«Гуцулка Ксеня». Мюзикл вийде у прокат за тиждень. Фільм називають одним із найбільш очікуваних у 2019 році. Презентація стала справжнім святом – із музиками, автограф-сесією і першим публічним обговоренням. Автор сценарію, режисер, продюсер фільму Олена Дем’яненко розповіла про роботу над фільмом. Поділились своїми враженнями й молоді актриси Варвара Лущик і Катерина Молчанова, які разом із глядачами вперше переглянули стрічку, в якій знімались.
1939 рік. У карпатське селище Ворохта приїздить американець українського походження Яро, щоб одружитися зі свідомою українкою. Тільки за цієї умови він успадкує великі статки померлого батька, українця-емігранта, що довгий час прожив в Америці. У Карпатах Яро знаходить своє справжнє кохання. До введення радянських військ на територію Західної України залишається кілька тижнів…
Фільм знятий на основі лібрето оперети основоположника модерної української оперети Ярослава Барнича, написаної понад 80 років тому. Творчість Барнича тривалий час в Україні була заборонена. Автори стрічки викупили права на екранізацію його твору.
А втім, «Гуцулка Ксеня» Олени Дем’яненко – це не етнографічний фільм. У ньому є колоритне життя й побут гуцулів й замилування мальовничими карпатськими краєвидами, але це зовсім не головне. Сама режисерка зауважує, що зняла модернову мелодраму у стилі українського танго, досить несподівану для глядача.
«Фільм підносить нашу самоповагу»
Відійти від образу «шароварного» українця і показати Західну Україну 30-х років як частину Європи – таким був один із задумів. Від ідеї до втілення режисерці знадобилося майже 10 років.
Образ українців, які танцюють гопак, п’ють горілку і їдять сало, був запропонований у часи Радянського Союзу. Нам відводилась така роль – «хохлів». А насправді та частина України була частиною Європи
«Я львів’янка, і я дуже добре знаю, що таке міська українська культура. І в мене є таке відчуття, що образ українців, які танцюють гопак, п’ють горілку і їдять сало, був запропонований у часи Радянського Союзу. Нам відводилась така роль – «хохлів». А насправді та частина України була частиною Європи. Коли ми вивчали матеріал для фільму, мене дуже вразило, що зі Львова до Трускавця в ті часи ходив потяг і Трускавець мав стати таким курортом, як Баден-Баден. Коли ми читали записи про моду, про те, як одягались, як виглядали українки в той час, то казали, що навіть у Парижі такої моди немає. Мої три тітки знали по три іноземні мови. І це було абсолютно нормально. Один із наших акторів Ігор Цішкевич говорив, що йому було дуже приємно працювати у фільмі, бо він підносить нашу самоповагу, це – частина нашої культури, нашої європейської цивілізації», – каже Олена Дем’яненко.
«Мені здається, що в Україні мають знімати мюзикли»
Мені здається, що в Україні мають знімати мюзикли, бо є дуже багато талановитих акторів, які співають, танцюють і грають на музичних інструментах
У доробку Олени Дем’яненко, який складається з десятка кіно- й телестрічок, це перший музичний фільм.
«Мені здається, що в Україні мають знімати мюзикли, бо є дуже багато талановитих акторів, які співають, танцюють і грають на музичних інструментах… Ми робили цей фільм дуже сучасним. Ми запросили для виконання музичних номерів фрік-кабаре «Dakh Daughters», який сам по собі є дуже нестандартним. Я сподіваюсь, що глядачі, які чекають дуже традиційної постановки цього мюзиклу, будуть дещо шоковані спочатку. Ми дозволили собі не зовсім традиційний підхід», – розповідає режисерка.
Натурні зйомки для фільму відбувались у Карпатах і в Житомирській області. Основні локації – понад 15 об’єктів – були збудовані на кіностудії імені Довженка в Києві.
За словами режисерки, велику увагу в фільмі приділили колористиці й фактурам. Важливо було правдиво відтворити одяг епохи. Цікаво, що багато речей, які були в моді тоді, не втратили актуальності й зараз. Приміром, кеди, в яких іде в гори Ксеня.
Над українськими народними костюмами також ретельно працювали.
«Українські народні костюми частково автентичні. У фільмі видно, де справжні, а де стилізація. З костюмами нам дуже допомагав Богдан Петричук, знавець і колекціонер народного строю», – зауважила Олена Дем’яненко.
