На шостий рік війни на Донбасі Україна досі не сформувала чітку стратегію реінтеграції окупованих територій. За словами комунікаційниці Людмили Долгоновської, це мають бути комплексні заходи, визначені й прописані експертами з різних сфер. Однак першим кроком до реінтеграції має бути деокупація непідконтрольної частини Донбасу.
Як не допустити перетворення підконтрольних «ЛДНР» Донецька й Луганська у Придністров'я-2? Чому жителі Донбасу часто не довіряли попередній владі? І чи варто жителям Донбасу нав’язувати українські цінності?
Про це в ефірі Радіо Донбас.Реалії говорила начальниця управління стратегічних комунікацій Луганської обласної державної адміністрації 2016–2018 років Людмила Долгоновська.
– Ви виступили у прес-центрі «Главкому» з темою про те, як реінтегрувати Донбас. Чому саме зараз? Ви побачили, що є вікно можливостей для таких кроків?
– Ця тема мені болить давно. Коли я переїхала з Києва до Сєвєродонецька у 2016 році, спілкувалася з місцевими жителями, особливо з тими, хто вимушено покинув свої домівки, я зрозуміла, наскільки ця тема чутлива й важлива.
Тиждень тому мене запросили до Краматорська, там відбувалася конференція з реінтеграції за участі посла Латвійської Республіки в Україні. Я пропрацювала в Луганській області й дещо знаю у сфері інформаційної реінтеграції.
Я ініціювала створення управління стратегічних комунікацій, тому що важливо координувати наші зусилля. Ми хочемо донести нашу чітку зрозумілу позицію жителям тимчасово окупованих територій, важливо, щоб вона була. У нас немає готової стратегії реінтеграції, у нас немає чітко озвучених позицій, навіть червоних ліній. Без цього змісту дуже складно працювати.
– Ви кажете, що немає позиції України стосовно конфлікту на Донбасі, що ми програємо в комунікації зараз. Ви працювали у структурі Луганської обласної державної адміністрації. На ваш погляд, у чому була причина, що МінТОТ говорило одне, а міністри Павло Розенко чи Андрій Рева – інше? У чому причина таких різних меседжів за колишньої влади?
– Я б не розмежовувала колишню й нинішню владу. Помилка є в усіх – незлагоджена комунікація. Це було і за п'ятого президента України. Різні спікери виходять з різними заявами, потім один одного спростовують або підтверджують – це сіє недовіру. Це відбувається і зараз. Як буде відбуватися процес деокупації, чи вже зняті сценарії заморожування конфлікту, чи повномасштабної війни?
– У чому причина? Попередній президент і його команда не хотіли формувати цю позицію?
– Я б так не сказала. Не вистачало єдиного центру для координації зусиль усіх. Якщо подивитися на звіти Міністерства інформаційної політики, яке мало структуру, бюджет. Або подивитися звіт МінТОТ, на звітах виглядає як колосальний обсяг роботи. Я не беруся сказати, що цієї роботи не було. Вона була, але я слідкувала за інформаційними акціями, подивилася, скільки акцій робив МінТОТ, я про них дізнавалася вже тільки з цього звіту.
– Людмило, були всі важелі впливу у Петра Порошенка, були його міністри. Дуже багато людей у Донецьку у Луганську вважали, що йому вигідна війна, тому він не формує позицію. Ви не бачили саботажу цієї стратегії стосовно Донбасу?
Сприйняття і в ОРДЛО, і на підконтрольній території, що комусь вигідна війна – це наративи російської пропаганди
– Ні, не можу сказати, що був саботаж стосовно Донбасу. Таке сприйняття і в ОРДЛО, і на підконтрольній території, що комусь вигідна війна – це наративи російської пропаганди.
Питання не в тому, чи президент Порошенко, чи президент Зеленський, чи будь-хто. Питання у тому, що українська позиція правильна у цій ситуації. На нас напали, наші території окуповані агресором. Україна чинить спротив і показує всьому світові, як боронити цінності, людей та території. Але ми повинні розуміти, який підступний ворог, який це зробив, і який продовжує в інформаційному полі сіяти такі наративи, які підривають довіру до української влади й до України.
– На ваш погляд, якою має бути реальна стратегія реінтеграції Донбасу?
– Моя позиція у тому, що повинні бути дотримані певні вихідні умови для успішної реінтеграції. Найголовніше, що реінтеграція можлива тільки після деокупації. Це стале припинення вогню, демілітаризація, встановлення Україною контролю над всією ділянкою російсько-українського кордону. Це ті умови, які дають можливість говорити далі й використовувати термін «реінтеграція».
Наступне, важливо не зрадити Україну і тих, для кого Україна є цінністю. Ми платимо велику ціну за незалежність. Я розумію, що всі ми прагнемо перемир’я. Ми маємо говорити про реінтеграцію в усіх її вимірах, у кожній сфері експерти мають дати відповідь на основі масштабних аналітичних даних, соціологічних опитувань. Комунікаційники мають надати цьому правильної форми.
Потрібно спиратися на тих, для кого Україна важлива. А не загравати з тими, кому «какая разница, на каком языке»
Якою має бути політико-правова реінтеграція, яке має бути законодавче поле, як повертати банківську систему, податкову, як проводити освітню, культурну, ідеологічну реінтеграції. Ці напрямки – питання для експертних дискусій, але загальною умовою для цього має бути деокупація, звільнення наших територій.
