Ніщо не може «розірвати єдності народу, тому що його об’єднує в одне ціле історична традиція, тисячолітня єдина культура та її плоди – багата мова, величава народна поезія» і пісня – так вважав засновник українського етнографічного музикознавства Філарет Колесса. У день 150-літнього ювілею Колесси Радіо Свобода нагадує про те, що вдалося зробити Колессі для становлення і розвитку української культури.
Філарет Колесса був різнобічно обдарованою і наполегливою людиною – етнографом, антропологом, фольклористом, музико- і літературознавцем. Йому випало тісно спілкуватися із Миколою Лисенком, Іваном Франком, Лесею Українкою, Климентом Квіткою та багатьма іншими видатними розбудовувачами української культури.
Із 1909 року Філарет Колесса став дійсним член Наукового товариства імені Тараса Шевченка, а через 10 років членом Всеукраїнської академії наук (тепер НАНУ). Колесса залишив по собі багатий науковий, етнографічний і музичний спадок – серед іншого, і велике зібрання народних пісень і дум, а також унікальні записи кобзарів і лірників, зроблені на початку XX століття.
Генетично закладена любов до музики
- Філарет Колесса народився 17 липня 1871 року у селі Татарське (тепер Піщани Стрийського району Львівської області) в родині священника Михайла Колесси та Марії із дому Лаврінських.
- Родина, в якій народився хлопчик, мала багаті музичні традиції. Дядько матері – Іван Лаврівський, був відомим українським композитором, музикознавцем, педагогом, диригентом. Він керував хором Греко-католицької духовної семінарії у Львові. Писав музику до вистав щойно створеного в Галичині першого українського професійного театру. Експерти вважають Лаврінського одним із співтворців нового українського композиторського стилю. Інший родич матері Філарета Колесси – Модест Менцінський – був співаком зі світовим ім’ям.
- Першу любов до народної пісні Філарету Колессі прищепила його мати. Мальовниче село Ходовичі на Підкарпатті, де проходило його раннє дитинство, було багатим на самобутній фольклор, який, за словами самого Колесси, захоплював його ще змалку. А на становлення Колесси як фольклориста великий вплив справив його старший брат – Іван Колесса.
- Навчався Філарет спочатку в Стрию, а тоді у Відні і Львові. Навчаючись у Стрийській гімназії (1882–1890 роки), Колесса почав співати у хорі. На той момент ним керував український композитор Остап Нижанківський. Під його впливом Філарет почав вивчати історію та теорію музики, а також збирав пісні і опрацьовував їх для хору. Пробував писати і власні композиції.
- Потім у 1891 році Колесса рік вчився у Віденській духовній семінарії, але відчув, що то не його шлях. У своїх спогадах він розповідав, як із другом Богданом Лепким потайки тікали з семінарії на симфонічний концерт або оперну виставу.
- У 1902 році Колесса починає вчитися на філософському факультеті Львівського університету, а після завершення навчання викладає у гімназіях Стрия, Самбора, Львова, а також в Українському таємному університеті у Львові.
Наукова діяльність, зближення із Франком та Лисенком
- Філарет Колесса зблизився із Іваном Франком, що мало величезне значення для розвитку його поглядів та спрямування творчої діяльності.
- У 1890 році в журналі «Народ» Франко публікує першу етнографічну працю Колесси «Людові вірування на Підгір’ї в селі Ходовичах».
- У 1894 році він разом із Остапом Нижанківським, Станіславом Людкевичем, Віктором Матюком бере участь в організації Етнографічного комітету.
- Під впливом Миколи Лисенка Колесса розвиває себе як фольклориста і композитора.
- Філарет Колесса написав книжку «Спогади про Миколу Лисенка».
- У 1903 році Колесса публікую свої перші записи фольклору як музичні ілюстрації до книги Володимира Шухевича «Гуцульщина». Він записував мелодії Гуцульщини для скрипки та сопілки.
- Першою великою фольклорною роботою Філарета Колесси стала «Ритміка українських народних пісень». Колесса показав цю роботу Іванові Франку, і згодом з ініціативи письменника у 1906 році вона почала друкуватися у «Записках наукового товариства ім. Шевченка».
Експедиція з Лесею Українкою і Климентом Квіткою
У 1908 році Колесса за ініціативи подружжя Лесі Українки та Климента Квітки Філарет Колесса бере участь в експедиції по Наддніпрянській Україні з метою запису і збереження традиційного українського кобзарського та лірницького репертуару.
«Ми маємо дуже багато літературних описів кобзарського співу, в печаті (у пресі) дуже багато було висловлено уболівання над щезанням того співу, – писав, зокрема, про цю ситуацію Климент Квітка, – але для заховання (збереження) дум – було зроблено безконечно мало».
