Катерина Гаценко
Які сценарії вирішення конфлікту на Донбасі пропонують кандидати у президенти України? Які плюси та мінуси президентства чинного глави держави Петра Порошенка? Про це напередодні виборів Радіо Свобода розмовляло з виконавчим директором Українського інституту майбутнього (UIF) Віктором Андрусівим. У липні 2015-го –лютому 2016-го Андрусів обіймав посаду заступника голови Донецької військово-цивільної адміністрації з гуманітарних питань. Брав участь у розбудові громадських організацій та реалізації проектів, долучався до розробки законопроектів «Про доступ до публічної інформації» та «Про громадянські об'єднання».
– У 2014 році ще кандидат в президенти Петро Порошенко обіцяв завершити АТО за декілька годин, боротьба ж з російською агресією триває і досі. На День прапора у 2018-му Порошенко вибачився за свої завищені очікування 2014-го. Як ви оцінюєте його роботу за роки каденції?
– Він не міг завершити цей конфлікт, оскільки Україна його не розпочинала. Від нашої держави абсолютно не залежить те, як швидко і коли він завершиться. Це залежить лише від Росії і від того, що з нею відбувається. Щодо президента, то мені здається, найбільший мінус в цій історії, що він дозволив зробити собі таку безвідповідальну обіцянку з метою виграти вибори. Але, з іншого боку, він зробив досить багато для того, щоб цю ситуацію стабілізувати і відстояти наші інтереси. До ключових його досягнень однозначно слід віднести те, що йому вдалося сформувати потужну міжнародну підтримку України, зупинити та стабілізувати ситуацію, хай і з втратами. І загалом, як би не було, останні три роки ми живемо без гарячого конфлікту. На мою думку, тут теж є велика його заслуга.
– Щодо підтримки. 7 лютого 2019 року Верховна Рада внесла поправки до Конституції, які закріпили курс на повноправне членство в Європейському союзі та НАТО. За даними фонду «Демократичні ініціативи», вступ до Північноатлантичного альянсу підтримують 41,6% українців, а вступ до ЄС – 52%. Яка тенденція – як змінювалася ця підтримка?
– ЄС завжди мав позитивну підтримку українців, навіть до анексії Криму та війни на Донбасі. За останні роки підтримка вступу до Північноатлантичного альянсу зросла у два рази. Раніше вона (підтримка вступу до НАТО – ред.) завжди була нижчою за 20%, зараз – понад 40%. Хоча в обох цих випадках опитування абсолютно не має ніякого змісту. Якщо сформулювати питання, що таке НАТО та Європейський союз, то понад 10% українців не зможуть відповісти на це запитання.
В цьому вимірюванні немає ніякого сенсу, доки в країні дійсно не відбудеться потужна просвітницька кампанія. Насамперед серед політиків, бо вони теж абсолютно не розуміють, про що ці організації, за яких умов туди можна приєднатися. Тільки тоді, коли така кампанія відбудеться – дані стануть релевантними.
– Центральна виборча комісія зареєструвала рекордну для України кількість кандидатів у президенти – 44.
Хто з ключових кандидатів, на вашу думку, зможе принести мир на Донбас та чому?
Робити можна лише те, за що ви відповідаєте. А відповідати за Путіна у своїх програмах — просто неможливо
– У жодного з кандидатів я не побачив плану чи бачення того, як вирішувати питання щодо Донбасу. Можливо, за винятком Сергія Тарути. Хоча, з його умовним планом я й не погоджуюсь. Щодо всіх інших – жоден не продемонстрував конкретну стратегію, як він буде вирішувати це питання.
Такі речі, як «домовитися з Путіним» тощо, – це все просто популізм, тому що робити можна лише те, за що ви відповідаєте. А відповідати за Путіна у своїх програмах просто неможливо!
Читайте більше: Познайомтеся з українськими кандидатами в президенти. Хто є хто у цьому натовпі
– Ваш колега з UIF Анатолій Амелін на своїй Facebook-сторінці розповів про неофіційні зустрічі Інституту з кандидатам у президенти. За його словами, йому навіть пропонували посаду міністра економіки, але він відмовився. Із ким з кандидатів ви зустрічалися та чи надходили вам подібні кадрові пропозиції?
– Ми зустрічалися з різними кандидатами. Так чи інакше, у нас є бачення, є стратегія, яку ми і пропонували їм (кандидатам – ред.). Ми вважаємо, що сьогодні жоден кандидат не готовий зайняти чітку позицію щодо ситуації на Донбасі. Стосовно кадрових пропозицій. Я ніяких кадрових пропозицій не отримував. Мені, звичайно, пропонували приєднатись до когось, але я не погодився. Інститут і я особисто готові сприяти проєвропейським та промодернаційним кандидатам. Ми готові їх консультувати, згідно з тими продуктами, які створюємо. Ми хочемо, щоб розробки інституту в Україні були втілені у життя.
– Українській політиці потрібні нові обличчя – такої думки багато українських політологів. Здавалося б, ця історія саме про кандидата у президенти України Дмитра Гнапа. Але скандал з неперерахованими у 2015 році армії коштами значно зменшив його шанси на перемогу та знизив рівень довіри. Виходить, на його політичній кар’єрі можна поставити хрест?
– Рейтинги Дмитра Гнапа і політичної сили, яку він представляє, взагалі не варті того, щоб їх коментувати. Але оскільки ця ситуація набула резонансу, то я хочу сказати, що Дмитро Гнап у цьому випадку взагалі не є негативним персонажем. Ані вартість цього питання, ані ситуація взагалі не варті навіть обговорення. Це просто урок для всіх нових та майбутніх політичних сил. Не потрібно робити із себе святих, щоб потім не страждати від несуттєвої ситуації, яка насправді є побутовою.
