Криголам «Ноосфера» і судно екологічного моніторингу «Борис Александров» – українські науковці отримали два нових судна для активної роботи як в Чорному морі, так і світовому океані, перш за все в Південному. Того, що навколо Антарктиди, і тільки нещодавно був відокремлений від Атлантичного і Тихого. Зараз вирішується, де судна перед виходом в море будуть проходити технічний огляд, а поки вони стоять в Одеському порту. Незабаром науковці обіцяють проводити екскурсії принаймні по криголаму – колишньому флагману британського антарктичного флоту, який раніше мав назву «James Clark Ross» – на честь англійського дослідника південного полюсу. Нові назви судна отримали 29 жовтня під час візиту президента Володимира Зеленського. Поняття «ноосфера» відоме всім, хто цікавиться українською історією й наукою, а ось ім’я колишньому судну «Belgica» обрали на честь загиблого в грудні 2019 року українського науковця – директора Інституту морської біології НАН України.
В інтерв’ю Радіо Свобода директор Національного антарктичного наукового центру Євген Дикий розповів про перспективи використання криголаму і нового наукового судна, чому Антарктика важлива для України і коли судна вийдуть в перші рейси.
«Ви зараз можете впродовж кількох хвилин оглянути весь науковий флот Україні. Але, я б подивився на це з позитивної сторони. Ще кілька місяців тому весь науковий флот України складався із нуля суден, готових вийти в море і працювати. А зараз їх вже цілих два», – оптимістично розпочинає розмову Євген Дикий. Крім наукової кар’єри і любові до моря і судів з дитинства в нього за спиною ще й військовий досвід – у 2014 році він добровольцем пішов до батальйону «Айдар» та був змушений залишити його після поранення. Євген повернувся до наукової роботи і тепер не тільки очолює антарктичний центр, але й популяризує українську науку – пояснює, чому вона важлива сьогодні.
«Це ще дискусійне питання, чи потрібне третє судно. Я би всерйоз поставився щодо ремонту судна «Володимир Паршин». Це єдине із старого наукового флоту, яке в принципі придатне до ремонту. І треба визначитися, чи доцільно цей ремонт завершувати. Моя особиста точка зору, що швидше так», – говорить Дикий, коли ми питаємо його про те, які ще судна є в українських науковців. Є ще військове науково-дослідне судно, як планують ввести в експлуатацію до Нового року.
– Після цього наукового флоту достатньо?
– Вже навіть в тому вигляді, як ми його зараз бачимо, український науковий флот здатен закриті більшість потреб, які наразі стоять перед країною. Він не випадково дуже різний. Маленьке компактне судно, яке поки що називається «Бельгіка» (29 жовтня перейменовано на «Борис Олександров») житиме в Одесі постійно. Його задача не ходити кудись в далекі і довгі рейси, а бігати в короткі експедиції, але регулярно. Екологічний моніторинг стану нашої акваторії Чорного моря потребує від 4 до 8 рейсів на рік і це без фундаментальних наукових досліджень.
Крім моніторингу стану морського довкілля у нас гостро стоїть завдання налагодити рибний моніторинг. На сьогоднішній день це робиться в такий спосіб, що краще б не робили. Зараз моніторинг рибних запасів робіть те саме Держрибагентство, яке відповідає за вилов риби. І робіть його на основі даних, отриманих від рибалок. Це дуже гострий конфлікт інтересів, при такій системі, завідомо закладена корупційна схема. Тобто ті, чиїм критерієм ефективності є збільшення вилову рибу, ухвалюють рішення, про те, скільки можна виловлювати, щоб риба залишалась, і щоб її популяція відтворювалась.
Ми підписали угоду про асоціацію з ЄС і зокрема зобов’язались імплементувати «common fishery policy» – політику спільного рибальства. Там чітко прописано, що моніторинг рибних запасів має бути незалежнім від промислу, і його мають робити науковці, які фінансуються не рибалками.
Судно «Борис Олександров», зокрема, дозволяє вирішити цей застарілий і наболілий конфлікт інтересів. Звичайно, якщо функції рибного моніторингу будуть покладені на його власників, а саме на міністерство довкілля Україні, а не на Держрибагентство, як зараз. Це буде такий робочий кораблик, який постійно в Чорному морі, буде забезпечуватиме і власне моніторинг стану довкілля і моніторинг рибних запасів.
