Львів – Історико-культурний парк чи піщаний кар’єр? Кілька останніх років триває суперечка між науковцями і підприємцями: зберегти пам’ятку історії місцевого значення – комплекс оборонних укріплень – чи видобувати на цій території пісок, тобто створити черговий піщаний кар’єр у регіоні. Справа дійшла до Міністерства культури і у неї втрутилась обласна влада.
Дорога зі Львова у Трускавець, Моршин, Дрогобич чи на Закарпаття, якраз проходить біля території, на якій збережений 21 об’єкт, що є складовою укріпленого передмостового причілку, який називають «Миколаївська фортеця». 20 об’єктів, наголошують дослідники, втрачені протягом ХХ століття.
Будівництво оборонних укріплень розпочалося у 1854 році. Наприкінці ХІХ століття їх модернізували. У 1912–1914 роках тут звели новий пояс укріплень і саме вони найкраще збереглися на сьогодні. Австрійські інженери використали особливості території Лисої гори, зокрема пісковикові скелі.
У скелястому ґрунті спорудили потерни (тунелі під землею), що були здатні витримувати обстріл важкої артилерії, збудували захищені командно-спостережні пункти, підземні переходи і укриття із залізобетонним накриттям. На причілку могла розміститися одна дивізія піхоти. За словами дослідників, тут було щонайменше 23 польові укріплення і 8 батарей, близько 40 кілометрів підземних переходів.
На цьому місці велись запеклі бої у роки Першої світової війни, зокрема відомий Брусилівський прорив – наступальна операція російської армії проти австро-угорського війська у 1914 році. Росіяни розгорнули свою 8-му армію непомітно. Тоді австрійське військо зазнало поразки і внаслідок цього Галичина, Волинь, Буковина були окуповані більшовиками.
У 1919 році на укріпленнях «Миколаївської фортеці» вояки Української галицької армії (УГА) стримували наступ польських підрозділів.
Маємо загальну схему фортеціВасиль Петрик
«Зберігся 21 об’єкт, різної величини. За матеріалами австрійських архівів, вони локалізовані. З ініціативи громади Миколаєва, у 2019–2020 роках ми обстежили ці території та ідентифікували укріплення. Вони сховані у лісах, ярах, зарослі лісом і часто ніхто не знає, що це таке. Маємо загальну схему фортеці і можемо подаватися до переліку пам’яток, щоб захистити фортецю від знищення. Найстрашніше – втрата історичної пам’яті», – каже Василь Петрик, науковець кафеди «Реставрації та реконструкції архітектурних комплексів» університету «Львівська політехніка».
Міністерство та інформація облради
Територія, на яких є об’єкти оборонних укріплень, цікавить не лише дослідників, але й кількох осіб, які хочуть це місце використовувати, як піщаний кар’єр. За розрахунками експертів університету «Львівська політехніка», на цьому можна заробити понад 1 млрд 400 млн гривень.
Оборонні укріплення під назвою «Миколаївська фортеця» мають статус пам’ятки історії місцевого значення, з охоронним номером ще від 2017 року.
У державний реєстр внесений лише один об’єкт, скеровано документи ще на дваВасиль Петрик
«Але українське законодавство і нормативні документи, написані Міністерством культури, вибудовані таким чином, що набуття статусу пам’ятки автоматично не є гарантією її збереження. Міністерство культури вважає, що у державний реєстр потрібно вносити кожен об’єкт, а не цілий комплекс. Це і стало полем бою між пам’яткоохоронцями і підприємцями, які хочуть зробити піщаний кар’єр. Вони використовують будь-які підстави і зачіпки, щоб загальмувати процес внесення цілого об’єкту, всіх складових фортеці до державного реєстру. На сьогодні у державний реєстр внесений лише один об’єкт, скеровано документи ще на два. Історія фортифікації на Лисій горі – це є детективна історія, бо Мінкультури на прохання приватної фірми призупинило внесення об’єкта культурної спадщини до державного реєстру», – пояснює ситуацію Василь Петрик.
Міністерство культури у відповіді на запит одного з народних депутатів Львівщини вказує, що кілька об’єктів оборонної фортеці на Лисій горі «не мають ознак об’єктів культурної спадщини і не підлягають внесенню у державний реєстр». Тобто, там може бути піщаний кар’єр, наголошують науковці і керівництво Миколаївської територіальної громади.
