Двопартійна підтримка в Польщі – стратегічний інтерес України

(Рубрика «Точка зору»)

Після парламентських виборів у Польщі чимало відомих українців висловили свою радість з приводу переможних результатів польської опозиції і наголошували на перемозі демократії та європейської ідеї. Така реакція викликала певний подив чи навіть образу з боку прихильників чинної польської влади: вони резонно наголошували, що уряд ПіС (партія «Право і справедливість») всеохопно підтримав Україну під час війни.

Яка з польських партій краща для України?

Відповідь на це запитання очевидна: польські партії насамперед обстоюють інтерес Польщі, а вже потім думають про Україну та решту регіональних чи глобальних проблем. Саме з цього пункту й слід починати оцінку польських партій.

Так, українцям, які десять років тому вийшли на Революцію гідності боротися за європейські ідеали, євроскептична риторика ПіСу може здаватися ретроградною чи навіть ворожою.

Проблеми зі свободою слова на державних телеканалах, маніпуляції з судовою гілкою влади, вільне трактування брюсельських приписів, за які Єврокомісія регулярно критикувала чинну польську владу, завжди були для українського громадянського суспільства подразниками. Адже не про таку Європу українці мріяли, не за такі ідеали виходили на Майдан!

З іншого боку, чи це означає, що ПіС був поганим союзником для України під час війни? Аж ніяк.

Власне кажучи, ми не знаємо, як у перші хвилини війни повелися б польські еліти з табору Громадянської Платформи (бо ж пам’ятаємо пана Сікорського, який закликав лідерів Майдану здатися), - можемо тільки здогадуватися. Натомість позиція ПіС нам добре відома: максимальна підтримка, всебічне сприяння, відкриті кордони для людей і транзиту зброї, потужне лобі на всіх геополітичних майданчиках.

Будуючи зрілу й продуману закордонну політику, українці мають усвідомити одну важливу річ: мислення про союзників у категоріях партійності – хибне й шкідливе.

Наш стратегічний інтерес як держави полягає в тому, щоб мати в Польщі двопартійну підтримку, підтримку більшості польського суспільства, лише тоді ми зможемо будувати довготривале партнерство і справжній пояс безпеки в регіоні.

Тому треба щиро подякувати представникам ПіС за потужну підтримку України і шанобливо привітати нових переможців виборів.

Ми поважаємо насамперед результат волевиявлення польського народу і готові співпрацювати з кожною польською владою на взаємовигідних основах та засадах рівноправності. Без емоцій, особистих преференцій і з огляду на довгострокові цілі – саме так має будуватися наша закордонна політика у стосунку до ключового західного сусіда й союзника.

Проблеми будуть із обома таборами

Як показала зернова криза, будь-який рівень співпраці, підтримки й дружби може затьмарити боротьба за власні інтереси. І правда полягає в тому, що з Польщею нас чекає чимало складних сторінок навіть після нашої бажаної перемоги.

Більше того, саме наша перемога відкриє новий етап партнерства з Польщею, який обіцяє бути далеко не безхмарним. І клопоти будуть у нас незалежно від того, яка з партій триматиме владу у Варшаві – тертя між країнами відбуватимуться безвідносно до політичного спектру.

Причина побоювань очевидна: українська перемога надасть нашій країні економічний імпульс та геополітичну впевненість у собі, що означає природне бажання стати регіональним лідером. Але ж ми вже маємо регіонального лідера – Польщу, хай навіть вона протягом останніх років і потерпала від штучного ізоляціонізму своєї влади. Двом лідерам в одному регіоні стане затісно – і тертя неминучі.

Потрібна здорова співпраця

Потужний потік грошей на відбудову, налагоджена співпраця Києва з Брюсселем, Берліном, Парижем та Вашингтоном без посередництва Варшави, виграшна позиція переможниці у страшній війні – все це перетворить Україну не тільки на партнерку, а передусім на конкурентку Польщі. І цілком природно, що в певний момент польські еліти захочуть нас «посадити на місце».

Тож, на мій погляд, зернова криза не була ексцесом чи прикрим винятком, це радше сигнал для нас: ми живемо у світі, де навіть серед друзів кожен сам за себе. І свою позицію доведеться відстоювати й виборювати: з правою польською владою каменем спотикання точно стане Бандера й Волинь, з більш лівою – субсидії й ґранти ЄС чи боротьба за українські трудові ресурси.

Головне зрозуміти, що подібні проблемні питання після війни – це не зрада союзниці, не ніж у спину, а цілком нормальний процес, під час якого нам доведеться сотні й тисячі годин домовлятися, переконувати, десь поступатися, а десь надолужувати.

Байдуже, хто на той момент буде при владі у Польщі – ПіС чи Громадянська Платформа.

Домовлятися треба з обома таборами, поважати потрібно обидва табори, бо нашим стратегічним союзником є не партія чи прізвище, а Польща.

Андрій Любка – письменник, волонтер

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Військово-політичний союз України і Польщі та майбутнє ЄС: прогнози після виборів

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Спільна безпека і спільний успіх: як Україна мала б «грати» у відносинах з Польщею