Що стосується судна, яке поки що ми називаємо британською назвою «James Clark Ross» (29 жовтня перейменовано на «Ноосферу»), закриває інший спектр завдань. Воно в Чорному морі з’являтиметеся не частіше, чим раз на рік, а може і не щороку. А переважно криголам перебуватиме далеко від рідних берегів і закриватиме практично весь спектр задач, які є у України в Південному океані. Першим і основним районом його роботи буде Антарктика і Південний океан. Нагадаю, що навіть зараз Україна здійснює успішний рибний промисел в Південному океані. Зокрема минулого року наш вилов риби в Антарктиці був більше, аніж в Чорному і Азовському морях разом взятих.
Отже Південний океан на сьогодні є зоною економічних інтересів багатьох держав. Наприклад два роки тому норвезька компанія «Aker BioMarine» побудувала новий крилевий траулер вартістю 160-180 мільйонів євро. Як як тільки вони розмістили свої акції на біржі, то залучили мільярд інвестицій. Це відповідь на питання: «Що ми взагалі забули в Антарктиці і для чого нам там свої криголами? Для чого нам свої дослідження?» Насправді це зона наших економічних інтересів. Це один з регіонів, де ще не все поділено. Отже український криголам «James Clark Ross» працюватиме переважно в Антарктиці, але якщо в нас виникатимуть задачі в Арктиці, вони так сам цілком посильні для нього.
– Тобто, крім свого прямого призначення, ламати кригу, він буде також проводити наукові дослідження?
– Тут, насправді, треба говорити навпаки. Якраз ламати кригу, це його останнє призначення. Дуже добре, що він це вміє, і це, звичайно, повністю змінює логістику станції «Академік Вернадський». Вона стає доступною цілорічно, а не раз на рік, як раніше. Це також знімає залежність від фрахту іноземного судна. Ми тепер самі зможемо планувати, коли нам приходити на «Вернадський», коли і що привозити. Але насправді оце як раз другорядне.
«Ноосфера» це не криголам логістичний, який просто може доставити вантаж і людей с точки А в точку Б. Це в першу чергу океанографічне судно. Він одразу будувався під наукові завдання, і на момент побудови це було краще науково-дослідне судно світу.
Дійсно того моменту пройшло тридцять років, але «Ноосфера» і зараз однозначно в топі наукових суден світу. В першу чергу це плавучий науковий інститут, в якому 27 людей екіпажу і до 50 науковців на борту. Отже на ньому можуть працювати і гідробіологічний загін, і гідрохімічній загін, і геологи, і метеорологи, і так далі. Тобто ключова задача цього судна, це не просто забезпечувати станцію «Вернадський», а проводити дослідження у відкритому океані. Це і біоресурсні, і георесурсні дослідження.
– Наскільки українські науковці готові до роботи на нових суднах?
– Почнемо з «Бориса Олександрова», з ним простіше – готовність сто відсотків. Український науковий центр екології моря (УкрНЦЕМ), на баланс якого стане судно, має давню історію екологічного моніторингу Чорного моря. Поки ще ходили наші судна, саме цей інститут забезпечував експедиції з екомоніторингу. Хоча остання експедиція була у 2011 році, тобто 10 років тому, але за останні роки УкрНЦЕМ сильно розвивався в плані людського капіталу. З 2015 року розпочалась серія проектів, фінансована Європейським Союзом під загальною рамковою назвою EMBLAS – посилення екологічного моніторингу Чорного моря. В рамках чотирьох EMBLAS було здійснено цілий ряд наукових експедицій на румунському судне «Mare Negrum», під час яких наші науковці працювали разом зі своїми колегами з провідних установ Європейського Союзу.
