Брюссель, 5 березня 2019 року – На початку березня група дипломатів, політиків і експертів зустрілася в оповитому історією місті Одесі, щоб обговорити складну безпекову ситуацію навколо Чорного моря. Учасникам були очевидні дві проблеми: Росія є однією з основних перешкод для того, щоб регіон був мирним і квітучим, і що є велика невідповідність між очікуваннями таких країн, як Грузія і Україна, і реальністю того, що їхні західні союзники можуть їм запропонувати. Тому багато в чому це була досить сумна зустріч в Одесі.
Для грузинських і українських учасників їхня кінцева мета чітка: членство в НАТО якомога швидше, після вступу до Європейського союзу. А ще вони хочуть, щоб Росія потерпала від іще більшої кількості санкцій, які мають змусити Москву дотримуватися міжнародного права і припинити такі проекти, як трубопровід «Північний потік-2» до Німеччини.
Були ще амбітніші проекти, наприклад, змусити Туреччину закрити Босфор для російських кораблів, або ідея міністра закордонних справ України Павла Клімкіна про 24-годинну Чорноморську моніторингову місію, здатну контролювати те, що відбувається в морі, з космосу, а також повітря і землі.
Західні учасники почувалися ніяково під час обговорення таких питань. Нині Євросоюз планує заморозити активи і накласти візові обмеження для восьми росіян, які були відповідальні за затримання 24 українських військовослужбовців після інциденту в Чорному морі поблизу Керченської протоки наприкінці листопада. Сполучені Штати, ймовірно, наслідуватимуть цей приклад, але, правду кажучи, навряд чи ці заходи змусять Москву звільнити українських моряків.
Заступник помічника держсекретаря США Джордж Кент розповів мені, що тиск західних санкцій іще не був достатнім, щоб змінити те, що він назвав «розрахунком ціни» для Кремля. За його словами, в той час, як у Вашингтоні та Брюсселі йде розмова про запровадження санкцій проти Росії в морському секторі так само, як це було зроблено у фінансовому, енергетичному та оборонному секторах, іде. вдарити санкціями по російських портах у Чорному і Азовському морях, а також gj компаніях, що перевозять з них вантажі, не дуже охоче сприймають у багатьох європейських столицях.
Я запитав Клімкіна, коли він очікує, що українські моряки повернуться додому. Він відповів, що Кремль ставиться до них як до такого собі «ринкового товару» напередодні президентських виборів в Україні, які відбудуться наприкінці місяця.
Воєнна ситуація ще більш знеохочує. Американський ракетний есмінець США «Дональд Кук» покинув Одесу наприкінці лютого після запланованого візиту до порту, в якому він проводив навчання з морської взаємодії з турецьким флотом. Чотири американські кораблі відвідали Одесу минулого року, очікується, що Сполучені Штати нададуть Україні два 110-футові катери берегової охорони (після того, як минулого року два такі катери отримала Грузія), а також поліпшені радіолокаційні системи для Києва. Але це, здається, і все, чим США можуть наразі допомогти регіонові.
На запитання, чи ми побачимо навчання НАТО, подібні до торішнього Trident Juncture в Норвегії, у яких брали участь зібрало 50 тисяч військових НАТО, десь поблизу Чорноморського регіону, відповідь була «ні».
І хоча стратегія військового альянсу в Балтійському морі передбачає батальйони в трьох країнах Балтії та Польщі, стратегії щодо Чорного моря такого масштабу тільки залишається бажати. Однією з відповідей було те, що ситуація навколо Чорного моря «складніша» і що три союзники НАТО, Болгарія, Румунія і Туреччина, «не доходять згоди щодо рівня загрози».
Турецькі чиновники сказали мені, що вони солідарні з Україною щодо Криму, але не хочуть створювати подальшу напругу в регіоні. Як один із незамінних партнерів військового альянсу, вони кажуть, що можуть придбати як американські літаки-винищувачі F-35, так і російську зенітну систему С-400, щоб збити їх, якщо вони цього захочуть.
Це сумна історія про те, де перебуває баланс влади в Чорному морі, і про те, які сумні перспективи можуть відкриватися у майбутньому перед такими країнами, як Грузія і Україна.
