21 травня минає 91 рік від дня народження українського скульптора Еммануїла Миська. А 20 років тому, 12 березня, митець відійшов у вічний світ. Онуки скульптора працюють над створенням у його майстерні у Львові музею, але «живого» і цікавого.
Радіо Свобода побувало у майстерні українського митця, автора майже 250 портретів, барельєфів, меморіальних таблиць, пам’ятників, частина з яких є знаковими для Львова. Але ще український майстер славився своїми дружніми шаржами.
За життя майстерня скульптора Еммануїла Миська притягувала багатьох українських письменників, художників, акторів, режисерів. Її називали «клубом видатних митців».
Еммануїл Мисько любив малювати дружні шаржі, вони були веселі і добрі. Але його вважають передусім майстром портретів. У майстерні – їх десятки, а це моделі з глини. Еммануїл Мисько створив портрети короля Данила, українських митців Олекси Новаківського, Олени Кульчицької, Соломії Крушельницької, Леопольда Левицького, кардинала Йосипа Сліпого, письменниці Лесі Українки, своїх сучасників – Івана Драча, Романа Іваничука, Романа Федоріва. Еммануїл Мисько творив із каменю, дерева, бронзи, міді, скла, гіпсу.
Онуки митця – Олекса Мисько і Гордій Старух – почали впорядковувати архів діда. У задумах – реставрувати портрети, бо час робить своє. Ці роботи стануть основними експонатами музею.
Ми плануємо створити мистецький простірГордій Старух
«Хочеться, щоб тут був такий простір, куди б хотілося прийти, де цікаво. Щоби не було так, як дітей затягують у музей за 5 гривень. Ми плануємо створити мистецький простір. Головна ідея – зробити діючу майстерню з експозицією портретів Еммануїла Миська, щоб це була цікавинка вулиці Вітовського і цього району. Люди йдуть у парк культури – і ступили сюди подивитись «Стіну портретів». У цій майстерні працює вся родина і маємо для себе місце для праці створити. Але це має бути приватний «живий музей», – каже Гордій Старух.
Онуки Еммануїла Миська – теж митці. Гордій Старух виготовляє ліри, його хобі – льодові скульптури, Олекса Мисько творить ювелірні вироби. Обоє захоплюються портретними роботами дідуся.
Мене вражають його портретиОлекса Мисько
«Це реально дуже круто. Мені у цих роботах подобається, власне, як передано характер людини, вкладено душу у ці роботи. Коли ми щось переставляємо у майстерні, то завжди є оце наше: «Ого, як він це міг зробити! Як це цікаво!». Справді дуже мене вражають його портрети», – каже Олекса Мисько.
«Це була глиба»
Еммануїла Миська друзі називали «Мілько». Він народився 21 травня 1929 року у містечку Нижні Устрики (Польща), звідки, як і всі українські родини, сім’я примусово переселена в Україну. Еммануїл Мисько закінчив у Львові училище та інститут прикладного мистецтва. Художниця Олена Кульчицька зауважила його талант і порадила здобувати освіту і фах художника. Як пригадує його товаришка з дитинства Стефанія Борсук, він досягнув високих злетів великими зусиллями і важкою працею. Еммануїл Мисько був багатолітнім ректором Академії мистецтв у Львові і вважав, що половинчатості у мистецтві не буває. Своїм учителем вважав непересічного українського митця Івана Северу, людину з непростою долею у радянський час.
Він багато розповідав про себеЛюдмила Ваннек
«Еммануїла Миська порівнювати з іншими людьми важко, бо це не масштаб просто митця, це щось значно більше – це була справжня глиба! Мені пощастило, бо він сам обрав мене – захотів виліпити! Наші шляхи перетиналися – він бачив мене на сцені театру імені Заньковецької, на творчих зустрічах, коли я співала під гітару.
Відтак я стала його моделлю. І ми стали друзями. Ці сеанси в його майстерні були такими собі діалогами-інтерв’ю: він розпитував мене про якісь події, які розкривають характер. Він багато розповідав про себе, про свою сім’ю. Еммануїл Мисько часто просив мене співати – так, напевно, я в його очах розкривала себе найбільше. Іноді заходили його друзі – літературні глиби: Роман Іваничук, Богдан Стельмах. Спілка художників у класичному складі заходила поособово – годі перелічити всі ті славні імена!», – пригадує свою зустріч і знайомство з митцем журналістка Радіо Свобода Людмила Ваннек.
Свою скульптуру у бронзі Людмила Ваннек побачила аж через 20 років у подвір’ї майстерні скульптора.
«Виявилося, що жодного разу її не виставляли ніде – навіть коли була виставка всіх робіт майстра після того, як він відійшов. Це справді дивно, адже він дуже багато душі вклав у неї», – говорить Людмила Ваннек.
«Його портрети дуже живі»
Український скульптор із Києва Олександр Дяченко навчався у Львівській національній академії мистецтв, де і познайомився зі своїм викладачем – Еммануїлом Миськом. Називає себе його учнем.
Він – один із найкращих українських портретистівОлександр Дяченко
«Еммануїл Мисько у цей складний радянський час знайшов собі ідеологічну нішу – портрет. І він – один із найкращих українських портретистів. Його портрети дуже живі. Це головна риса портрету – відчуття характеру людини. Він міг передавати світ людини в портреті, крім того вони були по формі досить лаконічні, виразні. А таке досягається професійністю, талантом, досвідом на психологічному рівні, відчуттям людини. Тобто, є дуже багато компонентів, щоб так творити.
У роки незалежності більше уваги приділяв розвиткові академії, зробив її повноцінною. Включив монументальну скульптуру і монументальний живопис. Він не нав’язував учням своєї точки зору, свої пластичні ходи, а допомагав мені відшукати своє. Еммануїл Мисько був патріотичною людиною, любив Україну, знав багато народних пісень і багато співав. Він продукував українськість», – пригадує свого вчителя скульптор Олександр Дяченко.
Друзі Еммануїла Миська у своїх спогадах говорять, що зустрічі і розмови давали чіткі уявлення і розуміння мистецтва, а майстерня скульптора була для них улюбленим місцем, де зачаровувались і процесом творення. Еммануїл Мисько був надзвичайно обдарований і дуже поспішав творити в останні роки свого життя, працював навіть у лікарняному ліжку.
Якби скульптор такого рівня, як Еммануїл Мисько, жив і творив у західному світі, а не в комуністичній тоталітарній Україні, то це був би інший митець, зауважили у розмові як онуки, так і учень майстра, поза СРСР була б свобода і вільна думка, не потрібно було б йти проти своєї волі. Але якби творив поза домом, не на своїй землі, яку любив, то чи таким би було його мистецтво?
