10 років тому оточені під Іловайськом українські війська виходили по обіцяному російською стороною «зеленому коридору». Цю колону натомість розстріляли. Тоді загинуло 366 українських військовослужбовців, 429 були поранені, 84 зникли безвісти. Це був перший випадок масованого застосування регулярної російської армії у війні на Донбасі.
Георгій Тихий – зараз речник Міністерства закордонних справ України, а у 2014-му – військовим кореспондент німецького каналу ARD. Він був членом журналістської команди, яка того дня виривалась з Іловайського котла: фотографи Макс Левін та Маркіян Лисейко, оператор ARD Іван Любиш-Кірдей та репортер Георгій Тихий. Відзнятий тоді матеріал вийшов пізніше документальним фільмом ARD «Втеча з Іловайська», який вигравав міжнародні фестивалі.
Макс Левін загинув під час боїв за Мощун на Київщині у 2022 році. Іван Любиш-Кірдей днями був важко поранений під час російського удару по готелю у Краматорську та перебуває у реанімації. Донбас Реалії (проєкт Радіо Свобода) у річницю Іловайська спитали Георгія Тихого, що змінилось у діях агресора за ці 10 років, як змінились погляди самого журналіста на цю війну, та чи вдалось українським медійникам впродовж 10-річної війни з Росією навчилися протидіяти пропаганді агресора.
– Іловайськ – це був, насамперед, подвиг. Подвиг українських військових, українських добровольців, які воювали з переважаючими силами противника. Саме тому, що російські війська опинилися на межі провалу в Іловайську, Росія вирішила задіяти регулярну армію, яка перетнула кордон України. По суті, українська сміливість вже тоді змусила Росію з відкритим забралом, як агресора, перетнути кордон України.
Для мене, для мого колеги Івана Любиш-Кірдея, який зараз поранений після удару Росії по Краматорську, було критично важливо перебувати там і знімати ці події.
Зараз ви бачите (інтерв'ю транслювалось в ефірі – ред.) Макса Левіна, нашого колегу, який, на жаль, був вбитий РФ в березні 2022 року.
Для нас як журналістів було критично важливо там перебувати, щоб, по-перше, показати цей подвиг українських військових і добровольців, а, по-друге, показати пряму участь Росії в війні. Показати і для німецької аудиторії, тому що ми тоді працювали як знімальна група німецького телеканалу. Переконати і європейську аудиторію, і німецьку аудиторію,
що дійсно це російська агресія, і от як вона відбувається. Росіяни не дотримуються жодних своїх домовленостей – ні про зелений коридор, ні про що інше. Я думаю, це був поворотний момент для розуміння того, що росіяни не дотримуються жодних домовленостей.
Зараз дуже багато говорять про те, що Росії вірити не можна. А тоді це був перший епізод, коли це, власне, відбулось на практиці.
– Георгію, минуло 10 років: тоді Росія приховувала свою участь у війні на Донбасі, говорила, що це все нібито місцеві ополченці, і Путін звернувся до них та попросив дати цей зелений коридор, вдаючи, чи він має обмежений вплив на це. Зараз, через 10 років, що змінилося? Якщо ті події були гібридними, то зараз війна іде вже відкрито. Це закономірно?
Друзі, припиніть прикривати російську агресію цими евфемізмами
– Я думаю, це урок для всіх: Україна роками казала, що це російська агресія проти України, що це ніяка не громадянська війна, як хтось її називав (якась боротьба з якимись проросійськими сепаратистами, як любили це називати іноземні ЗМІ, або якісь rebels – повстанці, чи ще якісь формулювання вигадували, щоб просто приховати правду про цю війну), це завжди була і залишається російська агресія проти України – Україна це повторювала і офіційно, і на рівні журналістів, громадських діячів. Що, друзі, припиніть прикривати російську агресію цими евфемізмами, цими якимись формулюваннями, які не відповідають дійсності.
І в 2022 році всі ці маски були скинуті, і Росія пішла на Україну відкритою, повномасштабною агресією, тобто розпочала вже такий новий етап з відкритим забралом.
Може, просто Україна з самого початку права, і треба її просто послухати?
Тому це урок: оцей час між 2014 і 2022 роками. Урок для всіх наших іноземних партнерів, для іноземних ЗМІ, для іноземних громадських організацій. Урок про те, що якщо Україна просить називати речі своїми іменами, не треба чекати повномасштабної війни, щоб змінити лексику, щоб змінити ставлення до подій, які відбуваються. Тому що, може, просто Україна з самого початку права, і треба її просто послухати?
– Як вважаєте, українські медійники, які пройшли ось таку 10-річну війну, навчилися все-таки протидіяти російській пропаганді? І чи є шанс взагалі її перемогти – в Україні, у світі? Адже ми знаємо, що і на Заході ці впливи дуже сильні. Чи слухають їх у світі, як думаєте?
– Я думаю, що якщо порівняти 2014 рік і наступні кілька років з 2022-м і наступними роками, то Україну набагато краще чують у світі. Україні набагато краще вдається доносити правду про війну, доносити свій наратив і протидіяти російській пропаганді. В багатьох місцях світу.
Звісно, що це постійна боротьба, і все одно російські наративи розповсюджуються активно в світі, в низці регіонів, але це постійна боротьба, в якій, на відміну від 2014 року, Україна все-таки перемагає в цій боротьбі за правду.
Наш міністр закордонних справ Дмитро Кулеба написав цілу книжку, яка називається «Війна за реальність». У цій війні за реальність з 2022 року, я вважаю, Україна все-таки перемагає російську пропаганду спільними зусиллями українських медійників, громадянського суспільства, української влади, різних інституцій, іноземних партнерів, які нам допомагають.
Тому ці зусилля обов'язково треба продовжувати,
щоб не давати Росії вводити в оману людей у світі про злочини, які вона вчиняє.
І дійсно, ви згадали на початку Макса Левіна, який, на жаль, уже не з нами (його вбили російські окупанти в березні 2022 року) – Макс залишив по собі величезний архів прекрасних фото- і відеоматеріалів, і розповідей, до речі, текстових матеріалів. Це щирі документи війни, і він своє життя присвятив тому, щоб документувати і розповідати історії людей, українців, які воюють за свою країну. Я думаю, що цей архів і ці документи, ці фото, їх можна і потрібно використовувати для того, щоб у світі доносити правду про те, що відбувається.
Ми в МЗС, до речі, і в посольствах активно використовуємо світлини й інших фотокореспондентів, щоб цю правду доносити. Так само Маркіян Лисейко, ми з ним сьогодні були біля Стіни пам'яті, покладали квіти за себе і за Ваню, нашого друга, який зараз, на жаль, в шпиталі лікується після цих всіх травм, яких він зазнав під час російського удару по Краматорському нещодавно.
ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:
Ми працюємо по обидва боки лінії розмежування. Пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук, телеграм або вайбер за номером +380951519505. Якщо ви пишете з окупованих територій, ваше ім'я не буде розкрите.
Форум