Запоріжжя – Уподовж тижня на Хортиці працює експедиція гідроархеологів з трьох міст України. Фахівці з Запоріжжя, Одеси та Києва зніматимуть та описуватимуть знайдені поряд з островом близько 20 років тому старовинні судна. Ці роботи археологи називають критично необхідними для збереження цих історичних пам’яток. Радіо Свобода розпитало істориків, як їхні дослідження допоможуть зберегти старовинні судна, що лежать на річковому дні.
Мета експедиції гідроархеологів на Хортиці – дослідження трьох затонулих суден XVIII сторіччя. Втім, на відмінну від попередніх робіт з дослідження старовинних човнів на дні Дніпра біля Запоріжжя, ці мають свою особливість: археологи не підійматимуть знахідки.
«Мета у нас не суто археологічна, бо ми не плануємо щось зараз розкопувати, підіймати. Ми плануємо, перш за все, провести моніторинг тих об’єктів, які ми вже знаємо, які відомі. Всі вони відносяться до періоду російсько-турецької війни 1736-39 років. Це, перш за все, три остова суден дніпровської флотилії, які виступають на поверхні дна. І наша мета цього разу – описати їх стан, тому що вони, наскільки я пам’ятаю, вже 20 років виступають з дна, і стан їх не стає кращим. Вони не дуже великі тому, що вони під потужним шаром мулу, тобто уходять у схил і виступають окремі частини», – пояснює голова відділу охорони пам’яток заповідника «Хортиця» Дмитро Кобалія.
Ще одна особливість цьогорічної експедиції – те, що над дослідженням кораблів працює збірна команда археологів з Запоріжжя, Одеси та Києва – представники Національного заповідника «Хортиця», клубу «Наварекс» та Центру підводної археології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Киянка Катерина Валентирова вдруге на Хортиці. Каже, якщо перший візит мав більш ознайомчий, теоретичний характер, то цього разу він – виключно практичний. Ділиться враженнями від роботи у Запоріжжі.
Емоції, коли працюєш на археологічному об’єкті – це завжди «вау»Катерина Валертирова
«Емоції, коли працюєш на археологічному об’єкті – це завжди «вау», скільки б років ти не працював в археології, бо фактично, ти маєш можливість фізично доторкнутися до тієї минулої реальності, яка на даний момент залишилася тільки у такому вигляді. Тому ми, наприклад, йдемо в холодну воду, коли ти просто заходиш, може бути якось прохолодно, але коли ти бачиш об’єкт, ти забуваєш по усе. Тобто є об’єкт, і ти робиш все, щоб максимально сконцентрувати свою увагу на ньому, подивитися що з ним і як, проаналізувати, і в той же самий час насолодитися тим відчуттям від контакту безпосереднього з ним. Це дуже круто», – каже представниця центру підводної археології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Навіщо описувати старовинні судна на дні Дніпра?
А ось представник клубу «Наварекс» Олександр Куракін не вперше працює із запорізькими колегами з дослідження знахідок довкола Хортиці, навіть брав участь у описі та підйомі частини раніше знайдених судів. Цього ж разу, каже, має чітке завдання і поле роботи під час експедиції.
«Зараз приїхав тому, що отримав вже певний досвід в зйомці під 3D-моделі. Це наш останній цікавий напрямок руху. Вона дозволяє тим людям, які не можуть з якихось там причин, відсутності кваліфікації або здоров’я зануритися на дно, побачити цей об’єкт в об’ємі практично так, якби вони це бачили знаходячись там, тобто ефект присутності. Відповідно сидячи у теплому кабінеті на поверхні, вони можуть провести якісь заміри, оцінити збереженість об’єкту, прийняти якісь обґрунтовані рішення чи підіймати його і якою буде його наступна доля», – пояснює Олександр Куракін.
Втім, робота біля Хортиці має свою специфіку і складнощі, визнає гідроархеолог. Фахівцям доводиться адаптувати типову методику зйомки під місцеві умови.
«Досвід він завжди не достатній тому, що методика ця прийшла до нас з Заходу, де вони зазвичай занурюються десь у Середземномор'ї, де прозорість 20 метрів, температура води 20 градусів як мінімум і освітлення таке, що можна не застосовувати жодних освітлювальних приладів. Тут ми зіткнулися з тим, що доводиться ці наші об’єкти знімати буквально з відстані 30 сантиметрів, тобто темно, мутна вода, жодного світла на глибині 2-3 метри. Відповідно доводиться пристосовуватися до місцевих умов, змінювати цю методику, підробляти її під наші реалії», – зазначає одесит.
