Європейський суд з прав людини прийняв до розгляду скаргу українки Олени Завальної, яка два роки перебувала в заручниках у бойовиків «ДНР». Жінка жила в окупованій Макіївці й вела блог про події у рідному місті. За це її звинуватили у «шпіонажі» й ув'язнили. Олена пережила моральний тиск, залякування і знущання. Українські правозахисники збирають свідчення колишніх полонених бойовиків – і військових, і цивільних, аби задокументувати порушення прав людини в окупованому Донбасі й позиватися до Росії в міжнародних судах.
58-річна Олена Завальна народилася й виросла в Макіївці. Розказує: з початком подій на Донбасі не змогла виїхати з рідного міста, покинути дім. Працювала в одному з комунальних підприємств. По дорозі на роботу й з роботи бачила, як змінюється місто, як в’їздить російська військова техніка.
Вела блог про життя міста в окупації
Про все це жінка писала у своєму Твіттері, постила світлини.
Якщо ти висловлюєш думку та ще щось там написав – ти ворог №1Олена Завальна
«До міста прийшли люди з автоматами й почали качати свої права. «Ми тут влада». Люди – з російським акцентом. У нас, у Східному мікрорайоні, в приміщенні дитячого інтернату перебували чеченці. Вони ходили по району, збирали простирадла, ковдри, подушки. Нам ніхто нічого не пояснював. У мене був новенький планшет, я завела сторінку, назвавши її «Юлія Іванова». Там я писала про те, що відбувається в місті, типу щоденника міста, хроніка подій. Писала й про те, яка техніка поїхала, які на ній тактичні знаки російські. У місті ніхто не фотографував, усі боялися. Хоча ніде не було написів, що не можна фотографувати. Треба було мовчати, рот не розкривати. Але як же власна думка? А якщо ти висловлюєш думку та ще щось там написав – ти ворог №1», – розказала Радіо Свобода жінка.
«Я зрозуміла, за що – за проукраїнську сторінку»
Підозрювала, що за нею вже стежать, каже Олена Завальна, – часто бачила одних і тих самих людей і авто, але не хотіла в це вірити.
3 жовтня 2017 року жінка йшла на роботу, коли в малолюдному місці їй перепинили шлях співробітники так званого «МГБ ДНР». Невідомі натякали, що її затримання пов’язане з дописами в соцмережах, провели обшук у будинку, забрали ноутбук, комп’ютер, телефон, паспорт.
Пропонували вистрибнути з вікна четвертого поверху
«Кажуть: «Ну що, Юлія Іванова, дописалася? Будеш відповідати за все». Я зрозуміла, за що – за проукраїнську сторінку. Мене затиснули в авто два чоловіки, третій – за кермом. Казали, що якщо спробую тікати, стрілятимуть по ногах. Приїхали до мене до двору.
Пес мій кидається – намагається мене захистити. Вони кажуть: «Не прибереш собаку, спершу застрелимо його, а потім тебе». У них на цьому все побудовано: на залякуванні, на образах – знищити, розчавити тебе як особистість. Я ще думала, що ввечері повернуся додому, треба ж нагодувати собаку. Я не могла усвідомити, що йду цього будинку назавжди. Я – ще там, я – 55 років там. Цей будинок, як мій корінь», – пригадує вона.
Жінку привезли до будівлі в Донецьку, на голову одягли мішок. Допит тривав упродовж цілого дня. Питали про погляди на події на Донбасі, про публікації у Твіттері тощо. Застосовували психологічний тиск: забороняли рухатися, пропонували вистрибнути з вікна четвертого поверху, погрожували вивезти на базу терористів. Протягом дня жінці не давали їсти, давали лише воду.
Я хотіла показати світові, що тут війна, що тут окупація, що тут є Росія
«Мене питали: «Навіщо ви це зробили?».
Я сфотографувала військову базу Гіві. Не для того, щоб показати техніку, а щоб показати, як це близько до будинків людей.
Я хотіла показати світові, що тут війна, що тут окупація, що тут є присутність Росії. Цей допис зібрав дуже багато лайків. Мені погрожували, що вивезуть на цю базу Гіві. Вони тиснули морально. Вивели до туалету – величезний «опер» спиною прихилився до дверей кабінки. От такий момент», – розказала Олена Завальна.
«Ізоляція»
Після допиту жінку відвезли у так звану «Ізоляцію» – одне з найбільших місць несвободи на території Донецька. Там її протримали майже місяць. Олені декілька разів змінювали камеру, проте умови скрізь були однакові.
Цілодобово в приміщенні горіло яскраве світло, що сліпило очі. Спали на дерев’яних нарах.
Прогулянка – 15 хвилин. Чотири стіни – все. Ти тупієш, ти дурієш. Ні зв’язку з рідними, ні телебачення, радіо, газетОлена Завальна
Туалет і умивальник – в камері. Скористатися ними можна було тільки під відеонаглядом. Охоронці не показували своїх облич, були в балаклавах.
