Першого січня день пам’яті преподобного Іллі Муромця. Мощі цього православного святого зберігаються в печерах Києво-Печерської лаври. Згадуємо про нього з огляду на декілька ювілейних дат.

Можливо, цьогоріч минає 880 років (1143) з дня його народження, але це неточна дата. Більш ймовірна дата його загибелі – 820 років тому (1203), під час нападу на Київ овруцького князя та його союзників половців.

І точно відома дата – 380 років з дня канонізації Іллі Печерського. Отут немає сумнівів, що це сталося 1643 року. Треба зазначити, що канонізований він був у той час, коли православна церква на українських землях була під юрисдикцією Константинополя. Тобто це святий домосковської доби.

Цілком імовірно, що Ілля Печерський і билинний богатир Ілля Муромець чи то Муровець – одна і та сама особа. Святого зображають із мечем з огляду на те, що він до чернечого постригу був воїном. До речі, 35 років тому мощі святого вперше дослідили експерти і серед іншого встановили, що той справді мав хворобу кісток, як і билинний богатир, який змолоду не міг ходити. За висновками дослідників, хвороба кісток вплинула на те, що Ілля Печерський мав надто кремезну статуру.

Більше про Іллю Муромця, святого і билинного героя, «Історична Свобода» спілкувалася з істориком та воїном, який зараз боронить Україну, Олександром Алфьоровим.

– Билинний Ілля Муромець чи то Муровець і той, чиї мощі покояться в лаврських печерах – чи є підстави їх ототожнювати?

– Мощі, які знаходяться в Києві – центрі східноєвропейського православ’я – належать саме билинному богатиреві Іллі Муровлянину або, як його останні кількасот років називають, Муромцю.

– Історичних даних про нього обмаль, є билинні. То він «Муромець», тобто з Мурома, що біля Рязані, чи він із Моровійська з-під Чернігова?

– Уперше про Іллю Муровця в другій половині XVI століття згадав Філон Кміта-Чорнобильський – яскравий представник нашої руської шляхти ранньомодерного часу.

В листі до іншого шляхтича він пише, що настане час, коли буде потрібна оця міць, честь і слава воїнів, коли повернуться наші Ілля Муровлянин і Соловей Будимирович.

Отже, в 1570-і роки ці імена були добре відомі. Адже Кміта не пояснював своєму адресатові, хто це. Тобто вони були відомі і були частиною нашої воїнської культури.

Згодом козацький епос наклався на руський, козацькі думи про Хмельниччину і подальші події наклалися на попередні шари.

Але згадка 1570-х років про Іллю Муровлянина свідчить, що це була знана людина у воїнській традиції Русі-України. Слід зауважити, що це перша згадка джерельна, яка нам фіксує ім’я – Ілля Муровлянин, тобто з Муровлі чи то Моровійська.

Муромцем він стає набагато пізніше, коли починають діяти фольклорні експедиції. Тоді звели кількох людей до однієї постаті.

Бо насправді існував герой московського епосу Ілько Муромець (справжнє ім’я Ілля Коровін, видавав себе за племінника царя Дмитра ­– ред.). Це був розбійник із козацького стану, активний діяч періоду Смути, тобто початку ХVІІ століття.

І на нашого Іллю Муровлянина наклали їхнього Ілька Муромця. Тому Ілля Муромець – це такий збірний образ.

Так буває, що накладають різних людей на одну постать.

Нашого Іллю Муровлянина в ХІХ столітті фольклористи фіксували як Іллю Муромця.

Вже в часи СРСР він був абсолютно штучно притягнутий до міста Мурома. Хоча тут треба розділяти: у них був свій Ілько Муромець, і був наш Ілля Муровлянин, який походив із Моровійська, що знаходився на півдорозі від Києва до Чернігова.

За билинним циклом бачимо, що Ілля Муровлянин є героєм Київщини і Чернігівщини. Ці території для нього рідні. Він добирався до Києва за один день. А одного разу, переплутавши дорогу, виїхав не на Київ, а на Чернігів. Ця географічна близькість міст орієнтує нас на те місце, звідки походить богатир Ілля.

– Очевидно, з Моровійська їхав. Бо з Мурома до Києва близько тисячі кілометрів – на коні за один день не здолаєш.

– Слід наголосити, що в часи Іллі місто Муром існувало. Це був один з адміністративних центрів.

– До речі, Чернігівського князівства попервах.

– Дійсно, якщо говорити про ХІ століття – це Чернігівське князівство, а потім Муром виокремився і фігурує в джерелах як один із князівських центрів.

Але Ілля – герой руського билинного циклу, а Русь – це Чернігів, Київ, Переяслав. Він саме київський богатир. Тому будь-які спроби Іллю Муровлянина витягувати з Мурома – безпідставні.

– З якого приводу у 1643 році відбулася канонізація печерських угодників, серед яких був Ілля? До речі, як святого, його пишуть «Муромець».

– Справді, за ним класично зафіксований цей топонім – Муромець.

У часи гетьмана Сагайдачного в Україні була відновлена православна ієрархія (1620). Невдовзі митрополитом став Петро Могила, який був блискучим адміністратором і реформатором. Він зрозумів, що нашу православну церкву необхідно долучати до світового християнства, приймати виклики, які тоді почалися з Реформацією. Наприклад, Волинське воєводство було одним із центрів реформаторських рухів.

– Не забуваймо і Контрреформацію, яка теж тоді набрала обертів.

– Абсолютно. Тут, серед іншого, європейська Тридцятирічна війна (1618–1648), яка почалася саме як міжконфесійна.

Петро Могила розуміє, що треба піднімати престиж церкви, треба оновлення церкви. Саме тоді знаходять поховання святого Володимира Великого, саме тоді починається впорядковування в печерах Києво-Печерської лаври. Тоді проходить освячення і визнання нетлінних тіл мощами. Бо це були паломницькі місця, ба навіть, сучасною мовою кажучи, паломницько-туристичні. Бо туди водили в тому числі католиків і протестантів, які дивилися на мощі.

Треба зауважити, що в певні часи в Києво-Печерській лаврі мощі святих угодників безконтрольно перекладали і змішували. Тому, дехто виказує сумніви, що на місці багатьох святих їхні автентичні рештки.

Але якраз у випадку з Іллею Муромцем-Муровлянином це точно можна сказати. Бо вони були ще в часи Петра Могили знані чи якось підписані.

Бо ті травми і хвороби, які дослідники побачили на нетлінному тілі Іллі, дійсно засвідчують, що він, як це зазначають билини, хворів на розлади рухомого апарату, сьогоднішньою мовою, це остеохондроз у важкій формі, і загинув, що теж обумовлено в легенді про його загибель ченцем.

У Києво-Печерській лаврі знаходиться саме той легендарний богатир, але не в сенсі «міфічний», а від нього дійсно пішов один із культів воїнських.

Це дало митрополиту Петру Могилі привід не тільки звернути увагу на нетлінність мощів, як на одне з чуд, притаманних для київських угодників, але й піднести цей культ до загальноукраїнських масштабів.

– До речі, в давнину його називали Ілля «Чобіток». «Муровець» чи «Муромець» – тоді це людей не хвилювало. А чому «Чобіток»?

– Це цікава історія, пов’язана з легендою про походження київського шляхетського роду Чобітків.

За цією легендою, якось Ілля, не маючи зброї, відбивався чоботом від ворогів і переміг. Зараз на ворога часто дивляться через тепловізор чи через монітор. А в часи холодної зброї переважна більшість убитих супротивників дивилися тобі в очі.

Усім нам відомий гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Але мало хто задумується над тим, що Сагайдачний – це його позивний, як в Іллі Муровця – «Чобіток».

Тобто позивні для українців – це дуже давня традиція. В Іллі Муровця справді міг бути такий позивний. Або ще такий приклад: князь Дмитро Іванович з Вишнівця був «Байдою».

Дмитро з Вишнівця, Ілля з Муровлі, а позивні, відповідно, «Байда» і «Чобіток». Можна ось таку паралель провести, і це логічно вибудовується.

– Дуже цікава аналогія, дуже сучасна.

