На території Києво-Печерської лаври під час гасіння пожежі стався інцидент між ченцями УПЦ (Московського патріархату) та журналістами. Так, зокрема, в кореспондента телеканалу «Магнолія-ТВ» один із монахів відібрав телефон. Сам він пізніше повідомив, що зробив це за благословенням намісника лаври – митрополита Павла (Лебедя). На відео також видно, що митрополит Павло відмовляється віддати телефон журналістові.

Намісник лаври на прохання журналіста віддати телефон, відповідає, що він не кликав його до лаври. Пізніше чернець, який відібрав телефон та представився отцем Арсенієм, сказав, що на території лаври не можна знімати без благословення, адже лавра це приватна власність:

– Чому ви мені забороняєте знімати, це приватна власність чи що?

– Так. Це монастир.

Лаврська психологія

Ці два уточнення дуже яскраво описують те, що відбувається у головах керівництва Московського патріархату в Україні. Вони живуть у своєму світі, який рідко перетинається із реальним – тим світом, в якому живе українське суспільство. В їхній уяві вони є господарями лаври, яку весь час атакують якісь незрозумілі їм журналісти, націоналісти, «розкольники», які щось від них хочуть, то відібрати, то якісь почергові служіння...

Річ у тім, що релігійне середовище доволі інертне, воно живе традиціями, частина з яких сформована ще позаминулого тисячоліття. Церкви дуже повільно адаптуються до змін. Особливо до вимушених змін, тобто таких, що їм не до вподоби. Як, до прикладу, Революція гідності. УПЦ (МП) куди комфортніше було б, як виглядає, в Митному союзі з Росією, аніж у вільному світі з Європою. Тому вони всіляко пручаються та не хочуть приймати нового порядку денного.

Вони відгороджуються від суспільства, від зовнішнього для них світу і живуть за якимось своїм, духовним в їхньому розумінні, порядком денним.

Намісникові лаври можна було б дорікнути, мовляв тільки втих конфлікт довкола нападу на журналістів голови «Укрексімбанку» Євгена Мецгера і вже на його прикладі можна було б навчитися, як поводитися зі журналістами, але я переконаний, що митрополит Павло навіть не знає, хто такий Мецгер. У нього зовсім інша інформаційна атмосфера. Це навіть видно по тих дієсловах, які він використовує.

Коли він наказував підлеглому ченцеві повернути телефон, то уточнив, щоб спочатку «викреслили» звідти всі відео: «Вычеркните оттуда все».

Лаврські живуть не реаліями сьогодення, а минулим. Уявленням, що лавра на 100% їхня та іншого бути не може. Митрополит Павло та його братія в дійсності поводяться в лаврі, як повноцінні господарі. Хочуть – нищать історичні пам’ятки, чи реконструюють на власний смак, без консультацій та погоджень з Мінкультом, або ж взагалі забудовують круті схили у буферній зоні, створюючи аварійно-небезпечні ситуації.

Хоча насправді ж правових підстав для такої поведінки у представників УПЦ (МП) немає.

Так звана нижня Лавра, якою користується юридична особа «Свято-успенська Києво-Печерська лавра / чоловічий монастир / Української православної церкви» (код ЄДРПОУ – 14351528), є лише користувачем приміщень.

Власником же залишається держава Україна. Оскільки це визначна пам’ятка історії та культури, що є спадщиною усього українського народу, а не приватною власністю громадянина України Лебедя Петра Дмитровича, відомого як митрополит Павло. А тому і забороняти фото- чи відеозйомку там не мають права. Більше того такі дії кваліфікуються статтею 171 ККУ як перешкоджання професійній журналістській діяльності і тягнуть за собою кримінальну відповідальність.

Глобальне питання лавр

Власне, допоки у середовищі представників Московського патріархату в Україні буде домінувати саме такий підхід, питання користування українськими лаврами буде відкритим. Адже жоден намісник від Московського патріархату не пустить до лавр Православну церкву України (ПЦУ), яка, до слова, має більше прав на ці монастирі, ніж УПЦ (МП).

Річ у тім, що до 2018 року формально історичне право на лаври було в УПЦ (МП), як структури, яка мала більше підстав претендувати на спадок давньої Київської митрополії. Але після того, як Вселенський патріарх Варфоломій 12 жовтня 2018 року скасував акт 1686 року і відновив Київську митрополію, за два місяці, внаслідок Об’єднавчого собору, вона трансформувалася в автокефальну ПЦУ.

А представники УПЦ (МП) у своїй більшості лишилися тими, хто відмовився від цього процесу, фактично вийшовши зі складу Київської митрополії, а тому і їхні права на її спадок, у тому числі і лаври, тепер під великим сумнівом.

Для загального блага потрібно частіше проводити діалог між громадянським суспільством та духовенством. Нехай навіть і у такий, що називається, некласичний спосіб. Треба, щоби їхні світи частіше перетиналися один з одним і вони бодай би розуміли, як мислять та чим живуть інші. Усвідомлення позицій та принципів протилежної сторони є дуже важливим етапом для діалогу. Головне, щоб не тільки журналісти знали позицію керівництва лаври, але й духовенство усвідомлювало одну просту річ – лавра не їхня приватна власність, а надбання всього українського народу.

Дмитро Горєвой – релігієзнавець

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода