ШУРНУХ, Вірменія – Люсін Алексанян, власниця крамниці в південній провінції Сюнік, продає хліб, сир, сік, інші продукти, цигарки та алкоголь.
Усього за кілька метрів від її магазину в селі Шурнух розташований кордон з Азербайджаном.
Російські миротворці та азербайджанські солдати прибули в Шурнух на початку року, згідно з умовами мирної угоди, яка в листопаді завершила війну за Нагірний Карабах.
За допомогою GPS-локаторів вони встановили, що 12 будинків у селі Шурнух розташовані в Кубадли – одному із семи районів Азербайджану, що оточують Нагірний Карабах і які окупували вірменські сили на початку 1990-х років.
Цей кордон ніколи не мав бути міжнародним.
Він розділяв дві на той час республіки Радянського Союзу та прорізав крізь цілі села та дороги на південь від вірменського міста Ґоріс.
Читайте також: Зростає напруга під час демаркації нового кордону між Азербайджаном та Вірменією
Поки немає прикордонного пункту, який би зупиняв жителів села Шурнух переходити туди-сюди між територіями Вірменії та Азербайджану. Єдиною ознакою кордону є невеликий синій знак, який нещодавно встановили азербайджанські солдати.
Але з-за порогу своєї крамниці Алексанян може бачити прапори Вірменії та Азербайджану, а також самих російських миротворців.
Вона каже, що вже продавала товари кільком російським миротворцям і продала б і азербайджанцям, та й будь-кому, хто зайде в її магазин за покупками.
«Чому б і ні? Я – продавчиня, – сказала вона Радіо Свобода. – Яка мені різниця, хто вони – вірмени, азербайджанці чи грузини?»
Але її чоловік Арутюн Казарян розлютився, коли почув цю заяву.
«Якщо сюди прийдуть [азербайджанці], я в них стрілятиму і їх вбиватиму… і тебе вб’ю», – каже він своїй дружині.
Та поки жоден азербайджанський військовий не зайшов до магазину.
Алексанян каже, що їй відомі чутки про те, що деякі з 80 жителів села Шурнух обмінюються товарами на дрова з новоприбулими азербайджанцями. Ці чутки поширюються в інших частинах Вірменії.
Але вона та інші жителі села кажуть, що ці чутки неправдиві.
«Може, через рік чи два це стане можливим, – каже вона. – Але зараз ми не можемо. Це дуже емоційна, заряджена ситуація».
Традиції торгівлі
Томас де Ваал, експерт з питань Кавказу в аналітичному Центрі Карнеґі Європа, каже, що не дивується чуткам про бартерну торгівлю в таких прикордонних селах, як Шурнух. Навіть попри те, що люди з обох боків кордону говорять про страх та ворожість до сусідів.
«Кожен, хто певний час жив у цьому регіоні, знає, що вірмени та азербайджанці мають довгі традиції торгівлі одне з одним, особливо в [сусідній] Грузії», – каже де Ваал Радіо Свобода.
Експерт зазначає, що відкритий ринок у Грузії поблизу Азербайджану та Вірменії був місцем жвавої торгівлі між десятками тисяч азербайджанців та вірмен до того, як його закрили митники.
Думаю, є багато вірмен та азербайджанців, які мали хороший досвід торгівлі між собоюТомас де Ваал
«Я відвідував ринок у Садахло, в Грузії, коли він процвітав, ще був відкритим, і там не було грузинів. Лише вірмени та азербайджанці, – каже де Ваал. – А зовсім нещодавно можна було почути, що вірмени та азербайджанці торгували автомобілями в Руставі, в Грузії. Вживаними автомобілями».
«Думаю, є багато вірмен та азербайджанців, які мали хороший досвід торгівлі між собою, – продовжує де Ваал. – Якщо політики не заважатимуть і якщо люди почуватимуться в безпеці, я думаю, що це більше, ніж можливо».
Уся справа в тому, щоби зробити це взаємовигіднимТомас де Ваал
«Очевидно, що це нелегко, якщо врахувати озлобленість, втрати життів та трагедії, які пережили ці люди, – додає експерт. – Але я думаю, що це можливо. Уся справа в тому, щоби зробити це взаємовигідним, аби ця торгівля була не залежною, а взаємозалежною – коли кожна сторона відчувала б, що виграє від цієї торгівлі».
Блокування кордонів
Прикордонний ринок у Садахло, селі, здебільшого населеному етнічними азербайджанцями, став місцем активної регіональної торгівлі після того, як на початку 1990-х років нагірно-карабаська війна розірвала прямі зв’язки між Азербайджаном та Вірменією.
