Правозахисна організація Human Rights Watch зі США оприлюднила черговий щорічний звіт про становище з правами людини у світі. В Україні, зокрема, правозахисники звернули увагу на «повну безкарність» за зловживання, пов’язані з подіями на сході України, на «нові обмеження свободи висловлювань і зібрань», на насильство з боку радикальних угруповань проти різноманітних меншин чи на ризики, які вони бачать для активістів і журналістів, – а також на порушення Росією прав людини в окупованому нею Криму. А загалом у світі організація за велику проблему вважає посилення автократів – і водночас звертає увагу й на те, що також зростає й опір цим автократам.
«Збройний конфлікт на сході України між українською владою і підтримуваними Росією збройними групами» – так визначають у «Г’юман Райтс Воч» події на Донбасі, що їх і Київ, і його західні союзники прямо називають гібридною агресією Росії проти України. І, як кажуть правозахисники, протягом 2018 року тривала «повна безкарність» за зловживання, пов’язані з цим «конфліктом». Влада йшла на подальші кроки з метою обмежити свободу висловлювання і зібрань. Насильство з боку радикальних груп, що пропагують ненависть, поставило під загрозу етнічні меншини, ЛГБТ-людей, активістів і журналістів. А у Криму російська влада продовжувала дії проти проукраїнських активістів і кримських татар за їхній відвертий опір російським зловживанням і окупації півострова. Така загальна картина становища в Україні за 2018 рік, що її змальовують у звіті.
У підрозділі про бойові дії на сході України згадано, зокрема, що влада «продовжувала запроваджувати дискримінаційну політику, що вимагає від пенсіонерів із контрольованих збройними групами частин сходу України реєструватися як внутрішньо переміщені особи і жити в підконтрольних владі регіонах, щоб зберегти свої пенсії». Суди вже у двох випадках визнавали дискримінаційними деякі пункти постанов щодо пенсій і вказували владі припинити обмеження доступу до пенсій, але влада не виконала цих рішень, мовиться у звіті. Правозахисники не згадали, що, за міжнародним правом, за мешканців окупованих територій, якими Україна визнала захоплені частини Донбасу, відповідає держава-окупант і що Росія дійсно через угруповання «ДЛНР» виплачує пенсії тамтешнім пенсіонерам, які до того ж хочуть отримувати й українські.
«Таємні тюрми» і обмеження свободи слова
Серед іншого, згадано в документі і про те, що Служба безпеки України продовжує заперечувати таємне і тривале утримування 18 цивільних осіб у таємній в’язниці в Харкові у 2014–2016 роках. Усіх 18 неофіційно звільнили до кінця 2016 року, а їхнє утримання так і не визнали, мовиться у звіті. В ньому не згадано, що заяви про «таємні тюрми СБУ» ґрунтуються тільки на словах кількох осіб, і твердих доказів їхнього існування так і не знайшли.
Із іншого боку, автори звіту нагадують, що проукраїнський блогер і дописувач Радіо Свобода Станіслав Асєєв, який зник у Донецьку в червні 2017 року, досі утримується підтримуваними Росією збройними групами «за сумнівними звинуваченнями у шпигунстві».
Влада України продовжила обмежувати свободу висловлення, намагаючись виправдати це необхідністю протистояти воєнній агресії Росії і антиукраїнській пропаганді
«Влада України продовжила обмежувати свободу висловлення, свободу інформації і свободу засобів інформації, намагаючись виправдати їх посиланнями на необхідність протистояти воєнній агресії Росії на сході України і антиукраїнській пропаганді», – мовиться у звіті. В ньому згадано про справи журналістів Руслана Коцаби і Кирила Вишинського – першого звинувачували в державній зраді за заклики бойкотувати мобілізацію, другого, кореспондента російського державного агентства, – теж у державній зраді через звинувачення в участі у пропагандистських кампаніях із метою легітимізувати дії Росії у Криму.
Крім того, згадано і про журналістку Радіо Свобода Наталку Седлецьку: Європейський суд із прав людини в жовтні на невизначений термін продовжив свою вимогу до українських правоохоронців утримуватися від вивчення даних стосовно мобільного номера журналістки. Правоохоронцям ці дані необхідні для розслідування кримінальної справи щодо директора Національного антикорупційного бюро Артема Ситника, якого звинувачують у розкритті журналістам державних таємниць.
Крим – окремим підрозділом
Окремим підрозділом згаданий Крим – там порушення прав людини проти людей, що висловлюють проукраїнські погляди, коїть Росія, яка окупувала півострів 2014 року. Зокрема, у звіті йдеться про справи Олега Сенцова і кількох кримських татар. Серед іншого, наведено там і такі цифри: кількість учнів у шкільних класах із українською мовою навчання у Криму різко впала з 12 694 у 2014 році до 318 у 2018-му.
Про порушення прав людини, пов’язані з Україною, йдеться і в російському розділі звіту. Тут згадано, зокрема, що влада Росії продовжувала надавати політичну і матеріальну підтримку збройним групам на сході України, але не вживала заходів, щоб зупинити їхні зловживання. Про роль Росії у збройній гібридній агресії проти України тут так само не згадано.
ЄС привертав увагу до порушень прав людини в регіонах України, що перебувають під контролем підтримуваних Росією повстанців і в окупованому Росією Криму, та був значно обачніший, коли влада України обмежила вільне слово на решті території країни
Тут так само згадано про такі справи, як Олега Сенцова чи українського журналіста Романа Сущенка, як і про те, що до звільнення Сенцова і ще понад 70 українських політв’язнів у Росії і в Криму закликав Росію Європейський парламент тощо.
І ще одна згадка про Україну є в розділі про Європейський союз. «ЄС твердо виступив проти продовжуваного придушення основних свобод та інакодумства в Росії… Тоді як ЄС привертав увагу до порушень прав людини в регіонах України, що перебувають під контролем підтримуваних Росією повстанців (саме так, «повстанців»! – ред.) і в окупованому Росією Криму, Євросоюз був значно обачніший, коли влада України обмежила вільне слово на решті території країни», – мовиться у звіті американських правозахисників.
Проблема світу – автократія, надія – опір їй
Це щодо України, а от у світі загалом автори документа побачили найбільшу небезпеку в діях автократів – серед яких, зокрема, і президент Росії Володимир Путін, країна якого продовжила 2018 року багаторічне придушення незалежних голосів і політичної опозиції. Та поруч із ним згаданий і президент США Дональд Трамп – який, за словами правозахисників, принижував іммігрантів і меншини й намагався залякувати суддів і журналістів, що, на його думку, стояли йому на шляху.
Інші такі приклади сучасних автократів, що продовжували зневажати засадничі права людини, названі у звіті, – президенти Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган, Єгипту Абдель-Фаттах ас-Сісі, Філіппін Родріго Дутерте, прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан чи фактичний, як пишуть у документі, правитель Польщі Ярослав Качинський.
Але, як пишуть правозахисники, у світі зростає й опір таким режимам. У Вірменії, уряд якої погруз у корупції, прем’єр-міністр Серж Сарґсян був змушений піти у відставку на тлі масових протестів. У Чехії відбулися масові протести проти корумпованості, в якій звинувачують прем’єр-міністра Андрея Бабіша. Або у США виборці на «проміжних виборах» до Палати представників показали незгоду з неприязною до прав людини політикою президента Трампа, що розділяла суспільство.
Коли уряди бачать політичні чи економічні вигоди від порушення прав людини, правозахисники можуть підняти ціну цих зловживань і переконати уряди, що репресії не виправдовуються
У деяких випадках спротив виливався на вулиці. Маси людей протестували в Будапешті проти рішення Орбана закрити Центрально-Європейський університет, що був академічним бастіоном ліберальної думки. Десятки тисяч поляків багато разів виходили на вулиці на захист судів, незалежність яких намагалася підірвати владна партія. Та й у США люди по всій країні і десятки компаній протестували проти насильного відокремлення дітей іммігрантів від їхніх батьків за рішенням Трампа.
Тож, як заявив виконавчий директор правозахисної організації Кеннет Рот, «незважаючи на несприятливі вітри, минулий рік засвідчив, що захист прав людини залишається важливою метою, вартою зусиль». «Коли уряди бачать політичні чи економічні вигоди від порушення прав людини, правозахисники все ж можуть підняти ціну цих зловживань і зсунути баланс між ціною й вигодою й переконати уряди, що репресії не виправдовуються», – заявив у вступному слові до звіту керівник Human Rights Watch.
