Схоже, час для скасування турецького вето на заявки Швеції та Фінляндії про вступ до НАТО спливає, оскільки 29-30 червня відбудеться великий саміт альянсу в Мадриді.
Настрої у кулуарах Брюсселю, а також Стокгольму та Гельсінкі спохмурніли, оскільки зменшується надія, що можна щось зробити за лічені дні до конференції в іспанській столиці. Це могло бути найшвидшим процесом вступу за всю історію НАТО, якби до кінця літа дві нордичні країни стали 31 і 32 членами альянсу. Однак наразі це виглядає нездійсненно. Натомість лунають розмови про безвихідну ситуацію, яка триватиме цілий рік.
Зрештою вся увага прикута до загадкового лідера Туреччини Реджепа Тайїпа Ердогана, чиї жорсткі заяви проти Фінляндії, а особливо проти Швеції, сприймаються серйозніше, ніж спочатку. Інші ж з тугою дивляться на Атлантику, сподіваючись, що президент США Джо Байден зможе все вирішити. Якщо ж ні, то все ще існують певні очікування, що прем’єри Швеції Магдалена Андерссон та Фінляндії Санна Марін зможуть створити простір для маневру.
Проте є ще одна людина, яка здатна розв’язати всю ситуацію, навіть якщо ця людина може виявитись найміцнішим горішком з них усіх. До вашої уваги Аміне Какабаве. Вона народилася в Ірані, але має курдське походження. Раніше Какабаве була борчинею пешмерга, курдських воєнізованих формувань в Іракському Курдистані, а нині вона – незалежна депутатка та впливова особа у шведському парламенті.
Серед політиків Швеції Какабаве – безсумнівно, одна з найбільш суперечливих, впізнаваних і здатних заінтригувати особистостей. Щоб зрозуміти, чому, вистачить прочитати назву її автобіографії 2016 року – «Аміне – не більше, ніж Калашников» («Amineh – inte större än en kalasjnikov»).
Аміне Какабаве народилася в північно-західній провінції Курдистан в Ірані в 1970 році. До курдських партизанів вона приєдналася у віці 13 років, але через шість років втекла до Швеції. Спершу вона підпрацьовувала, переважно покоївкою, однак відвідувала вечірні курси. Зрештою Аміне Какабаве здобула ступінь магістра соціальних наук у Стокгольмському університеті. У 2008 році вона пройшла до парламенту від лівої партії («Vänsterpartiet»). Відтоді її обрали повторно. Одне з найвпливовіших політичних видань навіть назвало її «шведкою року».
Попри те, що вона – самопроголошена марксистка, її три року тому виключили з партії після запеклих сварок через те, що вона називала невіглаством представників політичного лівого спрямування про роль патріархальних кланових структур у передмістях, наповнених іммігрантами. Багато хто з її однопартійців вважав це «ісламофобством».
Впродовж останнього часу вона зробила собі ім’я як політична незалежна особа. Саме завдяки її підтримці очолювана Магдаленою Андерссон Соціал-демократична партія, яка була в меншості, минулого року привернула увагу. Для того, щоб отримати її голос на виборах, їй дали цілий пакет обіцянок, здебільшого пов’язаних із тим, що Стокгольм допомагатиме розв’язувати різні курдські проблеми.
Розширена співпраця з Демократичним союзом, курдською лівою партією в Сирії, яку Анкара не може терпіти? Ставимо «галочку». Підтримка ополчення сирійських курдів YPG («Загонів народної оборони»), яке, як стверджує Анкара, є відгалуженням створеного терористами «Робочої партії Курдистану» (PKK), яку й визнають терористичною? Ставимо «галочку». Вимога звільнити турецько-курдського політика Селхаттіна Демірташа, який знемагає в турецькій в’язниці? Ставимо «галочку».
Але це ще не все.
Минулого тижня уряд Швеції ледь не «впав» після того, як опозиція оголосила вотум недовіри міністру юстиції. Під час довгоочікуваного голосування їм не вдалося досягти одного – голосу Какабаве, звісно. І хоча між нею та керівною партією не було офіційно оформлено жодних нових вимог, вона згадала в ЗМІ, що очікує від Швеції збереження ембарго на постачання зброї Туреччині і що необхідно зробити більше для послаблення обмежень щодо приблизно 130 курдів у Швеції, яких шведські служби безпеки вважають загрозою національній безпеки через їхній зв’язок з YPG.
Вона також зазначила, з доволі прозорим натяком на погрозу, що наступного тижня в парламенті буде ще одне вирішальне голосування за ухвалення весняного бюджету. І якщо уряд не зможе укласти малоймовірну угоду з правими партіями, для набуття чинності бюджету знову вирішальним стане те, чи натисне вона зелену кнопку.
Фінляндія навряд чи піде на це самотужки, бо заявку на вступ до НАТО подала разом зі своїм більшим сусідом. Тому схоже, що нестабільна позиція шведського уряду завадить укладенню будь-якої угоди з Туреччиною в найближчому майбутньому. Багато країн Заходу відмовилися або принаймні не застосували ембарго на поставки зброї Туреччині, але поки що не схоже, що Швеція наслідуватиме їхній приклад. Також малоймовірним здається те, що Стокгольм зараз зарахує YPG до терористичної організації, як це зробили з PKK десятки років тому. А екстрадицію турецьких громадян, які зараз проживають у Швеції і які нібито причетні до будь-якої з організацій, також неможливо виконати.
В Туреччині ситуація ускладнюється знервованістю Ердогана в зв’язку з втратою власної популярності через економіку країни та захмарний рівень інфляції. Чи не найкращий час для розпалювання націоналістичних настроїв перед загальними виборами наступного року?
Однак перед цим вибори у вересні проведе Швеція.
Після цього голосування Какабаве може втратити своє привілейоване становище, що звільнить Стокгольм від деяких гучних обіцянок, які він їй давав. Чи соціал-демократи все ж полишать її та свої зобов’язання перед нею після голосування за бюджет наступного тижня, розраховуючи, що населення Швеції загалом більше зацікавлене у підвищенні власної безпеки шляхом швидкого вступу в НАТО, не прив’язуючи її до Ердогана шляхом підтримки різних курдських справ? Чимось доведеться поступитися, якщо прорив відбудеться до або впродовж зустрічі в Мадриді.