(У 2015 екс-журналіст Дмитро Гнап році пообіцяв передати на потреби армії 15 тисяч євро, які редакція отримала в рамках премії «Вільна преса Східної Європи-2015». Після цього він повідомив, що тоді перевів 2 тисячі євро «роті розвідників, які стояли під Артемівськом», ще 3917 євро витратив на потреби «Слідство.Інфо», а 9087 євро залишив на своєму рахунку. За словами Дмитра Гнапа, йому завадили виконати обіцянку щільний графік та побоювання щодо приходу «чорного дня». Партія «Сила людей» навіть вимагала, щоб Гнап зняв свою кандидатуру. Екс-журналіст відмовився та попросив надіслати реквізити для переказу грошей. 12 лютого 2019 року Дмитро Гнап перевів кошти на рахунок «Слідство.Інфо» – ред.)
– Підтримувані Росією угруповання «ДНР» та «ЛНР» не перший рік намагаються за допомогою пропагандистських плакатів вселити місцевим жителям впевненість у завтрашньому дні та показати роботу над покращенням економічного стану окупованих територій. Як боротися з пропагандою підтримуваних Росією бойовиків, щоб перемогти?
– За даними наших опитувань та фокус-груп, у всіх людей на тих територіях є доступ до українських медіа. Насправді найменшу підтримку мають саме місцеві (підконтрольні бойовикам – ред.) ЗМІ. Люди переважно дивляться російські телеканали. Тут питання не в пропаганді, а в якості контенту. Тобто людині потрібна причина подивитись український канал, а не російський. Зацікавленість залежить від якості програм, ведучих та матеріалів, які там подаються. Вони повинні бути на голову вищими, ніж те, що робиться в Росії. А сьогодні це не так. Наша медійна сфера деградує, а не розвивається.
– Що повинні зробити українська влада та журналісти, щоб ця ситуація змінилась?
– У нас є свобода слова. Інша справа – це взагалі питання функціонування наших медіа. Наприклад, прозорість їхніх надходжень. Звідки ми маємо знати, що насправді це не російські кошти змушують конкретних журналістів щось писати? Медіа, які вимагають умов прозорості, мають самі стати прозорими. Інститут проводив дослідження щодо майбутнього українських медіа. Результати виявились невтішними. В Україні колосальна криза журналістики, бо вона живе не з реклами, а завдяки політичним дотаціям. Прозоре надходження коштів зможе формувати незалежні редакції. Але для цього всі медіа повинні бути готові до реформування.
– Ви відомі українському загалу ще й як письменник – автор футуристичної книги «Змінити майбутнє». Там описано, як президент вирішує найбільш болючі проблеми країни. Виникає питання: чи є у вас політичні амбіції та бажання піти у велику політику?
– Прототип президента України у книзі – не я. Книга була написана до Майдану, і її мета полягала у тому, щоб створити реалістичну картинку, якою може стати Україна після Майдану. Похід в політику – не питання власного рішення. Це питання дуже багатьох різних факторів. Для цього потрібні відповідні ресурси, впізнаваність, організація тощо. На сьогодні я такої перспективи не бачу.
– Як Україна може покращити свої шанси у двобої з Росією?
Ситуація змінюється, якщо нам повертають Донбас і Крим без жодних умов. Таке теж може бути
– Аналогів нашому конфлікту немає в усьому світі. Цей конфлікт відбувається за участі ядерної держави. Безпосередньо біля її кордону, який в будь-який момент може перетнути 100-тисячна російська армія. У нас немає системної політики. Всі сценарії конфлікту на Донбасі можна передбачити. Росія починає військову операцію. Ситуація не змінюється. Вона є такою, як є. Ситуація змінюється, якщо нам повертають Донбас і Крим без жодних умов. Таке теж може бути. Нам просто слід розібратися у всіх сценаріях та під кожен з них розробити стратегію.
Сьогодні в «сірій зоні» проживає близько 200 тисяч людей, з них 20 тисяч – діти
Сьогодні в «сірій зоні» проживає близько 200 тисяч людей, з них 20 тисяч – діти. Росія розпочинає чергову військову операцію. Які наші дії? Які системи евакуації людей? Як ми будемо стабілізувати фронт та на яких лініях? Як виглядає наша політика щодо інфраструктури на Донбасі? То ми там щось будуємо, то відновлюємо. Робимо потяг до Маріуполя чи ні? Чи може варто вирити канал з Азовського моря в Чорне, і таким чином не перейматися щодо Керченської протоки.
– Однією з головних умов забезпечення соціально-політичної стабільності є належний розвиток громадянського суспільства. В Україні ж громадянське суспільство й досі не сформоване належним чином, як думаєте, чому?
– В Україні плутають активізм та громадянське суспільство. Хоча у всій політології «громадянське суспільство» визначається як спосіб організації людей. Хор, в якому співають люди, є такою ж громадською організацією, як і спільноти антикорупціонерів. Людям слід організовуватись в ОСББ (об'єднання співвласників багатоквартирного будинку – ред.), соціальні організації, благодійні фонди… Якщо вони почнуть це робити, то наше суспільство стане сильнішим.
Українці чомусь вирішили, що громадянське суспільство – це виключно активізм у вигляді пікетів з плакатами та палаючими фаєрами. І плювали ми на законодавство. Тому що ми самі вирішили, що таке справедливість. Це не про громадянське суспільство. Справжнє громадянське суспільство вирішує свої проблеми самостійно, не чекаючи допомоги від держави. А в нас активісти та антикорупціонери є класичними патерналістами, які чекають на вирішення проблем від влади. Зараз Україна не має достатньої кількості професійних, цінних кадрів, які могли б піти працювати на державну службу. Простіше пікетувати Адміністрацію президента, ніж ходити туди на роботу.