І невелика ремарка, так, ми хочемо миру, але не будь-якою ціною.
Там є проукраїнські люди та які мають українську позицію, їх багато. Одна з умов успішної реінтеграції – мобілізувати своїх. Потрібно спиратися на тих, для кого Україна важлива. А не загравати з тими, кому «какая разница, на каком языке».
– А чому? Дійсно, яка різниця якою мовою, чому це так важливо? Нещодавно наш проєкт говорив з істориком Хіроакі Куромія, він згадав агітатора ОУН (М) на Донбасі Євгена Стахіва. Він працював під час Другої світової війни на окупованій німцями території, і прийшов висновку, що ідеологія ОУН має бути «Україна для всіх», а не тільки для українців. Адже Донбас багатоетнічний, багатомовний, дуже різний.
Українська мова має бути єдиною державною. Це принципово, тому що ми проходимо ще етап свого державотворення
– Я тут незгодна, коли ви кажете «Україна для українців», маючи на увазі народ українці як етнос. Але не тільки Донбас, а вся Україна є поліетнічною, багатокультурною. Йде мова не про те, щоб комусь щось забороняти чи визначати конфесійну належність. Ми маємо ціннісно відрізнятися. Європейська цінність – це людина, її свобода, рівність, можливість для плюралізму думок тощо.
Я кажу не про те, щоб забороняти російську мову в ОРДЛО чи будь-де, але українська мова має бути єдиною державною. Це принципово, тому що ми проходимо ще етап свого державотворення.
– Людмило, якщо пофантазувати і ця територія вже деокупована. Що робити з тими жителями Донецька й Луганська, які вважають, що їх дискримінують, нав’язуючи, за їхніми словами, українську мову. Як це пояснювати? І чи не варто йти на компроміси?
Для звичайного громадянина треба допускати можливість звернутися й російською мовою. Але ті, хто уособлює державу на місцях, повинен користуватися й знати українську мову
– Це складний процес, це не може бути вирішено одномоментно й категорично. Звичайно, треба радитися і психологам-конфліктологам, і лінгвістам, питати в людей, іти на зустріч. Україна не має асоціюватися з каральним механізмом. Але оскільки ми можемо тут помріяти, я думаю, потрібно пропонувати кращий інформаційний продукт, який би якісно переважав.
На відміну від того, з чим працює російська пропаганда, зануреним у минуле, у нас є візійне бачення, ми продукуємо образ майбутнього.
Якщо ми говоримо про публічне управління, я думаю, для державних службовців повинен бути певний критерій. Для користувача послуг, звичайного громадянина треба допускати можливість звернутися й російською мовою, як зручно. Але ті, хто уособлює цю державу на місцях, повинен користуватися й знати українську мову.
– Ви також говорили про те, що час працює проти України, тому що вже наступного року діти, які народилися в ОРДЛО, підуть до школи і їх картина світу кардинально відрізняється, за вашими словами. Звідки ви знаєте, яка картина світу у дітей, які там зараз зростають?
– Я бачила так звані освітні програми – «програми націонал-патріотичного виховання молоді» в «ЛДНР». Це жахливі програми за змістом і за методиками. Була можливість також поспілкуватися з людьми, які мають знайомих, рідних на тимчасово окупованих територіях. Особливо це стосується гуманітарного блоку предметів – мова, історія.
Ми бачимо, що там відбувається у так званій культурно-мистецькій площині. Творення нових героїв, ці воскові музеї. Насправді, це виглядає дуже страшно. Діти вразливі, вони вбирають у себе все. Діти, які не бачили альтернативної картинки…
– Але цю картинку бачили батьки. Можливо, батьки дають альтернативну картинку дітям.
– На виховання особистості, звичайно, найбільше впливає родина, але й соціальні інституції мають свій вплив. І часто, де не допрацьовує родина, а в тих економічних умовах, батьки, мабуть, більше зайняті виживанням, а не вихованням дітей. Як і на підконтрольній частині України. І тут зростає роль вчителя, священника, художнього директора театру.
Звичайно, я не можу розписатися за всіх, але ми маємо розуміти, з чим ми можемо зіткнутися на перспективу. І боротися за дітей – це наша головна цільова аудиторія.
– Ми знаємо приклад так званого Придністров’я. Як не допустити, щоб «ЛДНР» перетворилася у друге Придністров'я, тому що до цього все йде?
– Я б не сказала, що до цього все йде, тому що сотанні події як звільнення 35 наших полонених, активізація переговорного процесу, заяви президента, міністра закордонних справ про те, що важливо не допустити заморожування конфлікту, продовжувати переговорний процес. Це свідчить про те, що на порядку денному лежить сценарій деокупації та реінтеграції, а не заморожування.
ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:
(Радіо Свобода опублікувало цей матеріал у рамках спецпроекту для жителів окупованої частини Донбасу. Якщо ви живете в ОРДЛО і хочете поділитися своєю історією – пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук чи телефонуйте на автовідповідач 0800300403 (безкоштовно). Ваше ім'я не буде розкрите)
