Здавалося, що після видання чотиритомної праці Петербурзького історика Валерія Возгріна «Історія кримських татар» ні додати, ні спотворити у багатовіковій історії Криму та відносин кримських татар і Росії вже принципово нічого. Вчений, який присвятив усе життя цій темі, неупереджено виклав усі проблеми та розставив усе по своїх поличках. Втім, російські історичні установи, які слідують у фарватері російської національної політики, намагаються видавати нові дослідження.
Вони розставляють акценти по-новому, і щоб, з одного боку, задобрити кримськотатарський народ, йдуть на певні поступки у трактуванні історії. З іншого боку, намагаються щось приховувати і недоводити, щоб згладити провину Російської імперії за війни в Криму та насильницьку ліквідацію Кримського ханства, і відповідальність радянської імперії за геноцид кримськотатарського народу за допомогою поголовної депортації, що представлялося тоді як форма «остаточного вирішення кримськотарського питання в СРСР».
Нещодавно у Кримському інженерно-педагогічному університеті імені Февзі Якубова було презентовано третій том п'ятитомної монографії «Історія кримських татар». Ще раніше аналогічна презентація відбулася в Інституті історії ім. Ш. Марджані Академії наук Республіки Татарстан, чиїми зусиллями, власне, і підготовлено публікацію.
Про те, що книга задумана та видана як противага роботі Валерія Возгріна, говорить багато факторів. По-перше, вона задумана в більшому обсязі, ніж робота Возгріна, – цілих п'ять томів проти чотирьох. Так би мовити, натяк на більшу фундаментальність.
По-друге, ідентична назва книги має відігравати роль заперечення, або хоча б заміщення більш раннього видання пізнішим.
По-третє, у перших двох розділах книги перераховані джерела історії Кримського ханства та його історіографія, зокрема російська, англо-американська, німецька, польська, турецька, українська, що свідчить про спроби просто «потопити» роботу Возгріна серед іншої літератури.
По-четверте, всю роботу авторським колективом розпочато саме з третього тому, присвяченого періоду Кримського ханства, при тому, що перші два томи ще взагалі відсутні, що говорить про те, що й усе видання задумане і терміново здійснене задля затвердження певних нових ідей замість старих, які надумали розмістити лише у третьому томі. Яких саме нових ідей – не складно визначити за змістом матеріалу.
Книжка написана однотипно, її план відповідає загальній російській схемі кримської історії
Проте, перш ніж говорити про це, слід сказати про старання авторського колективу дослідження по-новому розставити акценти у досить відомих історичних подіях. Для просування їх в історичне середовище до роботи залучили іменитих авторів. Серед них є найвідоміші спеціалісти у різних аспектах історії Кримського ханства. Серед наукових установ перераховуються Інститут російської історії РАН, Казанський та Кримський федеральні університети, Калмицький та Південний наукові центри РАН, Південний федеральний університет, Кримський інженерно-педагогічний університет імені Февзі Якубова, Білоруський державний університет та багато інших. Загалом 48 фахівців, кандидатів і докторів наук брали участь у підготовці 17 розділів книги.
Книжка, втім, написана однотипно, її план відповідає загальній російській схемі кримської історії. Перший етап – утворення кримської державності з Улусу Джучі, і слід сказати, що цей період історії Золотої Орди та Криму більш детально та менш схематично описано у третьому томі семитомної «Історії татар з найдавніших часів». Тут жодних проривів чи досягнень немає.
Другий етап – підпадання Кримського ханства під протекторат Османської імперії. І цей факт активно використовується надалі для виправдання всіх «нещасть» Кримського ханства. І в подальших розділах детально розглядається внутрішньополітичний і зовнішньополітичний стан ханства, причому про російські війни та походи на Крим згадується де скоромовкою, де у зв'язку з іншими аспектами, де взагалі мимоволі, як про несуттєві події в житті ханства. Хоча відомо, що протягом його історії чинник російських територіальних претензій грав значну, а то й визначальну роль. Та й самі суперечки і різночитання з історії ханства, власне, породжені тим фактом, що військами фельдмаршала Бурхарда Мініха в 1736 був спалений Бахчисарай і разом з ханським палацом згорів державний архів Кримського ханства, документи якого могли б сьогодні поставити крапки в багатьох спірних проблемах.
Виявляється, агресія та війна Росії, анексія Кримського ханства – це не завоювання, не ліквідація суверенної держави, а лише «доля»
У 9-му розділі, наприклад, розглядається внутрішньополітичний розвиток Кримського ханства, і… «доля» кримськотатарської державності у 1771-1783 роках. Виявляється, агресія та війна Росії, анексія Кримського ханства – це не завоювання, не ліквідація суверенної держави, а лише «доля». Глава 15 називається «Військова справа та військова культура Кримського ханства», в якій є параграф – «Набіги кримських татар». У зв'язку з відмовою від розгляду «воєнної справи Росії» та постійних «набігів» російських військ на Крим це навіть із наукової академічної точки зору виглядає як необ'єктивність та ангажованість.
Таким чином, план книги виглядає несистемним і незакінченим. «Доля» ханства завершилася ще в 9-му розділі в 1783 році, але потім протягом ще 7 розділів автори досліджують те, що вже ліквідовано, тільки в 15-му розділі доходять до «набігів», а в останньому –17-му розділі розглядають «долю» територій ханства поза Кримським півостровом.
Але книга має й одне «досягнення». В історії Криму «по-Надінському», як відомо, Кримське ханство – не держава, жодних ознак цивілізації в нього немає, і, крім війни, його економіка будується на работоргівлі та пограбуваннях.
Історики спробували зробити крок від агресивної брехні до визнання неправоти своїх попередників, але зробили лише половину кроку
Тепер же навіть Еміль Сейдалієв, кандидат історичних наук, завідувач кафедри історії КВПУ імені Февзі Якубова, член «громадської палати» Криму, визнає: «Видання унікальне ще й тим, що багато тем у ньому піднято та об'єктивно розглянуто вперше в сучасній історичній науці. Так, проаналізовано соціально-економічний розвиток середньовічної кримсько-татарської (так в оригіналі – авт.) держави та переконливо доведено, що економіка Кримського ханства базувалася не на набігах та пограбуваннях суміжних держав і народів, а на розвиненому сільському господарстві, ремеслах та торгівлі. Аналіз писемних джерел та літературних пам'яток дозволив фахівцям зробити висновок, що в державі були присутні й розвивалися висока духовна культура, наука та освіта…»
Таким чином, цього разу російські та кримські історики спробували зробити крок від агресивної брехні до визнання неправоти своїх попередників, але зробили лише половину кроку, необхідного для очищення російської історії від наглої дезінформації. Втім, цей крок давно вже зробив Валерій Возгрін, і за ним, віримо, йтимуть дедалі більше російських істориків. Однак зараз ця наукова висота все ще не підкорилася навіть іменитим історичним установам.
Костянтин Подоляк – журналіст
Оригінал публікації – на сайті Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода