Тимчасове перемир'я у Газі продовжили до ранку 30 листопада, випливає з повідомлення речника МЗС Катару, який виступив у ролі посередника. У цьому були зацікавлені обидві сторони: і угруповання «Хамас», яке ЄС та США визнають терористичним, і держава Ізраїль. Однак всередині Ізраїлю думки розділилися.
Як життя в Ізраїлі та смузі Гази змінилося після нападу «Хамасу»? Як ізраїльтяни пояснюють смерті цивільних у Газі? Та чого очікують далі мирні жителі по обидві сторони фронту, а також військові ЦАХАЛ? Історії жителів Гази та Ізраїлю зібрало Радіо Свобода.
М’яч – на боці «Хамасу»Джек Салліван
Режим тиші у смузі Гази, схоже, протриває ще певний час. Ізраїльські медіа повідомляли, що саме угруповання «Хамас» виступило із ініціативою продовжити режим тиші. Ізраїль теж був зацікавлений у домовленості, напередодні повідомив радник президента США з нацбезпеки Джейк Салліван.
«М’яч – на боці «Хамасу», тому що Ізраїль заявив, що він готовий продовжувати режим припинення вогню на один день за кожних 10 заручників, яких «Хамас» звільнить», – сказав він у коментарі американському каналу ABC.
В самому Ізраїлі думки розділились.
«Ми зараз перебуваємо в процесі всього цього, і зовсім незрозуміло, чим це закінчиться. Але сенс у тому, що ми втрачаємо швидкість і ми втрачаємо в ініціативі», – вважає військовослужбовець ізраїльської армії Алістер Моран, який нині дислокується на північному кордоні Ізраїлю, неподалік Лівану.
На думку військового, припинення вогню дозволить лідерам «Хамасу» втекти, і пізніше повернутися знову, що становитиме загрозу для Ізраїлю в майбутньому.
Деякі ізраїльтяни, навпаки, підтримують ідею продовжити режим тиші. Наприклад, жителька Тель-Авіва Арава Ґерзон поділилась думками у коментарі Reuters: «Ми хочемо, щоб усі заручники повернулися додому зараз, тому, чого б це не вартувало, поки ми продовжуємо повертати їх додому, я хочу, щоб припинення вогню продовжувалося, і я хочу зробити все необхідне, щоб усі вони повернулися додому».
У Газі цивільні теж вітають припинення вогню: для декого це унікальна можливість возз’єднатися із сім’ями. Переселенці, які втратили дім, остерігаються, що продовження війни принесе ще більше страждань.
«Перемиря – це добре, всі мовчать, адже ми втратили наші домівки, не залишилося ні будинків, нічого. Ми втратили наше майно, все пропало. Немає життя, немає їжі, ми не можемо знайти буханця хліба, ми більше не знаємо, що робити», – розповів Reuters палестинський переселенець Туфік Аль Яжіджі.
Угоду про припинення вогню підтримує і українка Ханна Шендерович, яка живе в Ізраїлі понад 20 років. Каже, що з розумінням ставиться до батьків, які досі чекають на повернення своїх дітей, яких взяли у заручники бойовики «Хамасу». Донька і син Ханни служать в армії оборони Ізраїлю, їх обох призвали у перші години нападу «Хамасу» 7 жовтня.
«Моя донька насправді закінчила службу два роки тому. Вона служила на базі Зікім на півдні. І це була та сама база, де всі командири, дівчата, пожертвували собою заради новобранців. Вони просто закрили їх у якійсь кімнаті на замок і самі пішли воювати. Це база для новобранців. Молоді, 18-річні хлопці та дівчата, у них не вистачило б досвіду навіть для того, щоб вижити, не кажучи вже про те, щоб боротися із терористами. Тому їхні командири просто закрили їх і пішли боротися самі, і вони загинули майже всі», – згадує Ханна.