Фактично Україні зараз передані всі технології екологічного моніторингу за стандартами ЄС у відповідності до так званої рамкової директиви ЄС про морську стратегію та водну рамкову директиву ЄС. Тобто персонал УкрНЦЕМ в останні роки вже брав участь у моніторингу за європейськими стандартами, вони були змушені це робити на румунському судні. Досвід набутий, методики вивчені, навіть вдалось їх повністю інтегрувати в українську нормативну базу. Чинний наказ Міндовкілля про моніторинг поверхневих вод повністю зроблений за останніми стандартами ЄС.
– А що стосується готовності працювати на криголамі?
– Тут ситуація трошки складніша. Будемо відвертими – останні роботи українського наукового судна в океані були 20 років тому. Обладнання на «Ноосфері» дозволяє піднімати зразки воді і донних ґрунтів з глибини до восьми кілометрів. Людям в Україні, котрі коли-небудь працювали з такими глибинами, усім вже за 70. Тому є необхідність швидкого зростання. Оцінивши технічну складність цього судна і кваліфікацію нашого персоналу, ми вирішили на перший рік законтрактувати чотири-п’ять топ-офіцерів з колишньої британської команди. З тим, щоб до кожного з них приставити по молодому українському офіцеру, яких вони впродовж перших рейсів навчатимуть. Так само ми робили зі станцією «Вернадський» 25 років тому.
Ми хочемо хоча б рік попрацювати з кількома британськими фахівцями з тим, щоб точно переконатися, що ми про це судно все знаємо все і вміємо те, що вміли його попередні власники, звичайно, це актив на виріст – судну зараз 30 років і мінімальний термін його експлуатації під українським прапором, це ще мінімум двадцять років. Таким чином на криголам я б зараз звернув увагу аспірантів та їхніх наукових керівників – воно має заповнити той розрив в двадцять років, який утворився в українській океанографії.
Насправді у нас є, з чого стартувати, є люди, котрі всі ці роки намагались працювати і переважно робили це, потрапляючи в склад іноземних експедицій Не можу вам чесно сказати, що просто зараз у нас є п’ятдесят хороших науковців, які вийти в океан і робити світову науку. Але гадаю, що через п’ять років у нас буде проблема з заповненням кают.
– Ви згадали судно «Володимир Паршин». Що це за судно? В якому воно зараз стані?
– Це судно УкрНЦЕМ, тобто того ж інституту, якому зараз належить «Бельгіка». Воно 1989-го року побудови, власне з нашого старого наукового флоту, воно було наймолодшим, і єдине, яке потенційно придатне для відновлення. Воно зараз стоїть на Іллічівському судноремонтному заводі і з ремонтом вийшла типова українська історія. Кошти на його ремонт розбили на два роки, в і результаті в 2020 році половину ремонту профінансували. Але коли 2021 рік після зміни влади складали бюджет, у нас не було Міністерства довкілля, його на певний час ліквідували. И через це, на 2021 рік другу половині ремонту не передбачили. Тому зараз наполовину відремонтоване судно стоїть посередині Іллічівського СРЗ і його зараз навіть в море вивести не можна, бо ремонт незавершений.
Тим часом коштів на його завершення теж в 2021 не заклали в бюджеті, і на 2022 також поки не передбачено. Дуже сподіваюсь, що зокрема це інтерв’ю побачать народні депутати, які зараз працюють із бюджетом між першим та другим читаннями. В подальшому виникатиме, насправді, питання, чи потрібно одночасно і «Олександров» и «Паршин». Це нормальні робочі питання, потрібно буде сісти з фахівцями та з калькулятором і рахувати. Особисто я в тому «таборі», який вважає, що для Чорного моря потрібно два судна.
От «Олександров» міг б робити, в першу чергу, саме рибний моніторинг і виконувати інші біологічні задачі. А «Паршин» робив би в першу чергу гідрофізичні задачі і хімію забруднювачів. И тоді це була б, я сказав, ідеальна система моніторингу. І повне забезпечення задач української науки в Чорному морі. Якби не проблема Керченської протоки, то і в Азовському ці два судна повністю б закривали потреба. Нажаль, туди просто зараз ніхто не ризикне йти, тому що велика ймовірність захоплення Російською Федерацією.
