Фільм режисерки Аґнєшки Холланд «Ціна правди» (оригінальна назва в світовому прокаті – «Mr. Jones») зараз доступний на платформі Amazon та інших платформах після прем’єри у США навесні цього року. В західній пресі з’являється останнім часом усе більше рецензій на фільм, що допомагає і самій стрічці в плані набуття ширшої авдиторії, а також і проливає світло на маловідому трагічну сторінку світової історії, якою є український Голодомор.
Сайт дослідницького центру «Атлантична рада» у США вміщує статтю гарвардського історика Сергія Плохія під назвою «Фільм «Mr. Jones» викриває кампанію фейкових новин довкола українського геноциду Сталіна».
На думку Плохія, фільм є важливою новою історичною драмою з дуже сучасним контекстом. Він проливає світло на один із найгірших злочинів Сталіна, «водночас слугуючи нагадуванням, що сьогоднішні розмови про фейкові новини не є, власне, чимось новим».
«Із фокусом на журналістську дуель щодо контролю над наративом довкола сталінського голоду, фільм перегукується з багатьма темами, які визначають сьогоднішнє інформаційне поле битви. В нинішній ері фейкових новин та альтернативних фактів «Mr. Jones» показує, що попередні покоління також поставали перед подібними викликами. Він ілюструє смертельну відповідальність ЗМІ передавати події точно, в той самий час показуючи незмінний авторитарний імпульс щодо приховування і викривлення», – пише Сергій Плохій.
Голод був одним з найгірших злочинів 20-го століттяСергій Плохій
Важливість фільму і в тому, як зазначає гарвардський професор, що він проливає світло на сталінський Голодомор, вперше показуючи міжнародній аудиторії український Голод 1932–33 років.
«Голод був одним із найгірших злочинів 20-го століття, але він все ще має увійти в глобальну свідомість у такий спосіб, який би відображав його масштаб і наслідки тієї трагедії», – читаємо на сайті «Атлантичної ради».
Те довге відбілювання сталінського Голоду в Україні, чим займався московський кореспондент газети The New York Times Волтер Дюранті, виявилось зручним для міжнародної авдиторії, зазначає Плохій. На його думку, тоді світ більше переймався приходом Гітлера до влади в Німеччині і економічними наслідками Великої депресії – тому було мало попиту на конфронтацію з Кремлем на початку 1930-х.
«Не може бути щасливого кінця в голлівудському стилі у фільмах про Голодомор, але, принаймні, врешті (фільм) розповів історію», – зазначає Плохій.
Словами «маєте подивитись» гротескно зловживають у рецензіях на фільми, але у цьому випадку вони є вдалимиДжеймз Фріман
У впливовій газеті The Wall Street Journal журналіст Джеймз Фріман зібрав рецензії в американській пресі на фільм «Ціна правди», зокрема, цитуючи видання The First Thing: «Словами «маєте подивитись» гротескно зловживають у рецензіях на фільми, але у цьому випадку вони є вдалими».
У багатьох рецензіях на фільм «Ціна правди» (Mr. Jones) кінокритики теж зауважують, що він є особливо актуальним у нинішній «час, коли брехня, цькування і насильство, схоже, повертаються замість прогресу, рівності й справедливості», і що фільм «є корисним уроком щодо наслідків – це нагода подивитися і чомусь навчитися», зауважує Френсіс Меєр у рецензії у виданні The First Thing.
Рецензії на фільм також кажуть, що стрічка проливає світло на маловідому тему Голодомору 1932–33 років, коли, за нинішніми оцінками, від штучного голоду померло майже чотири мільйони українців.
«Вони не померли природнім шляхом… Той голод був цілеспрямованою політикою, запровадженою Сталіним із відбиранням врожаю й інших продуктів харчування і широкими переслідуваннями, депортаціями і навіть стратами незгодних», – пише у виданні The New Yorker Ентоні Лейн.
«Його (Сталіна) велика схема колективізації землеробства провалилася, …але ідеологічно вона не могла бути провалом. Хто краще за українців, – яким часто не довіряла й яких демонізувала Москва, – надавався на роль цапів-відбувайлів і саботажників?» – питає Лейн.
У впливовомy виданні National Review Кайлі Сміт нагадує, що для польської режисерки фільму Аґнєшки Холланд тема злочинів комуністичного режиму не є чимось віддаленим, адже вона під час придушення радянськими танками Празької весни 1968 року була заарештована комуністами.
Дюранті був людиною The New York Times у Москві – чи радше людиною Москви в The New York TimesКайлі Сміт
У рецензії читаємо, що фільм постає як двобій між валлійським журналістом Ґаретом Джонсом і кореспондентом газети The New York Times у Москві Волтером Дюранті, який у позитивному світлі писав про сталінський Радянський Союз і заперечував голод в Україні.
Сміт називає Дюранті «людиною The New York Times у Москві – чи радше людиною Москви в The New York Times».
Дуже позитивний відгук у рецензентки викликає гра актора Пітера Сарсґаарда, який зіграв Дюранті і якому гарно вдаються ролі негативних персонажів у фільмах.
У рецензіях на фільм в американських виданнях цитується фраза в одній зі статей Дюранті, яка увійшла в сценарій фільму (над сценарієм працювала американка Андреа Халупа). Дюранті про перегини Сталіна говорить: «Не можна приготувати яєшні, не розбивши яєць»… Але жахлива правда полягала у тому, що розбивалися людські життя під час Голодомору.
В одній із рецензій вказується, що Росія й донині не визнає Голодомор, а Дмитро Медведєв, коли був президентом Росії, назвав Голодомор у 2008 році «так званим» і заявляв, що змалювання українців як жертв цього сталінського злочину буде «цинічним і аморальними».
Ніхто про Голодомор не говорить. Ніхто про це не знає. Відтак я подумала, що якось це навіть є обов’язком пролити світло на цеАґнєшка Холланд
В інтерв’ю кореспондентові видання New York Daily News режисерка Аґнєшка Холланд зазначила, що від падіння Залізної завіси у 1989 році «людство швидко забуває злочини комунізму».
Але «деякі злочини проти людяності є нестерпними», каже режисерка, додаючи, що люди мало знають про події, які відображені у фільмі, і навіть справжня цифра жертв сталінського Голодомору досі не відома.
«Ніхто про це не говорить. Ніхто про це не знає. Відтак я подумала, що якось це навіть є обов’язком пролити світло на це», – сказала Холланд кореспондентові.
Серед тих, хто вмістив рецензію на фільм, є й газета The New York Times, московським кореспондентом якої працював Волтер Дюранті. Авторка рецензії Манола Дарґіс пише, що фільм є «політичним трилером, із непохитним, невсипущим пульсом».
«Холланд є однією з тих кінорежисерів, яка не потребує діалогів для вираження змісту, і деякі з найсильніших сцен у фільмі «Mr. Jones» є безмовними чи майже без слів. Коли Ґарет вирушає до України, фільм переноситься у все більш моторошний, ніби з інших світів, спокій. У цій застиглості є дотик небезпеки, коли інші пасажири потяга у вагоні Ґарета дивляться на нього, як він їсть, із величезною психологічною інтенсивністю», – читаємо в рецензії Маноли Дарґіс.
«На момент, коли він утік він свого супровідника, йдучи пішки через засніжену, безлюдну сільську місцевість – схоже, ніби він іде через широкий цвинтар», – пише The New York Times.
А газета The Wall Street Journal, називаючи фільм «блискучим», каже, що він допоможе впевнитись, що «ані злочини марксистського режиму, ані його жертви на тому широкому цвинтарі не будуть забуті».