А так її родина дізналась про напад «Хамасу» 7 жовтня: «Ми прокинулися о 7-й ранку від звуків вибухів. Враховуючи те, що наше місто розташоване приблизно в 60 км від Гази, це було дуже гучно, обстрілювали всю територію довкола нас. У нас того дня було 7 сирен... Ми всі були вдома, коли розпочалася ця війна. Це був шабат, вихідний день, і всі мої діти були вдома. У шабат релігійні євреї не користуються телефонами, але, враховуючи ситуацію, я завжди залишаю радіо. А моя дочка нерелігійна, тому вона користується телефоном. І поступово вона читала новини на телефоні, і її обличчя ставало все сумнішим і зневіренішим... І моя дочка того ж дня отримала призов».
А так пригадує день нападу «Хамасу» військовий Алістер Моран: «Одразу з'явилися відеозаписи, як терористи «Хамасу» на якихось джипах просто катаються вулицями наших міст. Дуже важко було повірити, бо це виглядало як фейк абсолютний. Ось у якийсь момент ми зрозуміли, що це правда, і з того моменту ми вже чекали, що нас зараз усіх покличуть просто. Десь за кілька годин, близько першої години дня, напевно, ми отримали наказ про те, що все, ми їдемо на північ».
Ракетні удари між Ізраїлем і Смугою Гази не припиняються (фотогалерея)
Про те, як ранок 7 жовтня почався для цивільних жителів смуги Гази, розповіла у коментарі Радіо Свобода українка Тетяна Сіам, яка евакуювалась із зони бойових дій в Одесу.
«Все було дуже несподівано. Був звичайний день – субота. Вранці робили сніданок, у нас по суботах діти навчаються у школах... Буквально ось о 6:30 розпочався випуск ракет масовий, було дуже гучно з усіх боків. А потім, через деякий час, почалися удари у відповідь, дуже серйозні, дуже серйозні», – згадує жінка.
Ізраїль часто критикують правозахисні організації, а також деякі західні лідери за «невибіркові вбивства невинних мирних жителів». У Бельгії навіть запропонували ввести проти Ізраїлю санкції.
Влада Ізраїлю звинувачення відкидає і покладає відповідальність на «Хамас» за злочини проти людяності – масові вбивства громадян Ізраїлю та використання палестинців як живих щитів.
«Це війна. На війні люди гинуть, на жаль, у тому числі на війні гине мирне населення. І я не знаю жодної війни, де вдалося б цього уникнути... Нас все одно судитимуть, тому я не бачу якогось сенсу виправдовуватись і пояснювати, якщо чесно. Єдине, що я можу сказати, жодного задоволення від загибелі мирних жителів у Секторі Гази ми не маємо. Це не є нашою самоціллю, і нам із цим жити», – пояснює військовий ЦАХАЛ Алістер Моран.
Жодного задоволення від загибелі мирних жителів у Секторі Гази ми не маємо. Це не є нашою самоціллю, і нам із цим житиАлістер Моран, військовий
Його знайомий, українець Юрій Муравйов, який живе в Ізраїлі, каже: «Ми всередині Ізраїлю знаємо про те, що Ізраїль – це людяна армія, яка попереджає людей, перед обстрілами будинку вони запускають фальшбомби, які не руйнують будинки, вони падають на домівку, попереджаючи що через якийсь час будинок знесуть».
Тетяна Сіам теж розповідає про те, що зазвичай ізраїльська сторона попереджає про удари, але після 7 жовтня цього року такі попередження нібито були не завжди: «У нас періодично бувають бомбардування, і ми загалом знаємо, що Ізраїль бомбардує певні об'єкти, які потрібні, і вони попереджають. Але тут надто все затяглося, були удари без попередження, і щоразу це було дуже інтенсивно з першого дня, з першого дня... Бомбили, так, скрізь бомбили, але, як я і кажу, що повідомляли – виходьте. Наприклад: «Будинок поряд з вами будуть бомбити, вийдіть, підіть, щоб ви не постраждали». Люди йдуть. Нам таких повідомлень не надходило, і ми були вдома. На восьмий день було все дуже, дуже серйозно, і багато скидали листівок. І прямо всім, усім дзвонив ізраїльський автовідповідач: «Покидайте будинки, йдіть на південь».