Але якщо не буде коштів на два судна, тоді «Паршин» треба продавати, а в «Олександрова» вкладати більше. Вони, до речі, приблизно однакового розміру і приблизно однакові по витратам пального. Обидва дуже економічні. До речі вони два разом пального та інших ресурсів «з’ідають» набагато менше, аніж один криголам.
– Що сталось з науковим флотом, який був у Одеського національного університету та інших наукових установ в Україні?
– Знищений. На момент набуття незалежності Україна отримала 36 науково-дослідних суден. Це, насправді, забагато, утримувати такий флот може країна типу Сполучених Штатів. З 36 суден 12 було океанічні льодового класу. Звичайно, що стільки країні не треба було, але можна було б вибрати три-чотири наймолодших, вкладати в них гроші, з’єднати їх в одну ескадру, яка б забезпечувала задачі для будь якого міністерства. А решту нормально та прозоро продати. Це був би оптимальний шлях.
Але пішли прямо протилежним шляхом. По-перше, кожне міністерство воювало за те, щоб фінансували саме його флот. При цьому доходило до повного абсурду. Наприклад, перші два рейси на станцію «Вернадський» здійснювало судно «Ернст Кренкель», яке до цього було цілком придатне. Це здоровенне океанське судно льодового класу. Але раптом тодішнє керівництво міністерства освіти і науки спохватилось, що станція «Вернадський» міністерства освіти, а «Кренкель» належить міндовкіллю. Як так можна? І після цього було зроблено два рейси на судні «Горизонт», єдиною перевагою якого було те, що він належав міносвіти. Але судно було взагалі не придатне до умов Антарктики. Як то кажуть, Бог зберіг, що воно повернулося, хоча з пробоїнами в борту, до речі.
Таких історій було безліч, кожне відомство воювало за свій конкретний флот. Варіантів якось об’єднати та використовувати флот в спільних інтересах не розглядалось. В результаті не вистачало нікому. І тоді ці кораблі почали здавати у комерційний фрахт. Переважно вони возили торговців у Стамбул і назад. І тоді була здійснена афера – судно за борги фрахтувальника заарештовували в іноземному порті і продавали з аукціону. Так було знищено більше половини наукового флоту. А друга половина без фінансування просто стояла в холодному відстії. А коли судно стоїть в холодному відстії, то воно вмирає, поступово починає ржавіти.
Наприклад той же «Кренкель». Його не продали, він чесно достояв до того, що в 2006 році не було іншого виходу, крім як пустити його на метал. Таким чином закінчився український науковий флот. Винятків декілька. Наприклад, в Одесі на одному з причалів стоїть« Іскатєль», яке належить Держгєонадр. Він зараз в такому стані, що зараз єдине раціональне рішення – це здати його на метал. Так само з науковим флотом Академії наук. Є лише одне річкове судно, яке має в цьому році пройти капремонт, і воно буде придатне для використання по річках.
– Коли можна очікувати, що наші наукові судна відправлять з Одеси в свої експедиції?
– Обидва судна потребують технічного обслуговування. Судно «Борис Олександров» 1984 року випуску, а криголам свій перший рейс зробив в 1991. Ми ще визначаємо, де вони будуть проходити обслуговування.
Міндовкілля дуже хоче, щоб «Олександров» перший рейс зробив вже в цьому році. Навіть до технічного обслуговування, оскільки судно успішно своїм ходом здійснило перехід з Бельгії до України без заходу в жоден з портів. Технічно це означає, шо для Чорного моря «Олександров» точно зараз готовий. Питання тільки в оснащенні судна науковим обладнанням. Тому я гадаю, що, можливо, десь в грудні ми побачимо першу роботу нового судна на українській службі.
Що стосується «Ноосфери», то вона також на повній автономці успішно перейшла з Данії до України, обійшовши всю Європу. Це означає, що по суднохідним властивостям до судна питань нема. Але одна справа перехід довкола Європи, друга – йти в льодову обстановку. Тому ми наполягаємо, що хочемо перше технічне обслуговування зробити до виходу в Антарктиду, десь в другій половині листопада. І якщо все піде за планом, то в середині грудня ми б вийшли до океану. Але оскільки життя вчить, що за планом щось йде дуже нечасто, вихід в Антарктиду може відбутись десь в середині січня.
