В’язень, який став правозахисником, волонтерка, яка дружить із безпритульними та жінка, яка потерпала від домашнього насильства – це не просто досвід окремих людей, а «живі книги», які кожен охочий може прочитати. З 27 квітня по 2 травня у межах кінофестивалю Docudays UA працюватиме «Жива бібліотека». Її «книги» – люди, до яких у суспільстві ставляться упереджено, розповідатимуть історії із власного життя та відповідатимуть на «незручні» запитання.
Відсьогодні в рамках кінофестивалю Docudays UA розпочинає діяльність «Жива бібліотека». Замість паперових книг у ній – люди-«книги», які розповідають про власний досвід. За задумом організаторів, це люди, до яких у суспільстві ставляться упереджено.
Фемініст, колишня секс-працівниця, ромка, біженець із Гвінеї, незряча людина, модель плюс-сайз, людина з діагнозом ПТСР – загалом, понад 30 «книг».
За словами координаторки заходу Яни Салахової, головна ідея полягає у тому, що поспілкувавшись із цими людьми напряму, послухавши їхні історії, читачі змінюють уявлення про різні групи людей та інакше ставляться до тієї чи іншої соціальної проблеми.
Цього року «Жива бібліотека» вперше відбуватиметься в онлайн-форматі.
Цього року у нас беруть участь «книги» не лише з Києва, а ще з п’яти областей України. Відповідно, читачами теж можуть бути люди з різних регіонівЯна Салахова
«Ми розмірковували, наскільки бібліотека може існувати онлайн. І дійшли висновку, що одна з ключових її «родзинок» – те, що читачі можуть безпосередньо спілкуватися саме з носієм певного досвіду. І насправді, у цьому форматі є чимало переваг. Цього року у нас беруть участь «книги» не лише з Києва, а ще з п’яти областей України. Відповідно, читачами теж можуть бути люди з різних регіонів. Крім того, нам простіше організувати цей простір для людей із інвалідністю, бо фізично всі учасники перебувають у своїх помешканнях. Ситуація із карантином дуже підсвічує всі ці незахищені групи, які найбільше сстраждають від стереотипів», – важає Яна Салахова.
Людина, яка хоче прочитати «книгу» має зареєструватися і обрати із запропонованого каталогу ту, що до вподоби.
«Читати» книгу можна буде півгодини. Головне – ставитися до неї дбайливо і повернути у тому ж вигляді, в якому отримали. У разі виникнення технічних проблем, вирішити їх допоможуть волонтери.
Колишній в’язень, який захищає свавільно засуджених довічно
Бізнесмена хапають на вулиці, кілька днів катують, висувають обвинувачення у крадіжці, зберіганні зброї і наркотиків. А потім – засуджують до 8 років позбавлення волі. Щоб довести, що справа сфабрикована, ув’язнений самотужки опановує юридичну науку і прямо за гратами починає консультувати інших засуджених. Після звільнення він не повертається до своєї справи, а продовжує займатися правозахисною діяльністю. Якщо коротко, саме такою є історія учасника «Живої бібліотеки» Андрія Діденка.
«Коли людей засуджували, від їхнього імені я писав касаційну скаргу. Таким чином мені вдалося виграти близько 100 років. У своїй справі я нічого не виграв, зате допомагав іншим людям», – розповідає він.
Вже багато років Андрій Діденко захищає права довічно засуджених, справи яких були сфабриковані. Шансів переглянути судові рішення у цих людей майже немає, але вони не втрачають надії, каже правозахисник.
Це настільки мене вразило, що я перестав спокійно спати з тих пір як я дізнався про його справуАндрій Діденко
«Найбільше мене приголомшує справа Ярослава Мисяка – пастора, який був засуджений до розстрілу, і вже 22 роки відбуває довічний термін без жодної правової можливості на перегляд. Його засудили за вбивство бабці, діда і рідного дядька. Ви уявляєте, яка це трагедія для людини, а його ще й звинувачують у вбивстві. Це настільки мене вразило, що я перестав спокійно спати з тих пір як я дізнався про його справу. Вже шостий рік адвокати намагаються переглянути цю справу через процедуру нововиявлених обставин, але суд затягується, переноситься і якісь інші додаткові складнощі відбуваються», – каже він.