Через місяць від початку нового витка війни Тетяна разом з дітьми змогла покинути Сектор Гази.
«Було спекотно. Та дорогою, звичайно, ми бачили весь цей жах. Це навіть не було прибрано. Бачили трупи, бачили частини тіл людей. Бачили розірвані сумки, речі, машини, вози – це все було. У мене бідна дитина маленька, вона просто була в шоці. Ось я йому кажу: «Щоб ти не боявся, йди дивись тільки вперед, більше нікуди не дивись, просто йди вперед і все. Дивись уперед, більше не повертайся ні праворуч, ні ліворуч», – пригадує жінка.
Чоловік Тетяни досі перебуває на півдні Сектора Гази.
Після 7 жовтня в Ізраїлі життя змінилося назавжди, каже Ханна Шендерович: «В нас зазвичай у більшості міст маленькі діти ходять вулицею взагалі без страху. Але у цей перший місяць через постійні обстріли всі діти були вдома, і люди писали про те, що вони виходять надвір, а де діти? У нас величезна кількість дітей, завжди шум, гамір, скрізь їх чутно і видно. А цього першого місяця люди виходили і не розуміли, а де діти? А чому так тихо, нікого нема?»
Місто, в якому живе Ханна, зазнає обстрілів порівняно менше, ніж прикордонні із Сектором Гази території Ізраїлю. Про війну тут не дають забути людські втрати.
«У мене практично у всіх подруг їхні діти зараз воюють у Газі. І у моєї знайомої син загинув минулого тижня, йому тільки виповнився 21 рік, молодий талановитий хлопець. У нас весь район ридає вже кілька днів, ми не можемо прийти до тями, ми не можемо повірити, що в цій родині така втрата: загинув старший син».
Фото зі Смуги Гази
Раніше прем’єр Ізраїлю Беньямін Нетаньягу заявив, що наземна операція у Секторі Гази триватиме до повного знищення «Хамасу». Але скільки триватиме війна, військові армії Ізраїлю точно не розуміють.
«Вони не знають, скільки це займе часу, їм просто кажуть: не плануйте своє майбутнє на найближче майбутнє, не розраховуйте, що скоро закінчиться ця війна. Але в той же час вони не кажуть, на який строк не треба нічого не планувати. Через це у моїх друзів є деяка апатія», – розповідає Юрій Муравйов, який має п'ятьох знайомих в армії Ізраїлю.
Загострення чекають і на півночі Ізраїлю.
«Я перебуваю на кордоні з Ліваном, і ми бачимо, але більше чуємо, звичайно, мінометні обстріли зі сторони Лівану по поселеннях на кордоні, і ось останнім часом стало все більше, у тому числі дронів-камікадзе», – розповідає Алістер Моран.
Він та його колеги відчувають, що скоро у війні може відкритися і другий фронт: «Ми знаємо, що ворог хоче це зробити, і він має технічну можливість це зробити. Він розуміє, що він заплатить дуже високу ціну за таку спробу і далеко не факт, що вона закінчиться успішно для нього. Тому просто ми сидимо і чекаємо, що він щось зробить... Ми тут відновили окоп, мабуть, з 1982 року. Я точно не знаю, але, як я розумію, ми його вичистили, відмили, добудували ті частини, які в ньому були відсутні. І так, це частина укріплень. Війна змінилася, тому такі окопи не надто актуальні в нашій поточній ситуації. Але якщо, не дай Боже, буде якийсь серйозний прорив, то так, тоді це ті самі окопи, в яких битимемося так само, як 40 років тому».
Коли б не завершився режим тиші, бої у Секторі Гази відновляться і триватимуть мінімум два місяці, заявив міністр оборони Ізраїлю Йоав Галлант. За його словами, бої треба продовжувати, щоб звільнити усіх заручників.
Над матеріалом також працювала Ольга Старощук.
Форум