18–20 травня 1944 року під час спецоперації НКВС-НКДБ із Криму до Середньої Азії, Сибіру та Уралу були депортовані усі кримські татари (за офіційними повідомленнями ‒ 194 111 осіб). У 2004–2011 роках Спеціальна комісія Курултаю проводила загальнонародну акцію «Унутма» («Пам'ятай»), під час якої зібрала близько 950 спогадів очевидців депортації. Проєкт Радіо Свобода «Крим.Реалії» публікує унікальні свідчення з цих архівів.
Я, Яг'я Бекіров, кримський татарин, народився у 1928 році, уродженець міста Сімферополя (вулиця Артилерійська, 74), Кримська АРСР.
Я є свідком тотальної депортації кримськотатарського народу 1944 року, здійсненої сталінським комуністичним режимом колишнього СРСР.
18 травня 1944 року, в результаті спецоперації НКВС, я та члени моєї сім'ї у складі: мама Гульсум Бекірова (1901 р.н.), сестра Шефіка Бекірова (1925 р.н.), я, Яг'я Бекіров (1928 р.н.), брат Якуб Бекіров (1930 р.н.), а також мої співвітчизники, які проживали в Сімферополі, були насильно виселені з території Криму.
У дорозі, яка тривала приблизно 10-12 днів, ешелон зупинився, охорона оголосила, що потяг буде стояти, і дозволила запастися водою. Моя мама Гульсум Бекірова та брат Якуб Бекіров вийшли з вагона, щоб приготувати що-небудь поїсти. Я хворів і залишився у вагоні. Не минуло й 10-15 хвилин, як ешелон рушив. Мати, брат і ще п'ять осіб залишилися на залізничному вокзалі міста Балашов (Саратовська область РРФСР ‒ ред.).
Так під час депортації наша сім'я загубилася, опинилася у трьох різних місцях, куди вислані були кримські татари. Мати Гульсум Бекірова та брат Якуб Бекіров потрапили в Марійську АРСР, сестра Шефіка Бекірова ‒ в Узбекистан, місто Беговат. Я ж потрапив у Свердловську область, місто Нова Ляля.
19 грудня 1944 року мене та ще п'ять осіб нібито за спробу втечі відіслали до штрафного селища Серебрянка. Там уже були кримські татари в жахливих умовах: працювали на лісоповалі, годували їх тільки кропив'яним супом, хліба давали 600 грамів, і щоб викупити цю баланду, треба було продати 200 грамів хліба.
Я не витримав і втік з місця висилки. Коли мене потім запитали, чи піду назад, я сказав, що краще помру в тюрмі, ніж залишуся тут. 16 грудня 1945 роки мене та ще сімох людей кримськотатарської національності засудили особливою нарадою згідно з указом від 2 липня 1932 року до двох років позбавлення волі як неповнолітнього. Я потім знову втік, цього разу вдало, і був п'ять років у всесоюзному розшуку ‒ так зазначено в особовій справі ‒ врятувала мене смерть Сталіна.
Дісталося моїй сім'ї від цієї комуністичної чуми
Дісталося моїй сім'ї від цієї комуністичної чуми. З 1926 року були гоніння на батька, великого комерсанта ‒ приходили описувати речі. Забрали дядька Ідріса Бекірова у 1935 році, також засудили до 10 років «за спекуляцію» і вислали в Комсомольськ-на-Амурі. Сидів у таборах у місті Благовєщенськ, ми отримали від нього лист 14 травня 1944 року, там він і зник.
У 1992 році я написав генеральному прокурору Російської Федерації лист із проханням про мою реабілітацію, і в 1995 році був реабілітований. Додаю дві довідки про те, що я, Яг'я Бекіров, реабілітований. Ніяких інших документів не збереглося ‒ за 15 хвилин що могли ми взяти?
Депортація пройшла крізь мою долю і прошу вважати мої свідчення невід'ємною частиною цієї заяви.
Проживаю в місті Красноперекопськ.
(Спогад від 12 вересня 2009 року)
До публікації підготував Ельведін Чубаров, кримський історик, заступник голови Спеціальної комісії Курултаю з вивчення геноциду кримськотатарського народу й подолання його наслідків
Оригінал публікації – на сайті Крим.Реалії
