Ми розповідали про полонених, які у 2019 році ще були за ґратами в ОРДЛО, згадували тих, хто загинув у війні на Донбасі, публікували унікальні свідчення з окупації, за які там можна втратити свободу. А тепер вибрали 15 текстів, які вам були найбільше до вподоби.
Відпустити коханого на війну, не знаючи, чи він повернеться. Втратити коханого, але не припинити жити заради дітей та рідних. Вони – молоді вдови, молодші за незалежність України. Як вони залишаються сильними, коли хочеться кричати від нестерпного болю? Як вони продовжують жити, коли «померли» разом із коханими? Історії трьох дівчат, які доводять: вічне кохання існує – щире і сильне.
Чемпіони Європи, призери світових турнірів, перші українські номери – це ті спортсмени, які мали всі шанси стати зірками, а замість цього обрали камуфляж. Вони мали б і далі виборювати нагороди та прославляти Україну, а вирішили її захищати і не повернулися з війни. Ми згадали частину тих спортсменів, які загинули на сході України з 2014 року.
ОУН-УПА – це одна з головних страшилок російських пропагандистів для Донбасу. «Бандерівці, які вбивали людей» та «фашисти, що вирізали схід України» – радянська пропаганда, яка була необхідна, щоб підкорити шахтарський регіон і не дати ніколи піднятися проти влади. Проте лише на Донеччині з 28 районів 18 районів були абсолютно прихильні до оунівців. Саме тут створювалися осередки «Просвіти», де поширювалася українська література, читалася правдива українська історія, створювалися українські гуртки, де об’єднувалася українська молодь. А як тоді з’явився стереотип, що ОУН – це вбивці?
У 2014 році Збройні сили на Донбасі не мали своїх органів військового управління. Він був немов ізольованим від цивільно-військового діалогу, кажуть експерти. Тож, коли через війну на сході України там з'явилися перші підрозділи ЗСУ, то цивільне населення боялося людей у камуфляжі, не довіряло їм та мислило стереотипами, які нав’язувала російська пропаганда. Чи змогли за 5 років війни цивільні та військові порозумітися?
Вони нам пишуть, щоб їх почула Україна. Листи з окупації від людей, які мають іншу позицію, не ту, яку ретранслюють угруповання «Л/ДНР». Ні! Вони хочуть повернення України, вони бачать, в яких умовах живуть в окупації міста, вони не вірять Росії і намагаються донести правдиву інформацію до наших слухачів. Одними з найпопулярніших текстів цього року стали саме історії з ОРДЛО. Лист від переселенки Ірини, яка розповідає про фейковий флешмоб «Луганск хочет в Россию». Насправді, ні! Або як в ОРДЛО відреагували на інавгураційний виступ Володимира Зеленського та обіцянки повернути окуповані міста Україні.
Президент Володимир Зеленський зробив кадрові зміни. 21 травня призначив головнокомандувачем Збройних сил України Руслана Хомчака. Той же назвав своїм пріоритетним завданням збереження життя військовослужбовців. Що про головнокомандувача розповідають ті, хто служив разом з ним?
Його називали архітектором шістдесятницького руху, лицарем духу, світлом у темряві та двигуном шістдесятників. Він народився і виріс на радянській та російськомовній, як її позиціонували, Луганщині, але до останнього дня боровся за незалежну Україну та українську мову. Український поет, літературознавець, критик, правозахисник, лауреат Шевченківської премії – все це про Івана Світличного.
2019 рік вразив новими фільмами про війну на Донбасі. Про героїзм українців, справжнє кохання, інклюзію та пошук правильного шляху. До вашої уваги стрічки, які варто подивитися, якщо ви цього ще не зробили.
Міжнародне визнання прийшло до Сергія Параджанова після екранізації в 1964 році повісті Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків». Фільм отримав 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях (із них – 24 гран-прі) у 21-й країні. З часом, його кіно стало класикою. Але що поєднує великого режисера з Донбасом?
Нескінченно можна дивитися, як палає вогонь, тече вода та російські канали обговорюють ситуацію в Україні. А тим більше, коли мова йде про вибори президента, які своїми результатами вразили весь світ, і, звичайно, російські режисери не встигли «прописати» увесь сценарій свого шоу. Загалом риторика та подача інформації щодо України у них не відрізнялася від багатьох попередніх подібних ефірів, але тут був акцент саме на виборах та персонах Порошенка, Зеленського, Тимошенко та Бойка. Значно менше деяких інших кандидатів.
Свою «бандитську» славу мікрорайон Текстильщик у Донецьку заслужив завдяки рекету та «розборкам» за вплив на ринках у 90-х роках. Наприклад, влітку 1995 року тут на вулиці стріляли в керівників ринку, а поранення отримали навіть випадкові перехожі. Як змінився мікрорайон за часи окупації Донецька? Чи не став знову головним кримінальним центром міста?
«Батькові ховати доньку – найстрашніше, що може бути». 20 лютого 2018 року поблизу селища Кримське Луганської області в автівку, де знаходилася 24-річна медик Сабіна Галицька, влучили протитанковою керованою ракетою. Її називали «сонечко», вона була справжньою душею підрозділу. Втрата такого товариша дуже болюча, кажуть військові. А як боляче родині більше ніколи не побачити рідну доньку? Монолог батька Сабіни Станіслава Галицького не залишить байдужим.
18 березня Юлія Тимошенко побувала з агітаційною поїздкою у Слов'янську на Донеччині. Вона прийшла вшанувати пам’ять убитого бойовиками Володимира Рибака – депутата Горлівської міськради, який намагався зняти прапор угруповання «ДНР» та відстояти український стяг. Проте кілька людей звинуватили Тимошенко у тому, що вона піариться на чужому горі, адже за три роки жодного разу не допомогла родині Рибака.
Як дружина Володимира Рибака відреагувала на політичну агітацію Тимошенко?
Шахтарське містечко Вугледар виглядає як типовий «спальник» великого міста: кілька шкіл, садочок, лікарня, дві церкви, пожежна частина, декілька кафе, ну й автостанція. Пройти все місто пішки можна за півгодини. Тут немає війни, але й про мирне життя казати зарано. Це місто, як і більшість маленьких населених пунктів Донбасу, живе немов в іншій реальності – у своїй. Як виграти цю війну світоглядів?
