(Рубрика «Точка зору»)

Юрій Горбань

У Києві презентували книжку «Поки ми живі…», присвячену Ірині Бекешкіній – видатній соціологині, громадській діячці, директорці Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва. До видання увійшли наукові праці, її виступи у ЗМІ (зокрема її інтерв’ю Радіо Свобода в найдраматичніші часи Євромайдану), спогади друзів та колег, крилаті вислови, за які Ірину так любили журналісти.

Книжка, що вийшла за підтримки Міжнародного фонду «Відродження», доступна як в електронному, так і в друкованому форматі, який поширюватимуть серед наукових та освітніх установ, адже, як відзначив науковий директор «Демініціатив», професор Могилянки Олексій Гарань: «Всі її праці – це своєрідна історія України. Як змінювалася країна, як змінювалася громадська думка і як змінювалися наші оцінки».

«Росіяни більш схильні до монархії, а ми – до анархії. Це теж не добре. Але до диктатури ми не схильні. Коли робили дослідження цінностей населення, на першому місці – завжди свобода. А от законослухняність – традиційно в кінці списку). (І. Бекешкіна)

Друзі та колеги, згадуючи та оцінюючи постать Ірини Бекешкіної, говорили про те, що вона зробила соціологію впливовим чинником вільних виборів та демократії. А її непересічні ораторські здібності та харизма, за словами директора Інституту соціології НАН України Євгена Головахи, дозволили їй стати «найвпливовішим соціологом в Україні».

«Найстрашніша влада – тупа. Навіть корумпована не є таким великим злом. Вона крастиме потрошку, не рубатиме гілку, на якій сидить. Янукович та його оточення закралися і втратили все». (І. Бекешкіна).

Її боялись влада та політики, бо вона була непідкупною й безкомпромісною у питаннях довіри чи рейтингів, вона вчила журналістів правильно використовувати та інтерпретувати соціологічні дані, але особливо діставалось так званим «рогам та копитам».

«Саме Ірина Бекешкіна прищепила назву «рога і копита» псевдосоціологам, і цей образ вже прикипів до тих, хто свідомо спотворював, маніпулював або й узагалі вигадував дані начебто громадської думки. Водночас за своїх колег-соціологів і саму науку вона стояла горою», – каже Володимир Паніотто, генеральний директор Київського міжнародного інституту соціології і професор Могилянки.

«Будь-яка професійна соціологічна структура не буде втрачати своєї репутації. Репутація – це все в нашому світі. Можна одного разу нагодувати споживача поганою ковбасою, але потім її вже ніхто не купуватиме». (І. Бекешкіна)

Ірина Бекешкіна заслужено входила до різноманітних рейтингів впливовості та успішності. Адже, окрім своєї публічної соціологічної діяльності, вона була «совістю громадського сектору», входила до численних громадських рад при органах влади, її запрошували до керівних органів різноманітних коаліцій громадських організацій, представляла Україну на міжнародній арені.

«Ірина разом з Фондом «Демократичні ініціативи», разом з Ільком Кучеровим і тими, хто причетний до фонду, були фактично тими, хто найбільше з інтелектуалів вніс у саме головне осердя демократії – вільні і чесні вибори. І якщо ви подивитеся оцінку України з боку іноземців, то перше, про що вони говорять, що Україна – це демократична країна з вільними і чесними виборами», – зазначив друг і колега Ірини Бекешкіної Євген Бистрицький, філософ і багаторічний керівник Міжнародного фонду «Відродження».

«Життєвим простором може бути будинок, двір, вулиця, сусіди... У цьому випадку можна іноді й на вулиці лад навести. Із забудовником повоювати. Але твоїм простором може бути й місто. І тоді, відчуваючи себе його господарями, люди можуть виходити і боротися проти знесення історичної пам'ятки, наприклад. А можна відчувати себе й господарем усієї країни. Для декого так і сталося після подій 2013–2014 років. Люди усвідомили, що Україна належить їм». (І. Бекешкіна).

Ірина Бекешкіна була скромною в житті. Їздила громадським транспортом, жила в звичайній квартирі на околиці Києва, була дуже чутливою до людських болів. У неї було дуже мало часу для самої себе, розповідає близька родичка Ірини Бекешкіної Валентина Ільчук.

«Вона просто жила роботою. Вона іншого нічого не бачила, не хотіла бачити, не знала. Робота – це був весь світ. Вона себе не уявляла старенькою, на лавочці біля будинку. Вона навіть цього допустити не могла... Я часто думала, а що ж буде, коли от не буде роботи, що Ірина мені відповість на запитання: «Поїхали на дачу». Я дуже хотіла б побачити, коли я могла її забрати на дачу і щоб вона просто посиділа десь у квітнику на якомусь шезлонгу, відпочила. На жаль, цього не сталося», – каже Валентина Ільчук.

Назва книжки «Поки ми живі…» – це частина цитати, яку Ірина Бекешкіна висловлювала в драматичні періоди нашої історії.

«Будемо більше вірити у себе. У житті країни, як і людини, не все вдається відразу. Усе справді гідне досягається важкою роботою. І поки ми живі, ніщо не вирішено остаточно».(І. Бекешкіна)

Довідково:

Ірина Ериківна Бекешкіна (04.02.1952 – 20.03.2020) – видатна українська соціологиня, кандидат філософських наук, старший науковий співробітник Інституту соціології Академії наук України, директорка Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва.

У 1974 році закінчила філософський факультет Київського університету імені Тараса Шевченка, згодом аспірантуру Інституту філософії АН УРСР.

Спочатку працювала науковим редактором журналу «Філософська думка», потім старшим науковим співробітником спочатку Інституту філософії Академії наук України, а з 1990 року, з моменту його створення – Інституту соціології АН України.

Була науковим експертом Фонду «Демократичні ініціативи» з часу його створення у 1992 році. Після передчасної смерті у 2010 року його засновника – Ілька Кучеріва – очолила Фонд.

«Демніціативи» першими почали проводити екзит-поли в Україні, а екзит-пол під час президентських виборів 2004 року зафіксував масштабні фальсифікації і став одним із каталізаторів Помаранчевої революції. Велика роль у відстоюванні чесних, несфальсифікованих, даних екзит-полу, належала тоді, зокрема, й Ірині Бекешкіній.

Вона входила до рейтингів 100 найвпливовіших жінок України за версією журналу «Фокус», «Топ-100 найвпливовіших людей України» – за визначенням журналу «НВ», який 2020 року вніс її ім’я до переліку 100 великих українців усіх часів.

Її колеги ініціювали перейменування київської вулиці генерала Карбишева на вулицю Ірини Бекешкіної, цю пропозицію підтримала експертна комісія при Київраді. Чекаємо на остаточне рішення Київради.

Юрій Горбань – «ветеран» Фонду «Демократичні ініціативи» та давній колега Ірини Бекшкіної

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода