Політична криза в Грузії може надати ЄС останній шанс закріпити свою роль в сусідніх країнах. За допомоги двох провідних шведських дипломатів президент Європейської ради Шарль Мішель отримав рідкісну можливість продемонструвати зовнішньополітичний вплив Євросоюзу. Але слабкість та небажання блоку навіть розглядати навіть теоретично подальше розширення на схід може врешті-решт відкрити нову реальність: геополітичний вплив Брюсселя не виходить за межі кордонів ЄС.
На перший погляд, Шарль Мішель, який минулого тижня здійснив турне Молдовою, Грузією та Україною, може бути не найочевиднішим вибором для ролі посередника у ситуації політичної нестабільності, яка панує в Грузії.
У нього немає широкого політичного досвіду, як у колишнього президента Європейської ради бельгійця Германа ван Ромпея, або знань про регіон та політичного статусу, як у його безпосереднього попередника Дональда Туска. Якщо заплющити очі, коли говорить франкомовний валлонець, то може здатися, що ви слухаєте інспектора Клузо з твору Пітера Селлерса, за яким знято відомий фільм.
Але в свої 45 років, що є молодим віком для політика, він є сповнений енергії, тож відразу ж взявся за посередницьку роль під час відвідування Тбілісі минулого тижня, зібравши всіх політичних гравців за одним столом. Незважаючи на молодість, він встиг побувати прем’єр-міністром Бельгії протягом п’яти років. А ця посада вимагає володіння мистецтвом компромісу, бо Бельгія є однією з найскладніших з політичної точки зору демократичних країн у регіоні.
Як президента Європейської ради, його заслужено оцінили дипломати за його посередницьку роль у затвердженні бюджету розміром в 1,8 трильйона євро 27 лідерами країн ЄС під час виснажливого п’ятиденного саміту минулого літа в Брюсселі.
І хоча він не забезпечив звільнення з-за ґрат лідера грузинської опозиції Ніки Меліа, йому вдалося запропонувати план із шести пунктів, який включає виборчу та судову реформи, обіцянку вирішити питання, щодо людей, яких грузинська опозиція називає політичними в’язнями. Також мова йшла і про перерозподіл влади в грузинському парламенті, про можливі нові вибори. Вдалося досягнути домовленості про те, що Рада асоціації ЄС-Грузія, яка зустрінеться в Брюсселі 16 березня, підведе підсумки роботи.
Не виключено, що Мішель незабаром повернеться до Грузії, але тим часом він призначив свого особистого посланця з питань Грузії Крістіана Даніельсона, який невідкладно вирушить до Тбілісі.
Даніельссон, який станом на сьогодні очолює представництво Європейської комісії в Стокгольмі, створить щось на зразок шведської чудо-команди на чолі з послом ЄС у Грузії Карлом Гарцелом. Їх двох вважають «великими батьками» шведської європейської дипломатії і вони мають вражаючі резюме і знання з питань Кавказу.
Гарцель працював з колишніми керівниками зовнішньої політики ЄС Хав’єром Соланою та Кетрін Ештон і відіграв важливу роль у формуванні політики Туска щодо Росії та «Східного партнерства», коли був в Брюсселі, тоді як Даніельсон донедавна був дуже авторитетним чиновником Єврокомісії з питань, що стосуються розширення та політики сусідства.
Однак залишається незрозумілим, чому саме Мішель очолює посередницькі зусилля. Одна з причин може полягати у тому, що під час поїздок до регіону він раптом зрозумів, що можна здобути бали на зовнішньополітичному фронті.
При звичайних обставинах така роль належала б нинішньому главі зовнішньої політики ЄС Жозепу Борелю, але в кулуарах Брюсселя є припущення, що причиною його небажання є розкритикована поїздка до Москви минулого місяця, і що іспанець тепер зосереджується на тому, щоб досягнути нових домовленостей зі США та Іраном щодо ядерної угоди.
Також було відзначено, що Борель схильний делегувати відповідальність, прикладом чого є те, що він довірив колишньому словацькому міністру закордонних справ Мірославу Лайчаку переговори між Сербією та Косово, і те, що він повністю підтримав призначення Даніельсона.
Проте призначення призводить до інших питань, особливо у дипломатичних колах у Брюсселі.
Чому не розглянули на цю роль Тойво Клаара, спеціального представника ЄС на Південному Кавказі? Так, його мандат закінчується влітку, і не передбачає конкретних посередницьких зобов’язань між конфліктуючими політичними партіями в Тбілісі, але ці деталі можна було б легко узгодити за наявності політичної волі.
Також де є Олівер Варгеї, європейський комісар, відповідальний за питання розширення та сусідства? Його близькість до угорської правлячої партії «Фідес», можливо, зіграла свою роль, як і його невдалі посередницькі зусилля наприкінці минулого року з метою переконати Болгарію дати зелене світло для початку переговорів про вступ Північної Македонії до ЄС.
Мабуть, найбільш очевидним є те, що ЄС не може дозволити собі знову залишатися пасивним актором у сусідніх країнах. Його вже розкритикували за недостатню допомогу безпосереднім сусідам в отриманні вакцин від COVID-19.
В Нагірному Карабасі ЄС теж не було.
З питань України, Франція та Німеччина задіяні у «нормандському форматі», але це ні до чого не призвело за всі роки
ЄС запровадив санкції проти Білорусі та захистив опозиційних діячів, але передає будь-які посередницькі зусилля ОБСЄ. У Лівії навряд чи він ще є «гравцем», хоча і надає кошти.
З питань України, Франція та Німеччина задіяні у «нормандському форматі», але це ні до чого не призвело за всі роки. Такий ж висновок можна зробити і про переговори між Сербією та Косовом, де посередником є ЄС, або взагалі про процес вступу держав Західних Балкан до ЄС.
Грузія може бути останнім шансом для ЄС стати справді геополітичним актором, який має значення в сусідніх країнах.
Проте чи він на це ще спроможний? Єдине, що ЄС може запропонувати Грузії – це по-справжньому реформуватись, оскільки можливість вступу до ЄС наразі навіть не обговорюється. Перспектива того, що країна подасть заявку, щоб вступити до клубу до 2024 року, не буде позитивно розглянута, особливо багатьма західними членами.
Найбільш символічною подією під час дебатів Європарламенту щодо Грузії в Брюсселі 9 березня стало, мабуть, відключення світла, яке залишило пленарне засідання в темряві. Однак найбільш осудливим фактом стало швидше те, що переважна більшість членів Європарламенту, які виступили, були зі східних держав-членів. Це продемонструвало, що навіть в інституції, яка найбільш позитивно ставиться до розширення, Грузія не є на порядку денному Брюсселя.
Рікард Юзвяк – редактор Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода з питань Європи
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