Квітка мав дві кандидатури для залучення до роботи в експедиції – Станіслава Людкевича та Колессу. Проте через від’їзд Людкевича до Відня ця проблема вирішилась сама собою, і, обіцяючи Колессі всебічну допомогу в роботі та організації його побуту в експедиції, Климент Квітка писав фольклористу із Львівщини: «Сі мелодії будуть записані або Вами, або ніким».
До цього часу Філаретові Колессі ще не доводилося працювати з фонографом (пристрій для запису звуку). У фольклористичних подорожах він послуговувався своїм добрим слухом і записував мелодії з живого виконання. Тому Колесса звернувся до Квітки з проханням долучити до експедиції і Осипа Роздольського.
По дорозі на Полтавщину Колесса зупиняється в Києві, де Михайло Грушевський радить йому звернутися за дозволом до влади. Але це лише спричинило проблеми, бо урядовці «не нашли возможным разрешить».
Тож Колесса їде в експедицію без усіляких дозволів і прибуває до Миргорода. Там йому допомагає художник і великий поціновувач кобзарських дум – Опанас Сластіон.
Саме Сластіон остаточно у вирішальний момент переконав Лесю Українку і Климента Квітку скористатися фонографом для запису кобзарського співу, бо мелодію і слова думи можна записати на папері, але не унікальну манеру виконання, яку мав кожен кобзар і лірник.
Сластіон допомагає Колессі, надає для роботи власний фонограф, і завдяки тому, що є особисто знайомим із багатьма кобзарями та лірниками, допомагає організувати справу так, щоб вони самі приїжджали на запис. Когось із кобзарів доводилося привозити «за 70 верстов».
Таким чином був зібраний унікальний матеріал. І до теперішнього часу дійшли голоси кобзарів.
Саме ця етнографічна експедиція Філарета Колесси, зініційована і профінансована Лесею Українкою та її чоловіком Климентом Квіткою, – стала чи не першою серйозною спробою зібрати повноцінний музичний архів.
Записи оцифровані і викладені у вільний доступ
Унікальна фоноколекція зберігається у приватному архіві Філарета Колесси.
Ці аудіозаписи українських дум, пісень, інструментальних композицій у виконанні кобзарів і лірників, а також голосів самого Філарета Колесси і, вірогідно, Лесі Українки, що були зафіксовані протягом 1904 року, були оцифровані й розміщені у вільний доступ на «Вікісховищі» і «Вікіпедії».
Записи публікуються без обмежень авторського права (на умовах, аналогічних суспільному надбанню), і можуть вільно копіюватись і використовуватись громадськістю.
Проєкт здійснено ГО «Вікімедіа Україна» і профінансовано Фондом «Вікімедіа». Оцифрування і цифрову обробку сигналу здійснили спеціалісти Інституту проблем реєстрації інформації Національної академії наук України.
На записах зафіксовано спів 11 виконавців: це Гнат Гончаренко, Петро Древченко, Микола Дубина, Остап Калний, Михайло Кравченко, Платон Кравченко, Іван Кучеренко, Степан Пасюга, Явдоха Пилипенко, Антін Скоба, Опанас Сластіон.
Записи розміщено у «Вікісховищі» на спеціальній сторінці.
При прослуховуванні цих фонограм слід враховувати особливості технології їхнього створення. Фонограф був першим у світі засобом, який давав можливість зафіксувати і відтворити аудіосигнал. Проте його можливості були обмеженими порівняно з сучасними засобами звукозапису. Крім того, під впливом часу фоновалики частково втрачають первинну якість звучання. Через те не всі записи збереглися добре, на деяких є високий рівень шуму.
На сторінці, де розміщено записи, вони позначені різними кольорами залежно від того, наскільки добре зберігся запис.
Значення надбання Філарета Колесси
Філарет Колесса належить до плеяди тих українських діячів, які зробили величезний внесок у ствердження українського в Україні на тлі постійної русифікації – спочатку імперської, а потім радянської.
Колесса дослідив ритміку українських народних пісень і весь час доводив, що українська музика збереже свою оригінальність, опираючись на ці неповторні народні джерела.
Наукові праці Колесси, його виступи на міжнародних етнографічних з’їздах, конгресах сприяли пропаганді української пісенної культури за межами України.
Найбільше праць він присвятив українській музичній фольклористиці. Колесса зробив також дуже багато в напрямі розробки наукової методики збирання та дослідження пісенного фольклору. Його праці дають ключ для історичної періодизації українського музичного фольклору і для розуміння його еволюції
Помер Філарет Колесса 4 березня 1947 року. Похований у Львові на Личаківському цвинтарі.
У 1997 році НАНУ заснувала премію імені Філарета Колесси.