З того часу Туреччина також тримала закритим свій кордон із Вірменією у відповідь на окупацію вірменськими силами азербайджанської території навколо Карабаху.
У 2009 році Туреччина та Вірменія підписали угоду, яка мала відновити зв’язки, а також відкрити їхній спільний кордон. Але угода розвалилася у 2018 році, так і не реалізувавшись.
Єреван пояснює нездатність нормалізувати турецько-вірменські відносини століттями ворожнечі, що є наслідком масових вбивств вірмен османськими силами під час Першої світової війни та повоєнних років.
Туреччина заперечує, що була організована кампанія геноциду проти вірмен, як наполягає Єреван і що підтверджують декілька іноземних країн, визнаючи, що масове вбивство вірмен в 1915 році було геноцидом.
Ці суперечки залишили Вірменію лише з двома сухопутними шляхами для імпорту та експорту – через Грузію на північ та через Іран на південь.
Тим часом Азербайджан отримав транзитні маршрути від Баку до Туреччини в обхід Вірменії – завдяки таким проєктам, як ініціатива Китаю «Один пояс, один шлях» і Трансанатолійський газогін, що проходять через Грузію.
Колишній посол США в Азербайджані Метью Брайза понад десять років тому був посередником вирішення цього конфлікту як співголова Мінської групи ОБСЄ. Він каже, що листопадова мирна угода 2020 року має підштовхнути економічне зростання на Кавказі.
Брайза, який зараз живе в Стамбулі і є членом правління турецької енергетичної компанії Turcas Petrol, сказав Радіо Свобода, що повернення Азербайджаном своїх територій навколо Карабаху може відкрити шлях до відновлення давно розірваних торгових зв’язків Вірменії з Туреччиною та Азербайджаном.
У колонці, опублікованій американським аналітичним центром «Атлантична рада», Брайза зазначив, що мирна угода «не тільки припинить один із найдовших конфліктів, але також може стати каталізатором дипломатичних та економічних домовленостей, що можуть відновити мир, процвітання та стабільність у всьому регіоні».
Прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян та президент Азербайджану Ільгам Алієв зустрілися в Москві 11 січня з російським президентом Володимиром Путіним, щоби конкретизувати деталі, що не були вирішені домовленістю – зокрема, як відновити залізничні, автомобільні та комунікаційні зв’язки.
Одним з анонсованих проєктів є відновлення радянського залізничного сполучення, що пов’язувало Єреван із Росією та проходило через ексклав Азербайджану Нахічевань перед тим, як повернути до південної Вірменії та до основної території Азербайджану.
Читайте також: Новий кордон Вірменії: план відновити залізницю до азербайджанської Нахічевані обіцяє перспективи, але й неспокій
Цей проєкт також дозволить Азербайджану отримати залізничне сполучення з близьким союзником Туреччиною через відгалуження тієї ж самої залізниці через Нахічевань.
Міністр закордонних справ Ірану Мохаммад Джавад Заріф каже, що Іран також хоче встановити залізничне сполучення з Вірменією через Нахічевань.
«Це одна вимога як для Ірану та Вірменії, так і для всього регіону, і ми працюємо [над цим] з Вірменією, Азербайджаном і Росією», – Заріф заявив після переговорів з Пашиняном у Єревані 27 січня.
Тим часом віцепрем’єр-міністри Вірменії, Азербайджану та Росії проводили зустрічі в Москві в рамках більшої ініціативи будівництва інфраструктури.
Цього тижня вони створили робочі групи, які мали зустрітися 5 лютого, щоби глибше зануритись в деталі.
Де Ваал вважає, що Мінська група ОБСЄ та інші міжнародні органи також можуть допомогти забезпечити вкрай необхідне фінансування для відновлення транспортної та прикордонної інфраструктури.
Вірмени мають відчути, що вони виграють завдяки відновленню економічних відносин, у тому числі вірмени КарабахуТомас де Ваал
«Саме тут дуже важливо відновити економічні відносини, – сказав де Ваал Радіо Свобода. – Це потрібно зробити так, що виграли не лише Азербайджан, Туреччина й Росія. Вірмени мають відчути, що вони виграють завдяки відновленню економічних відносин, у тому числі вірмени Карабаху».
Де Ваал згадує західний район Азербайджану Кельбаджар, один із семи, які нещодавно повернулися під контроль Баку, як приклад того, як відновлення транскордонної торгівлі може принести користь як азербайджанцям, так і вірменам.
«Кельбаджарський район дуже ізольований, – каже він. – Думаю, дуже складно вважати його економічно вигідним без належної торгівлі з Карабахом та Вірменією. Якщо Мінська група та інші міжнародні суб’єкти зможуть разом підтримати економічну співпрацю [в регіоні] для підтримки миру – це хороший проєкт».
Повоєнні переваги миру
Міжнародні фінансові установи вже давно вважають, що найкращий спосіб сприяти миру та стабільності у випадках післявоєнної розбудови – це побудова економічних зв’язків між колишніми супротивниками.
Світовий банк зазначає, що це потрібно робити не лише через політику національних урядів, але особливо шляхом вдосконалення торговельних зв’язків та співпраці між місцевими громадами з обох боків напружених кордонів.
Ідея полягає в тому, щоб уникнути помилок держав-спадкоємців Австро-Угорської імперії після Першої світової війни, а саме: знищення регіональної торгівлі.
Регіональний підхід до вдосконалення транскордонних зв’язків став моделлю для відбудови Західної Європи за «планом Маршалла» після Другої світової війни. Це особливо стосувалося французько-німецького кордону поблизу Єльзас-Лотарингії, спірного регіону, що багато разів міняв приналежність в історії.
Цей досвід також використовували як модель відбудови на Балканах після війн за правонаступництво в колишній Югославії в 1990-х роках.
Проте підозри та озлобленість між колишніми ворогуючими державами також можуть призвести до відсутності фінансування проєктів співпраці в прикордонних районах. Це залишає їх без інфраструктури, необхідної для швидкого руху торгівлі та перевезень.
«З практичної точки зору, виведення вірменських сил із семи територій [навколо Карабаху] означає усунення перешкод для нормалізації відносин між Вірменією та Туреччиною та відкриття кордону, – пояснює де Ваал. – Це справді була головна проблема Туреччини з Вірменією».
Думаю, ми побачимо кроки до відкриття [турецько-вірменського] кордону – якогось відновлення торгівлі та економічних відносинТомас де Ваал
Але де Ваал каже, що відносини між Анкарою та Єреваном зараз «неймовірно погані, якщо врахувати той факт, що Туреччина допомогла Азербайджану перемогти у війні».
«Як вважають вірмени, у Туреччини нова кров на руках», – каже він.
«Думаю, історичні образи досі сильні і досить виправдані з боку Вірменії. Тому, я думаю, ми побачимо кроки до відкриття [турецько-вірменського] кордону – якогось відновлення торгівлі та економічних відносин. Але припускаю, що вірмени не поспішають цього робити, можливо, поки [президент Туреччини Реджеп Таїп] Ердоган при владі».
Дослідження Світового банку щодо впливу скасування блокад Туреччиною та Азербайджаном дійшло висновку, що «потенційні вигоди миру особливо високі для Вірменії» і можуть допомогти їй «більше, ніж подвоїти загальний обсяг експорту».
«Якщо знімуть блокаду, пожвавішає торгівля, що призведе до позитивних короткострокових наслідків для добробуту – це включатиме більш раціональні торговельні потоки, відновлення або значне збільшення регіональної торгівлі деякими основними товарами, такими, як енергоносії, а також зниження цін та/або вищі доходи від деяких важливих споживчих та виробничих товарів», – кажуть економісти Світового банку.
Тим не менше, вірменський уряд показав, що може бути не готовим дозволити вільну торгівлю з Туреччиною.
На початку року магазинам у Вірменії заборонили законом продавати турецькі товари.
Заборону оголосили у кінці жовтня, поки в Карабасі ще тривала війна.
Вірменський уряд заявив, що це мотивовано «відкритим й очевидним сприянням та підтримкою Туреччиною [азербайджанської] агресії».
Насправді цей крок сильно вдарив по вірменських торговцях, які ввозили турецькі товари в країну через Грузію.
Як країна-член очолюваного Росією Євразійського економічного союзу (ЄАЕС) односторонньо Вірменія може запровадити таку заборону лише на шість місяців. Але заборону можна продовжувати на невизначений час.
«Як для Вірменії, так і для Туреччини в провінції Карс (у північно-східній Туреччині) це вагомі економічні причини відкрити кордон і відновити торгівлю», – каже де Ваал.
«Але я можу зайвий раз не говорити вашій вірменській аудиторії про те, що тут є великі історичні проблеми. Тому, якщо це подається лише як економічна пропозиція, я впевнений, що це не спрацює з вірменської сторони».
«В питанні історії вірменам потрібні інші заходи, – каже де Ваал. – Думаю, мова не про визнання геноциду [Анкарою], а про своєрідну меморіалізацію геноциду вірмен якимось чином. [А також] певні зусилля [турецького уряду] щодо вірменських церков [у межах Туреччини]. Думаю, що про це також має відбутися діалог».