Коли зацікавився цією темою, то спілкувався з одним діячем, який запевняв, ніби Ілля Муромець у лаврських печерах немає стоп. Чув навіть таку, як на мене, непереконливу версію, ніби він був такий великий, що в труну не поміщався. Мені здається, що у ХІІ-ХІІІ століттях не було проблем зробити велику труну. Мені цей добродій, в якого дещо містичне бачення, доводив, що це не просто так. Утім, ми говоримо не про містику-езотерику, а про історію.

Дослідники вказують, що в Іллі Муромця бракує кількох пальців на одній руці. До речі, один із пальців печерського угодника зберігається у Муромі, як мощі. Те, що мощам інколи чогось бракує – це типова ситуація чи нетипова?

– Це абсолютно типова ситуація, коли святих після канонізації розбирали на частинки. Це не обов’язково тіло, це могли бути й елементи одягу. Зауважу, що ця традиція характерна як для православних, так і для католиків.

Наприклад, у ті часи, коли жив Ілля Муровець, в князівській родині була реліквія – ніготь святого Гліба. Ці частинки цінували. І вони мають назву «реліквія». Сама реліквія є частинкою якогось дива.

Тому з Іллею Муромцем та сама ситуація. Справді, не вистачає кількох пальців і, можливо, інших частинок. Але треба зауважити, що відсутність стоп – абсолютно недоведена річ. Тому що науковці описали тіло, яке зберігається…

– Справді, науковці про відсутність стоп не згадують.

– Існувала легенда, ніби Ілля Муромець був велетнем. Коли відкрили поховання і виміряли зріст Іллі, то це близько 180 сантиметрів.

– Як на сьогодні, не надто високий. Але для того часу дуже високий.

– Справді, з того часу середній зріст людини виріс, але ненабагато – на 10-15 сантиметрів. Тобто він був нашої середньої статури.

Билинний Ілля Муровець ніколи не позиціонувався гігантом. Ця легенда про велетня пов’язана з місцем його ховання. Адже паломники в печерах бачили тіло Іллі поховане у стінці між двома галереями. І вони бачили голову в одній галереї, а ноги в іншій. Це призводило до такого оптичного обману, що тіло велике.

– Коли в 1988 році, до тисячоліття хрещення Русі, мощі Іллі Муромця дослідили науковці, то за черепом відтворили обличчя. Мені здається, що він тут нагадує персонажа з картини Васнецова «Три богатирі». Чи то фахівець, який робив реконструкцію, надихався картиною Васнецова, чи то Васнецов щось таке знав.

– Васнецов, коли малював «Богатирів», то зобразив їх за образом московських сторожових бояр, які виходили в роз’їзди на південно-західні кордони Московського царства, з дещо вигаданими обладунками.

Це московіти початку ХVІІ століття ось так виглядали. А слідом за Васнецовим почали копіювати цей образ. Хто першим вдало реконструював образ, того й наслідують.

Зараз реконструкція обличчя достатньо складний процес. А коли робили реконструкцію за черепом Іллі, то додали величезну бороду.

Ці бороди ліпили і через те, щоб якомога більше закрити елементів обличчя, які менше піддаються реконструкції.

Якщо ж подивитися на литий пам’ятник Іллі Муромця в парку «Муромець» у Києві, то це просто образ із картини Васнецова переданий скульптором, який не відійшов від шаблону, нав’язаного нам Російською імперією.

Сьогодні маємо розуміти: якщо богатир Ілля Муровець-Муровлянин існував, то це, очевидно, була людина з довгими вусами, мабуть, він був лисим або з пасмом волосся, яке називають «чубом» чи «оселедцем».

В нього було не таке озброєння, як на картині Васнецова. Тобто це була людина типова для свого ХІІ століття.

– Ілля Муромець, якщо казати спрощено, радше московський святий. Православна церква України чому про нього не аж так згадує?

– Це, до речі, дуже цікаво, що канонізований за Петра Могили святий прийшов в Московську церкву через Константинопольський патріархат, через Київську митрополію.

І на сьогодні культ Іллі Муромця через продукцію нецерковну, а насамперед через популяризацію в Радянському Союзі, через кіно і мультиплікацію, став асоціюватися саме з російськими героями.

І тепер, безперечно, Московська патріархія апелює до таких героїв, у тому числі до Іллі Муромця.