На основі створеної трьохвимірної моделі та інших результатів вимірювань і досліджень гідроархеологи мають підготувати пакет документів для надання затонулим суднам юридичного статусу історичних пам’яток і внесення їх до Державного реєстру нерухомих пам'яток України. Чому це необхідно пояснює Дмитро Кобалія:
Вони зазнають руйнації тому, що деякі дайвери і навіть пірнальники щось відламуютьДмитро Кобалія
«Зараз вони залягають не на дуже великий глибині – до 8 метрів, тому окрім того, що є фактори такі як течія, час, є, на жаль, такий фактор як антропогенний. Тобто вони зазнають руйнації тому, що деякі дайвери і навіть пірнальники щось відламують. Щоб цьому всьому запобігти, треба, щоб ці пам’ятки мали якийсь статус. Зараз наша мета, щоб вони мали статус де-юре, щоб якщо дійде справа до суд, щоб ми мали пакет документів і могли сказати, що це пам’ятка, що ось документи, ось номер в реєстрі, і це буде якось їх захищати. Звісна річ, буде захищати їх у юридичний площині, але захищати їх фізично дійсно дуже важко, тому що на кожну пам’ятку не поставиш по поліціанту, він не буде тут стояти кожен день», – пояснює запорізький гідроархеолог.
Чи вдасться пересічними громадянам згодом побачити старовинні судна, які зараз досліджують археологи, лишається відкритим питанням. На сьогодні, кажуть археологи, мова не йде про їхній підйом.
Ми можемо залишити пам’ятку, як вона є для нащадків і для більш просунутих методів дослідженняДмитро Кобалія
«Підводна археологія зараз має такий потужний тренд на використання і організацію неінвазійних методів дослідження. Тобто мова іде про те, щоб пам’ятку не тільки не підіймати, а навіть не торкатися, тобто максимальна інформація, яку ми можемо отримати не торкаючись пам’ятки – на дні. Це дуже важко, але дуже важливо тому, що таким чином ми можемо залишити пам’ятку, як вона є для нащадків і для більш просунутих методів дослідження», – пояснює Дмитро Кобалія.
Як захистити знахідки на дні Дніпра?
В той же час фахівець наголошує, що подібний підхід більш властивий для країн Заходу, де існує якісніша система охорони історичних пам’яток від пограбування мародерами.
«З одного боку можемо теоретизувати, що неінвазійні методи дуже важливі, це гарно, але з іншого боку, ми можемо залишитися без пам’яток, бо вони руйнуються і їх руйнують навмисно з метою пограбування, вийняти якісь цінності, якісь пам’ятки, якісь знахідки давнини на продаж. Якщо ми кажемо про наші пам’ятки в акваторії біля Хортиці, то якщо, як кажуть, предмет погано лежить, то намагаємося підняти тому, що у музейних умовах він якось може зберегтися», – розповідає вчений.
Він каже, що навіть ті пам’ятки, які могли б краще зберегтися на дні річки, довелося піднімати на поверхню просто через побоювання, що їх можуть вкрасти і знищити.
Я взнав, що є люди, які підіймають ці якорі і здають їх на метал – чорний метал, ніякої археологіїДмитро Кобалія
«Ми робили 5 років назад експедицію з дослідження 30 якорів, ми всі ці якорі підняли не тому, що вони руйнувалися, бо течія чи ще щось. Вони могли ще залишатися на дні і 100, і 200 років, але я взнав, що є люди, які підіймають ці якорі і здають їх на метал – чорний метал, ніякої археології», – пояснює голова відділу охорони пам’яток заповідника «Хортиця».
Знайдені ж біля Хортиці судна є дійсно унікальним явищем: «Є підстави сподіватися, що подібних об’єктів на дні Дніпра на сьогодні знаходиться достатньо багато. Тим не менше, Дніпро ще не досліджений повною мірою, тому реально ті знахідки, які зроблені Національним заповідником «Хортиця», не мають аналогів по Україні і в принципі в світі також, – наголошує дослідниця з Центру підводної археології Київського національного університету імені Тараса Шевченка Катерина Валентирова. – Це реально круті штуки, за якими треба спостерігати, які треба вивчати».
Кораблі важко підняти, але їх можна зруйнувати з метою пошуку якихось цінностей. Два судна 17 сторіччя – випатрані повністю
Говорячи по ситуацію з дослідженням і охороною подібних пам’яток в України, Дмитро Кобалія також додає: «Кораблі важко підняти, але їх можна зруйнувати з метою пошуку якихось цінностей. Наприклад, експедиція в Херсонській області минулого року: два судна 17 сторіччя – випатрані повністю. Повністю. При цьому кожен рік туди приїжджають, копають, дістають. Мені як археологу треба мати «відкритий лист», дозвіл Мінкульту і купу інших паперів. І це дуже коштовна річ організувати експедицію, сплавити судно на нижню течію Дніпра, тобто це великі гроші».
А грабіжникам, на відміну від нього, ніяких документів не треба: «Вони знаходять кошти – виходять катерами і грабують кожен рік. Тобто це такий нонсенс: якщо вчений або той, хто повинний охороняти, не має коштів і повинен оформляти велику кількість паперів для охорони, то людина, яка грабує, зовсім вільна в своїх діях».
