немовляти в животику. Та це минулось після народження дитя. Спільна донечка Тетяни та Олега з’явилась 29 липня 2023 року. Назвали Лізою – ім’я обирали батьки вдвох.

«Я на руки одразу онучку не брав. Сказав, щоб трохи підросла. Дружина говорила, що дівчинка схожа на маленького Олега. Вдома вона знайшла його дитячі фото. Каже: «Дивися, це Олег, а це – Ліза», – розповідає дідусь Володимир Кравець.

«Тетяна називала себе молодою матусею», – говорить Олена.

У свої 40 років молодим татком називав себе і Олег Кравець.

«Олег дуже змінився. До Тетяни в нього була тільки війна в житті. А з новою дружиною почав жити якось по-іншому, з’явився запал в очах», – розповідає Євген Антонішин. Олег запропонував йому бути хрещеним Лізи, а хрещеною стала Олександра Присляк.

Вперше племінницю Олександра побачила напередодні хрестин, коли повернулась додому з Польщі, де перебувала з початку повномасштабного вторгнення.

«Ти її хочеш взяти на руки, а вона всім своїм видом показує: «Ні, я хочу у мами на руках». Вона навіть не дивилася на нас, відверталася. Ішла тільки до Тані на руки та до Злати», – згадує Олександра.

Охрестили дівчинку в листопаді 2023 року.

Олег щомісяця фотографував донечку та відправляв світлини рідним. «У перший місяць Ліза була на фоні українського прапора. У два – американського, бо вони наші союзники, у три – вже стяг Великобританії…», – розповідає дідусь Володимир Кравець.

Хресні Олександра та Євген приїздили в гості до Тетяни з дітьми кілька разів на місяць.

«У лютому вона вже повзала. Потроху складами промовляла «ма-ма», «па-па». Злата підіймала Лізу на ручки, співала їй різні пісеньки», – розповідає Олександра Присляк.

«До загибелі Лізи я встиг кілька разів потримати її на руках. Їй було місяців шість тоді. Ми з дружиною не могли натішитися, що маємо здоровеньку онучку», – розповідає Володимир Кравець.

У лютому Тетяні Кравець виповнилось 36 років. Саша приїхала привітати сестру з днем народження. Вже збиралась додому, як набрала мама та попросила сестер сфотографуватись разом.

«На світлині ми втрьох – я і Таня з Лізою на руках. Сестра була в тій самій піжамі та з таким самим хвостиком на голові, як я потім її впізнавала, після смерті», – ділиться Саша Присляк.

Атака на будинок в Одесі

Ввечері 1 березня старший син Тетяни, 17-річний Влад, збирався до бабусі у Раухівку. У селищі живе багато друзів хлопця, з якими він гуляв та проводив час. Влад думав, що вже не встигне на електричку і поїде вранці наступного дня. Та в останню мить помчав до дверей потяга і таки встиг.

У ніч на 2 березня російська армія обстріляла безпілотниками Одесу. Один влучив у будинок, де жили Тетяна та Олег Кравці з трьома дітьми. Їхня квартира була на четвертому поверсі.

«Я почув, що летить шахед просто навпроти мого будинку. Був гул та звук, наче літак знижується. Коли побіг в коридор, відчув вибух. Вискочив до вікна – підʼїзду навпроти вже не було. Чув крики людей. Сповістив рідних про приліт у будинок Тетяни та побіг вниз», – згадує Євген Антонішин.

Він допомагав розбирати завали.

О шостій ранку мама Тетяни подзвонила своїм двом донькам. Саша на той момент спала вдома у Білгород-Дністровському, одразу почала збиратись в Одесу. «Я запитала, чи всі живі. Мама відповіла: «Я не знаю»…».

На розборах завалів рідні провели понад дві доби. Ночували на вулиці.

Першим знайшли Олега, потім – Тетяну. На всі впізнання ходила Саша Присляк, бо не хотіла, щоб її батьки бачили тіла рідних.

«Спочатку дістали іншу жінку, на той момент вже минуло трохи більше доби. Впізнати було складно, бо її сильно притиснуло плитою, обличчя залишалось у пилі. Я засумнівалась. Сказала: "Ні, це не Таня". Дивилися по сережках, потім згадала, що у сестри було татуювання. А тут їх не було», – говорить Олександра Присляк.

Тетяну з маленькою Лізою дістали пізніше – жінка була вдягнена так само, як і в свій день народження у лютому.

До останнього рідні сподівались, що Сергій та Злата живі. У квартирі вціліла ванна кімната.

«Та дітей знайшли у своїй кімнаті на ліжках. Вони були під плитою. Їх теж я впізнавала. Дуже не хотіла, щоб мама на це дивилася. Я хотіла, щоб вона пам'ятала їх живими…», – говорить Олександра Присляк.

За визначенням експертизи, Олег, Тетяна та троє дітей загинули уві сні.

З родиною прощались в Одесі та Рауховці, а поховали у Мариновому, де похований молодший брат Олега. Рідні не захотіли їх розлучати.

У пам’ять про рідних сестри Олександра та Олена зробили татуювання – п’ять пташок.

«Коли хочеться плакати, я постійно згадую Таню, яка ніколи не проливала сліз. Єдине, що мене тішить, що рідні останні роки були по-справжньому щасливі…», – говорить Олександра Присляк.

Посмертно Олег Кравець отримав звання полковника.