«На «Ізоляції» сидять винятково «політичні». О 6-ій підйом. Сніданок: недоварений рис, два шматочки хліба прозорих. Окріп на чай виділяли на камеру. Вечеря – десь о 6-ій вечора. Щоразу – варена гречка. І все. Відбій – о 22.00. До відбою спати було заборонено. Прогулянка – 15 хвилин. Чотири стіни – все. Ти тупієш, ти дурієш. Ні зв’язку з рідними, ні телебачення, радіо, газет. Одна дівчина принесла книги про КПРС. Я б їх на свободі нізащо не читала. Але я сиділа і читала. Кожен день був схожий на попередній. Приїздив опер, кричав: «Тобі, с…, дадуть 20 років. Кулю будеш просити, бо будеш гнити в тюрмі». Лаявся матом. Ще вони мене намагалися обдурити, казали, що по мене їде син, бо йому повідомили, що я потрапила під машину. Писали йому особисті повідомлення від мого імені», – зазначила Олена Завальна.
«Бруд, прусаки, смердючі матраци». Понад два роки життя в СІЗО й вирок суду
Пізніше жінку перевели до так званого «слідчого ізолятора» у Донецьку.
І з «зечками» ми сиділи – вбивцями, наркоманками, шахрайками. Повітря там свіжого нема, в камерах курять, руху немає, усі хвороби загострюютьсяОлена Завальна
Спочатку її утримували в загальній камері, а потім – у камері з жінками, обвинуваченими за «політичними» статтями.
«Там я просиділа два роки й один місяць. Умови – жахливі. Бруд, прусаки, смердючі матраци. У нас було четверо «шпигунів», я – п’ята. І хоча б легше було морально. Харчування було таким: курятина, хоч і з пір’ям, каша, варена риба з кишками, з хвостами. Борщ – таке враження, що не з картоплею, а з очистками. Я зверталась до психолога в СІЗО. А мені кажуть: «Тюрма – це те місце, де людині має бути погано. Так, тут і має бути погано». І з «зечками» ми сиділи – вбивцями, наркоманками, шахрайками. Повітря там свіжого нема, в камерах курять, руху немає, усі хвороби загострюються. Я Донецьк ненавиджу – за його СІЗО», – розповіла колишня заручниця.
У деяких ув’язнених в СІЗО був доступ до телефону та Інтернету, жінці вдалося зателефонувати сину. СБУ відкрила справу за фактом її зникнення.
У жовтні 2019 року Олену засудили до 13 років позбавлення волі. Її змусили підписати відмову від отримання матеріалів справи на руки. Пізніше заручницю перевезли до Сніжнянської виправної колонії.
Обмін і життя після полону
26 грудня, каже Олена Завальна, вона дізналась про підготовку до обміну. 29-го разом з іншими жінками її повезли.
«Я це передчувала. Як мантру, повторювала щодня: найближчий обмін полоненими – мій. Білий автобус був, новий-новий, ще пахнув. І нас десятеро жінок сиділо по двоє. І четверо чоловіків у балаклавах. Отак ми їхали по Донецьку, а потім – по Макіївці. Ми їхали по моїй вулиці, я ходила по ній в садок, у школу, в інститут, на роботу. Я все життя хода по ній. І мене по ній везуть на обмін. У мене була істерика», – сказала Олена Завальна.
29 грудня жінка опинилася на волі. В аеропорту Борисполя на неї чекав син, якого вона не бачила кілька років. Той день приніс їй ще одну хорошу звістку: в неї нещодавно народилася онучка.
Пізніше Олена отримала разову компенсацію від держави, домоглася статусу потерпілої від торгівлі людьми – він надається на два роки. Українське законодавство поки ніяк не врегулювало статус тих, хто побував у заручниках бойовиків. Правозахисники допомогли жінці подати скаргу до Європейського суду з прав людини, вона має на меті довести, що потерпіла внаслідок російської агресії щодо України. До документів додані і зроблені нею світлини з окупації.
«Мені здається, що це найбільше, що я зробила в житті, – ці фотографії. Це докази російської агресії. Колись, коли відбудуться суди, буде доведене, що це відбулося за втручання Росії», – додала вона.
Правозахисники документують свідчення колишніх полонених
Історія Олени – одна з багатьох, які зібрали українські правозахисники, документуючи свідчення колишніх полонених бойовиків – і військових, і цивільних людей.
Це справжнє Середньовіччя, коли людина розповідає про те, що її голою виводили на мороз…Юлія Полєхіна
Юристка Правозахисної групи «СІЧ» Юлія Полєхіна каже: це роблять як для встановлення історичної правди, так і – в майбутньому – для притягнення конкретних людей і самої держави Росія до відповідальності за агресію проти України.
«Ті, хто побував у заручниках бойовиків, готові надавати свої свідчення. Для чого? Передусім для відкриття кримінальних проваджень проти тих, хто їх утримував, катував. Адже ці люди, як це не дивно, хоча проти них є свідчення, докази, продовжують їздити на неокуповану територію України й отримувати пенсії. По-друге, це потрібно для майбутніх судів у міжнародних інстанціях. Про це треба говорити, бо це реальні люди, реальні історії, реальне жахіття. Це справжнє Середньовіччя, коли людина розповідає про те, що її голою виводили на мороз… Фейкові суди, фейкові адвокати. Порушення прав людини», – сказала Радіо Свобода Юлія Полєхіна.
З початку подій на Донбасі організація зібрала свідчення понад 200 колишніх заручників, до ЄСПЛ відправили вже більше ста скарг.
Наразі, за даними уповноваженої з прав людини Людмили Денісової, 268 українців незаконно ув'язнені на непідконтрольній Україні частині Донбасу, в окупованому Криму за політичними мотивами утримуються ще 114 людей.
