Донеччина раніше не була російськомовною: це доводить фольклор регіону. Ірина Крюченко досліджує донецьку автентинку вже 20 років, її гурт «Заграйярочка» збирає, зберігає та виконує пісні регіону – спершу він діяв у Волновасі, але через російську окупацію у 2022-му учасники змушені були виїхати. Радіо Донбас.Реалії дізналися в української фольклористки про її досвід «полювання» на українські пісні та боротьбу за збереження історичної спадщини українського Донбасу.
Із зоотехніка колгоспу – до українського фольклору
Ірина Крюченко народилася в селі Малинівка Волноваського району Донецької області. Її матір була родом з Харківської губернії, а батько – нащадком запорізьких козаків. Здобувши освіту зоотехніка, Ірина 14 років працювала за спеціальністю в місцевому колгоспі – але все змінилося після народження доньок.
Її доньки, Людмила та Любов, з дитинства почали займатися народним співом та познайомилися у Донецьку з фольклористкою Оленою Тюриковою, керівницею ансамблю «Дивина» на базі Донецького національного університету. З нею Ірина та її діти почала займатися народним співом у Донецьку. Згодом Ірина стала керівником гурту «Первоцвіт» у своєму місцевому сільському клубі, та здійснила свої перші фольклорні експедиції по Донеччині. Цьому вона присвятила 20 років життя.
Тисяча українських пісень Донбасу
Тоді ж дослідниця помітила: хоча у великих містах Донеччини панує російська, в селах навіть молодь розмовляла українською.
«Я хочу сказати: жодної російської пісні за мої 20 років дослідництва я не знайшла, я не зустріла ні однієї автентичної російської пісні ні в одному селі», – зазначає вона.
Але при цьому автентичні українські пісні теж знайти нелегко: їх потрібно вишукувати, каже Ірина:
«Це не так, що ми прийдемо до якоїсь бабусі – й вона нам ось так одразу десять пісень виклала. Десь ми запишемо малесеньку колядочку, а десь – один куплетик якоїсь пісеньки, або якусь там закличку або казочку. По ось такими крупицями збираємо цей фольклор, це дуже, дуже важко», – каже вона.
Загалом Ірина відвідала тисячі різних сіл винятково Донецької області та змогла зібрати до власного репертуару понад 1000 унікальних україномовних пісень Донеччини.
Ірина ділиться: до неї часом зверталися студенти-історики та філологи – просили надати вже готові записи – проте, вона наполягала, аби ті самостійно відвідували літніх людей та записували їх: «Я здивована тим, що, коли я їжджу в експедиції зі студентами, які навчаються на таких серйозних факультетах, вони у мене питають такі смішні питання, які вони повинні знати про свій рідний край».
З дітей глузували за «бабські пісні»
У 2012 році Ірину запросили працювати до районного центру культури та дозвілля у Волновасі. Там під її керівництвом виник пошуково-дослідницький гурт «Заграйярочка».
Зібрати автентичний колектив було складно, каже Ірина, і це довелось робити кілька разів через російську агресію. Перший склад «Заграйярочки» налічував 45 людей, але після 2014 року вони роз'їхалися.
«Заграйярочка» на фестивалі «Витоки» у Запоріжжі, 2019 рік
Але початок війни на Донбасі не зупинив ентузіазм Ірини, і вона продовжила займатися відродженням донецьких традицій на вільних територіях Донеччини. Вдалося зібрати новий колектив.
«Наш колектив унікальний тим, що він родинний. Якщо є багато колективів в Україні, які просто збираються з різних учасників, дуже вокальних тощо, то у нас збираються мами, татка, бабусі, діти та онуки. Були такі родини, які приходили всі разом для того, щоб навчитися співати пісень, наших традиційних донецьких», – каже Ірина.
За її словами, з деяких дітей через це навіть глузували:
«Їм казали «та ви як бабки ходите» та «ви співаєте бабські пісні», діти приходили, плакали. Ми їм розповідали, що справа, яку вони роблять, дійсно важлива для них, їхнього майбутнього і Донеччини», – згадує вона.
Гурт «Заграйярочка» створив власний мінімузей з народних історичних речей, де зберігалися старовинні сорочки, казанки, горщики та інші цінності.
«Кажуть, що немає у нас ні історії, ні традицій, що ми «без роду і без племені», але це не так: у нас є настільки різноманітні традиції, що таких немає у тих регіонах, звідки приїжджали наші предки, вони збереглися у нас. Збереглися не тільки пісні, зберігся старовинний одяг, якому по 200 років», – каже Ірина.
Після початку повномасштабної агресії Росії у 2022-му гурт «Заграйярочка» знову роз’їхався по різних містах. Рідну Волноваху агресор перетворив на руїни.
Але Ірина зазначає, що вони підтримують зв’язок, а іноді деякі учасники гурту зустрічаються та співають разом. А інший гурт, який вон створила у селі Хлібодарівка – «Хлібодари» – продовжує зустрічі онлайн. Ірина разом з донькою Людмилою ведуть YouTube-канал «Голос степу», куди викладають пісні родом з Донеччини.
Казала, що це речі бабусі: порятунок раритетів з окупації
Навесні 2022-го Ірина потрапила до окупації, де вимушено пробула 7 місяців через стан здоров’я. У цей період жінка вирішила врятувати зібрані народні речі з окупованих Волновахи та Хлібодарівки.
Для цього Ірина три рази їздила у Волноваху та намагалась домогтися в окупаційної адміністрації допуску до музею будинку культури. Але їй ставили умови: речі можливо буде забрати, тільки підписавши договір про співпрацю з окупаційною владою, інакше – буде звинувачення у мародерстві. Ірина відмовилась.
Згодом забрати частину речей їй усе ж вдалося таємно від окупантів.
Також вдалося забрати деякі речі з села Хлібодарівка. На блокпосту РФ на запитання, що це таке, вона казала, що це речі її бабусі.
Зараз Ірина вже виїхала до доньки в Німеччину, де разом вони продовжують працювати. Ірина підкреслює, що навіть якщо частину речей після війни буде втрачено, то вони обов’язково зберуть нові.
Сім'я тепер концертує в західній Європі. 18 лютого 2023 року зі співачкою Мар'яною Садовською вони дали етноконцерт в німецькому Дюссельдорфі.
«Після перемоги перепишемо це надбання Донеччини»
Ірина ділиться планами: після перемоги планує повернутися до Донецької області та відкрити великий музей-етноцентр.
«І вже ніхто не зможе сказати, що у нас на Донеччині немає історії», – підкреслює фольклористка.
«Я вірю, що повернусь, продовжу свій етнопроєкт, втілю усе, що я хотіла втілити. Я думаю що ми будемо в тренді», – вірить вона.
Ірина каже, що її головна мета – зберегти історію Донеччини, передати новому поколінню її традиції та надбання: «Потрібно нам всім зібратися – молодим людям, зацікавленим історикам, краєзнавцям – приїхати, наприклад, до мене та все це переписати, щоб це внеслось в реєстри та книги, щоб це було дійсно надбанням Донеччини».
ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:
Ми працюємо по обидва боки лінії розмежування. Пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук, телеграм або вайбер за номером +380951519505. Якщо ви пишете з окупованих територій, ваше ім'я не буде розкрите.