В Україні немає процедури перегляду кримінальних справ, в яких винесено несправедливий вирок. Уже понад 10 років правозахисники б’ються над вирішенням цього питання, каже Діденко.
Утім, суспільство не лише не знає про існування цих ув’язнених, а й досі живе радянськими стереотипами про засуджених, руйнуючи їхні життя.
«Нещодавно до мене звернувся хлопець, який працював у супермаркеті вантажником. Він, коли заповнював анкету на роботу, приховав свою судимість. Через сім місяців керівництво супермаркету дізналося про це і звільнило його. Я розумію, що не можна приховувати якісь дані, але всій країні треба змінювати стереотипи про людей, які перебували в місцях позбавлення волі, тому що це люди», – резюмував правозахисник.
Досвід жінки, яка пережила домашнє насильство
Ніна Потарська перший свій досвід домашнього насильства пережила в дитинстві, а потім – під час заміжжя. Тепер до неї звертаються ті, хто зараз потерпають від домашнього агресора.
Потарська наголошує, що в Україні понад 85% жертв домашнього насильства – жінки.
«Минулого тижня у нас були дані про те, що ріст домашнього насилля за останній місяць на 25% у середньому вище, ніж за період минулого року», – каже вона.
Соціальна ізоляція, стрес і брак грошей призвели до зростання випадків насильства у родинах, констатує Ніна Потарська.
«Мене вразив нещодавній епізод в Авдіївці, коли жінка намагалася піти від чоловіка, того дня навіть викликала поліцію, яка приїхала, щось собі зафіксувала. А наступного ранку її вже знайшли мертвою. І ми зараз посилюємо підписи під петицією про ратифікацію Стамбульської конвенції, тому що і для поліції, і для жінок недостатньо механізмів, щоб побороти цю проблему», – каже вона.
Каже, що зараз важливо донести людям, що це реальна проблема, оскільки досі багато хто вважає, що вона перебільшена.
Активістка, яка дружить з безпритульними і вважає, що у них є чому повчитись
Ще одна «книга» бібліотеки – Ольга Макар. 12 років вона допомагає безпритульним. Зізнається, колись цю ідею сприйняла без особливого інтересу, а тепер у неї є чимало друзів, які не мають даху над головою.
Разом з членами руху «Молодь за мир» вона розвозить для них їжу по різних точках Києва протягом тижня.
Зараз ми роздаємо їжі в два рази більше ніж до карантину, тому що багато людей до нас приходять дуже голодніОльга Макар
«Зараз ми роздаємо їжі в два рази більше ніж до карантину, тому що багато людей до нас приходять дуже голодні, які по два-три дні нічого не їли. Питання №1 для них – де знайти їжу і як вижити. Вокзали – закриті, пересуватися по місту неможливе, більшість із них втратили роботу. Вони навіть не мають у кого просити, тому що вулиці порожні», – каже Макар.
Тільки у Києві – близько 10 тисяч безпритульних, каже активістка. І додає: ті, хто просять милостиню – лише вершина айсбергу, більшість – «добре виглядають і мало хто здогадуєтеся, що вони живуть на вокзалі».
Ніхто не обирає життя на вулиціОльга Макар
«Ніхто не обирає життя на вулиці, це не питання вибору, бо нікому не подобаються морози, які в Україні тривають по півроку, коли поліція може побити. Нещодавно на вокзалі я зустріла хлопця, років 20-ти, який недавно вийшов з дитбудинку, і запитала його: у тебе є у Києві хоча б хтось? Він завис на кілька секунд і з дуже відчутним болем у голосі відповів, що немає нікого. Це формула бездомності – дуже часто це люди, у яких немає абсолютно нікого, жодної близької людини. І через це вони у такій ситуації», – каже Ольга.
Про те, хто і чому опиняється на вулиці, чого може навчити дружба з безпритульним і як їм можна допомогти – активістка розповідатиме під спілкування з читачами.
Вперше подібну «живу бібліотеку» на початку 2000-х років організували у Данії під час музичного фестивалю. Активісти вирішили використати великий майданчик для поширення правозахисних ідей. Відтоді ідея набула популярності в усьому світі.
Читайте ще:
За лаштунками звітів з ООС: солдатський світ у фільмі War Note на Docudays UA
«Школа виживання»: як захистити себе та дитину від домашнього насильства