За словами голови Миколаївської територіальної громади Андрія Щебеля, боротьба за фортецю триває віддавна, і сільські громади виступають проти створення на цьому місці піщаного кар’єру. Навіть були спроби знищення окремих об’єктів фортеці, зокрема спостережних пунктів, які невідомі особи завалили деревами, сухими гілляками і намагались підпалити.
Те, що не всі об’єкти «Миколаївської фортеці» є культурною спадщиною, Міністерство культури поінформоване комунальним підприємством «Реставрація замків і палаців Львівщини» Львівської обласної ради. Власне на підставі цього повідомлення і був зроблений висновок, що окремі об’єкти вже не існують.
Це бізнесові розборки, які перейшли у площину пам’ятко-охоронного законодавстваВалерій Потюк
«На сьогодні з 8500 пам’яток на Львівщині, а на державному обліку – 120. Це 1,5% від загальної кількості. Але чомусь вчепилися за «Миколаївську фортецю» і описують це місце в 1,5 млрд гривень піску. При чому тут пісок до обліку пам’яток? Це є бізнесові розборки, які перейшли у площину пам’ятко-охоронного законодавства. Хтось зацікавлений, щоб із цього зробити або не зробити пам’ятку. Науковці говорять, що це місце потрібно занести у перелік пам’яток, бо там є локація, заїжджатимуть гості. Про що говорити? 1914 рік, Брусилівський наступ, окупована Галичина, в тому числі Львів? Це є оборонна споруда, це не фортифікація. Фортеця є у Перемишлі, на Цитаделі, Кам’янець-Подільському. Я дію в чинному законодавстві, виконав свою роботу. Ці об’єкти, які заслуговують на увагу, їх треба реанімувати, відкрити і подумати, що там має бути», – зауважив Радіо Свобода Валерій Потюк, керівник комунального підприємства Львівської облради.
Важливо зберегти об’єкти
Однак науковці наголошують, що мова не про популяризацію Брусилівського прориву. Їм, передусім, важливо зберегти об’єкти оборонних укріплень, створити на цьому місці історично-культурний парк, а не піщаний кар’єр, який знищить ландшафт.
Львівське обласне відділення Українського товариства охорони пам’яток історії та культури підготує облікову документацію на 21 об’єкт «Миколаївської фортеці», щоб їх внести у державний реєстр, пообіцяв керівник організації Андрій Салюк. Ідею створення історико-культурного парку, а не перетворення історичного місця на піщаний кар’єр, підтримують і у Львівській обласній адміністрації. Експерти перевірять достовірність інформації, яку комунальне підприємство Львівської облради надало міністерству.
Оскільки фрагменти оборонних укріплень, зведених у період Першої світової війни, найкраще збереглись на території України, тому, стверджують дослідники, це добра перспектива створити там туристичний об’єкт.
Мова не лише про бої у 1914 роціОлександр Дєдик
«Миколаївська фортеця» – це укріплений передмостовий причілок, як історична пам’ятка, дуже цікаве місце, яке має великий потенціал для туристичного і культурного розвитку. Мова не лише про бої у 1914 році, тут йдеться про створення цілої оборонної системи австрійської армії в Галичині, яка за своїм розмахом не поступалася французьким фортецям часів Першої світової війни чи пізнішій лінії Мажино (система французьких укріплень 1929–1934 років –ред.), але вона значно менш відома і досліджена. Бої 1914 року – невеликий епізод існування цього причілку, створення якого сягає часів Кримської війни, так би мовити, пов’язуючи регіони Галичини і Криму спільною історією. І бодай ці земляні споруди, які досі там збереглися з часів Кримської війни, вже заслуговують на збереження», – каже Радіо Свобода історик, дослідник воєнної історії Олександр Дєдик.
Перша світова війна завершилась понад 100 років тому, 11 листопада 1918 року підписанням угоди про припинення військових дій між Антантою і Німеччиною. А через два дні Росія односторонньо розірвала Брестський мир. У цю війну були втягнуті майже 40 країн світу. За даними істориків, найбільш запеклі бої, з великими втратами були на східному фронті. В армії Російської імперії воювали понад 3, 5 млн українців, а в австро-угорській – 250 тисяч.
Сьогодні більшість траншей, укріплень з того часу вкриті лісом або кущами, знищені промисловістю. Тому для дослідників так важливо зберегти те, що ще залишилось і про що їм відомо, що ще потрібно ґрунтовніше науково дослідити.
