Президент Чорногорії Міло Джуканович виступив за відновлення автокефалії Чорногорської церкви. Він стверджує, що це було б «важливим кроком на шляху подолання історичної несправедливості». У зверненні до членів ним очолюваної Демократичної партії соціалістів в своєму рідному місті Нікшич Джуканович сказав, що він буде віддано працювати для здійснення цієї мети. В Чорногорії сподіваються на «український сценарій» визнання автокефалії.
Сербська православна церква (СПЦ), за словами Міла Джукановича, у Чорногорії «зберігає інфраструктуру великосербської ідеї». Він уточнив, що «СПЦ намагається в будь-який спосіб гальмувати європейські прагнення і європейські амбіції сучасного чорногорського суспільства, бажаючи таким чином зберегти релігійну монополію в Чорногорії, гальмувати запровадження правової держави й користуватися тим, що їй не належить, згідно з правовою системою Чорногорії».
У відповідь на таку заяву голови держави Чорногорський митрополит СПЦ Амфілохій заявив, що це «перший випадок, коли декларований атеїст створює церкву». Згаданий ієрарх належить до так званих «яструбів» у рамках сербської церкви. Він був завзятим послідовником колишнього сербського президента Слободана Мілошевича й прихильником великосербської ідеї.
Сербські владики називають президента Чорногорії «зрадником»
Відносини чорногорського уряду й ієрархів СПЦ ускладнюються вже кілька місяців. Минулої осені сербський патріарх Іриней заявив, що «становище СПЦ в Чорногорії наразі гірше, аніж було в Османській імперії». Чорногорію він назвав «історичною сербською землею» й «сербською Спартою». Чорногорського президента деякі сербські владики тоді назвали «зрадником». Джуканович відповів, що «СПЦ називає зрадником кожного, хто не є слугою російського імперіалізму, великосербської ідеології й агресивного святосавства (мається на увазі вчення св. Сави, першого сербського архієпископа – ред.)».
У листопаді минулого року парламент Чорногорії схвалив резолюцію, якою скасував рішення про приєднання до Сербії, яке було ухвалене в 1918 році. Тим рішенням сторічної давнини було позбавлено влади чорногорську династію Петрович-Нєґош і скасовано автокефалію Чорногорської православної церкви. Остаточним ударом по Чорногорії став у ті часи декрет регента Александра Караджорджевича, котрий згодом став королем, яким він 1920 року проголосив «з’єднання всіх православних церковних областей у Королівстві сербів, хорватів і словенців» (так до 1929 року називалася Югославія).
Довга традиція чорногорської автокефалії
Маленька Чорногорія була незалежною навіть у часи, коли майже весь Балканський півострів був під турецькою владою. Чорногорці на всенародному соборі обирали владику, який одночасно ставав князем (називали його просто «господарем»). Автокефалія Чорногорської церкви (ЧПЦ) формально була визнана Синтагмою з 1855 року – каталогом православних церков, які визнавав Константинопольський патріархат й інші православні церкви, в тому числі й Російська.
Автокефальність ЧПЦ відновили й першого митрополита обрали на народному зібранні в 1993 році, яке назвали собором. Досі жодна з православних церков не визнала чорногорської автокефалії, хоча деякі грузинські, болгарські й українські єпископи брали участь в богослужіннях разом із главою ЧПЦ митрополитом Михайлом.
Після відновлення автокефалії Православної церкви України в чорногорській і сербській пресі було надруковано чимало матеріалів, в яких зазначалося, що канонічно невизнані Чорногорська й Македонська церкви сподіваються на врегулювання свого статусу за українським сценарієм. Для цього необхідна як рішучість ієрархії й вірян, так і підтримка державної влади.
«Український сценарій» для Македонської й Чорногорської церков
Чорногорська ПЦ, за її джерелами, має двох владик за кордоном і одного в країні. Про кількість священиків й вірян немає докладних і перевірених даних. Преса пише, що до неї належать приблизно десять відсотків чорногорців.
Прихильники автокефалії часто цитують заяву українського митрополита зі Сполучених Штатів Америки Даниїла (Зелінського), який сказав що «кожна нація й кожна країна, включаючи Македонію й Чорногорію», мають право заснувати свою православну церкву, якщо бажають, і мають право вимагати визнання своєї церкви від інших православних церков.
Сербська церква не визнає автокефалії ні Македонської, ні Чорногорської ПЦ. Разом із Російською церквою вона продовжує вести агресивну кампанію проти автокефалії ПЦУ. Сербський патріарх минулого тижня перебував у Сирії. В ході зустрічі з патріархом Антіохії він обговорював й «українську проблему». Самозрозуміло – з російської точки зору.
Загалом Чорногорія має 620 тисяч населення. Найбільше є православних – 72 відсотки, потім мусульман – 19 відсотків, і так далі.
Влада республіки у травні схвалила проект Закону про свободу віровизнання. Ним передбачено, що держава стане власником тих релігійних об’єктів, щодо яких релігійні громади не доведуть своє право власності. Сербська православна церква упевнена, що законопроект спрямований проти неї, оскільки вона володіє великим майном на території країни. Йдеться про приблизно 650 церков і монастирів, а також про велику кількість інших обʼєктів.
