(Рубрика «Точка зору»)
І президент України Володимир Зеленський, і колишній головнокомандувач ЗСУ, а тепер посол України у Великій Британії Валерій Залужний говорять про євроатлантичну інтеграцію України як про головний інструмент, який може призвести до закінчення російсько-української війни. У відповідь не лунає ніякої конкретики, хіба що генеральний секретар НАТО Марк Рютте наголосив на невідворотності вступу України до НАТО, хоча й не назвав жодних конкретних термінів такого приєднання.
Але, як реально може виглядати євроатлантична інтеграція України, якщо українці матимуть справу не з побажаннями, а із процедурою?
Насамперед рішення про запрошення України до НАТО має ухвалити Євроатлантична рада, тобто для ухвалення цього рішення не потрібно навіть зустрічі на вищому рівні, достатньо наради послів країн-членів альянсу. Саме на цій нараді мають бути визначені критерії, які мають бути враховані для вступу України в Північноатлантичний альянс.
Коли нещодавно приймали Фінляндію і Швецію – привілейованих партнерів НАТО – було констатовано, що їхнє партнерство з альянсом вже призвело до того, що за стандартами вони не відрізняються від інших членів НАТО й тому відстані від запрошення і рішенням щодо членства фактично не існувало. Щодо України можуть бути застосовані інші механізми, але це також залежить від того, коли саме Україну запросять до НАТО – може, на той момент країна вже також буде відповідати стандартам альянсу, а може, доведеться зробити «домашню роботу», на виконання якої знадобиться кілька років.
Прапор України біля резиденції НАТО буде піднятий тільки після того, як всі парламенти країн-членів НАТО ратифікують відповідний протокол
Однак, коли Україну визнають такою, що відповідає всім стандартам, саміт НАТО має ухвалити рішення щодо її прийняття. Проблем із цим, звісно, вже не буде. Адже якщо запрошення до членства буде ухвалено голосами всіх членів Євроатлантичної ради, це означатиме, що й на саміті НАТО має бути ухвалено відповідне рішення – звичайно, в разі, якщо за час між запрошенням і самітом не зміниться керівництво в одній чи кількох країнах-членах НАТО і новий уряд не підтримає позицію попередників.
Однак, будемо сподіватися, що матимемо справу із консенсусом усіх країн НАТО і національним консенсусом у кожній з них. І ось саміт НАТО урочисто ухвалює відповідне рішення. Чи означає це, що Україна вже стала повноправним членом альянсу і на неї розповсюджується знаменита 5-а стаття?
Ні, не означає. Прапор України біля резиденції НАТО буде піднятий тільки після того, як всі парламенти країн-членів НАТО ратифікують відповідний протокол. Скільки на це буде потрібно часу, зараз не скаже ніхто. Якщо у деяких лідерів буде бажання не заперечувати консенсусу всередині НАТО, але й не нехтувати власними стосунками з Москвою, вони можуть піти шляхом гальмування рішення. Та й навіть без Москви можна уявити собі спроби такого гальмування – скажімо, якщо будуть потрібні якісь поступки від Вашингтону і буде розуміння, що у США зацікавлені у євроатлантичній інтеграції України.
Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган пішов саме таким шляхом під час прийняття до НАТО Фінляндії і Швеції. Останньою умовою Ердогана для вступу Швеції виявилася поставка його країні винищувачів F-16. Який до цього стосунок мала Швеція? Ніякого, просто Ердоган бажав отримати ці літаки. А зараз турецький президент наголошує, що членство України в НАТО – не ті питання, які потрібно вирішувати поспіхом. Нагадаю ще й про очевидну опозицію до вступу України з боку премʼєр-міністрів Угорщини і Словаччини Віктора Орбана і Роберта Фіцо.
Вагомий сигнал на адресу Росії
Чи можливі якісь проміжні гарантії безпеки між рішенням про запрошення і рішенням про членство та рішенням про членство і остаточною ратифікацією цього рішення парламентами країн НАТО? Теоретично після запрошення до НАТО окремі країни НАТО – ми розуміємо, що мова йде насамперед про США і Велику Британію як ядерні держави – можуть надати власні гарантії, але важливим є питання змісту цих гарантій.
Треба розуміти, що рішення про будь-які гарантії до вступу до НАТО – питання доброї волі Вашингтону і Лондону
Під час вступу Швеції і Фінляндії такі гарантії були у сильній політичній підтримці з боку країн НАТО, поглиблених військових навчаннях, розширенні присутності Північноатлантичного альянсу в Балтійському морі. Крім того, планувалося посилення співпраці у сфері розвідки та протистояння різним загрозам, у тому числі в кіберпросторі.
Як бачимо, нічого схожого на 5-у статтю – і це при тому, що Швеція і Фінляндія ні з ким на момент приєднання до альянсу не воювали – в цих гарантіях немає, вони, за великим рахунком не сильно відрізняються від тих угод, які Україна вже підписує з окремими державами-членами НАТО. Але навіть наявність таких гарантій заперечувалася. І треба розуміти, що рішення про будь-які гарантії до вступу до НАТО – питання доброї волі Вашингтону і Лондону. За великим рахунком, аналогічні гарантії безпеки можна було б мати і без процесу вступу.
Треба розуміти, що рішення про будь-які гарантії до вступу до НАТО – питання доброї волі Вашингтону і Лондону
Але головне, що потрібно зрозуміти – суть, коли починає діяти 5-а стаття. Тобто коли Україна отримує право звернутися до партнерів за військовою підтримкою в разі нападу на себе. Тільки після того, як закінчується процес інтеграції, тільки після того, як всі парламенти ратифікують протокол про прийняття України. Саме тому у плані перемоги Володимира Зеленського мова йде саме про запрошення до НАТО. Бо якщо б мова йшла про прийняття, це хронологічно мав би бути не перший, а останній пункт плану.
Запрошення ж до НАТО у Києві розглядають як вагомий сигнал на адресу Росії – що Україна буде в НАТО і союзники не відмовляться від її прийняття до альянсу. І в цьому є очевидна політична логіка.
Ось тільки Володимир Путін останні роки звертає увагу не на сигнали, а на дії.
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода і Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Форум