Іноземці у фільмі
Ми розуміли, що якщо ми візьмемо українця, який буде зображувати іноземця, зображувати акцент, – то ми ризикуємо. Ми вирішили взяти американців, для яких українська мова – не іноземна
Головні чоловічі ролі зіграли американці українського походження Макс Лозинський (Яро) та Ігор Цішкевич (Майк).
«Ми розуміли, що якщо ми візьмемо українця, який буде зображувати іноземця, зображувати акцент, – то ми ризикуємо. Ми вирішили взяти американців, для яких українська мова – не іноземна», – пояснює режисерка.
Органічно доповнив українсько-американський акторський ансамбль бельгійський актор Олів’є Бонжюр, який зіграв Професора. Працюючи над роллю, він намагався говорити українською.
«Він не знає української мови, але вчив свою роль українською мовою. Дуже старався. В одному моменті він звертається до Ксені й каже: «Пані Ксеню, мені потрібна ваша допомога». В оригіналі він сказав: «Мені потрібна ваша подомога». У нас ця «подомога» стала в групі чимось таким… Потім ми вже всі звертались один до одного за «подомогою», – жартує Олена Дем’яненко.
Кошторис: 50% на 50%
Цей проект фінансувало Держкіно: з держбюджету було виділено 24 мільйони гривень. Другу частку кошторису фільму ми збирали, як могли
Кошторис «Ксені» склав близько 48 мільйонів гривень. Половина коштів – державні.
«Цей проект фінансувало Держкіно: з держбюджету було виділено 24 мільйони гривень. Другу частку кошторису фільму ми збирали, як могли, – послугами нашими, авторськими гонорарами, які ми не отримували, а вкладали у виробництво, послугами наших друзів, рентою. Дуже невелика частка була приватних коштів. Це чудова ситуація для українського кіно, коли в тебе є половина бюджету, а другу ти вкладаєш своєю працею, своїми зобов’язаннями, які ми будемо виконувати, коли фільм вийде в прокат», – сказала, відповідаючи на запитання Радіо Свобода, режисерка.
«Я вперше побачила себе на такому великому екрані…»
Допрем’єрний показ стрічки у Дніпрі став довгоочікуваним для актрис, які зіграли в ньому: виконавиця головної ролі Варвара Лущик (Ксеня) і другорядної Катерина Молчанова (Мері) вперше побачили свій фільм.
Для львів’янки Варвари Лущик це – дебют у кіно. Вона – непрофесійна актриса, яка пройшла кастинг на роль. На момент зйомок їй було всього 17 років.
Дівчина вважає, що її Ксеня вийшла схожа на саму неї.
«Важко не було, весь процес зйомок дуже подобався. Але в фільмі є такий момент, де я їду на велосипеді. Це дві секунди. Це були найтяжчі дві секунди мого життя. Я вмію їздити, але там такий велосипед і там та-а-кі гори… Я вперше побачила себе на екрані – такому великому екрані. Бачу, що мені є багато над чим працювати, багато чому вчитись», – каже Варвара Лущик.
30-річна одеситка Катерина Молчанова, виконавиця ролі другого плану, має півтора десятка ролей у кіно, але ця робота для неї – особлива. Довелось багато чому навчитись, працювати над вокалом і хореографією.
Сподіваюсь, що пісні з цього фільму будуть ходити в народі, їх будуть наспівувати, ставити мелодії на телефони
«Танці – це для мене новий досвід. Ми знімали упродовж цілого дня, і в результаті вийшов номер на півтори хвилини. В усіх інтерв’ю я кажу, що сподіваюсь, що пісні з цього фільму будуть ходити в народі, їх будуть наспівувати, ставити мелодії на телефони», – сказала Катерина Молчанова.
Українською стрічкою «Гуцулка Ксеня» вже зацікавились у США. Фільм також бере участь у відборах на кілька кінофестивалів. Творці не виключають, що згодом «Ксеня» може мати кінопродовження.
Цитата
«Овечий» метелик, який відкладає свої яйця під хвостами в овець, – це Барнич, це класика, ми нічого не вигадували. Що він хотів сказати? Ми шукали відповідь. Ми хотіли сказати, що іноді в несподіваних місцях можна знайти щось дуже позитивне й красиве» – Олена Дем’яненко.
