Зовнішньополітична ініціатива Європейського союзу, започаткована 2009 року, мала перетворити східних сусідів блоку – Азербайджан, Білорусь, Вірменію, Грузію, Молдову, Україну – на партнерів. Багатосторонній формат передбачає поглиблення політичних та економічних зв’язків цих країн із Євросоюзом, а отже – їхнє фактичне зближення з ЄС. Втім, Україна останнім часом сумнівається в доцільності й ефективності «Східного партнерства» й розраховує на перезавантаження формату.
«Відмінники» «Східного партнерства»
Коли народився формат, відносини ЄС зі східними країнами були приблизно на одному рівні. Азербайджан, Білорусь, Вірменію, Грузію, Молдову, Україну об’єднувало спільне радянське минуле, але стратегічне бачення майбутнього їх суттєво відрізняло. У Вірменії, Азербайджану й Білорусі (остання цьогоріч після запровадження санкцій Євросоюзу проти неї взагалі оголосила про призупинення своєї участі в «Східному партнерстві») – більш тісні зв’язки з Росією, тож у західному напрямку вони крокують не так упевнено. На відміну від України, Грузії й Молдови, які значно активніше розвивають співпрацю з Євросоюзом і демонструють більш помітні успіхи в реформах. Усі три країни стали асоційованими партнерами ЄС, мають зони вільної торгівлі з блоком, а їхнім громадянам більше не потрібні візи, аби мандрувати до Євросоюзу.
Відзнака від Євросоюзу
Київ, Тбілісі й Кишинів чекали, що в Брюсселі відзначать їхні зусилля шляхом, зокрема, запровадження принципу диференціації в «Східному партнерстві». Три країни наполягали на ньому впродовж кількох років, бо такий підхід відкрив би доступ до більш просунутих програм та інструментів допомоги, пояснював очільник українського МЗС Дмитро Кулеба. А щоби гучніше заявити про свої амбіції на європейській дипломатичній арені, Україна, Грузія й Молдова об’єдналися навесні в «Асоційоване тріо», в рамках якого домовилися посилено співпрацювати в напрямку євроінтеграції. Презентуючи влітку новий формат у Брюсселі, країни-учасниці отримали від ЄС позитивний сигнал щодо диференціації політики в рамках «Східного партнерства», відзначав тоді Кулеба.
На що претендують «амбітні» «східні партнери»?
Влітку Євросоюз представив економічний та інвестиційний план «Східного партнерства». Він підкріплюється інвестиціями у розмірі 2,3 млрд євро у вигляді грантів, гарантій та змішаних інструментів. Цю ініціативу в українському МЗС називали «амбітною» і дуже вчасною, адже вона дозволить створити нові робочі місця й підтримати малий та середній бізнес.
Утім, Україна хоче не лише економічної, а й геополітичної визначеності. Саме цього від майбутнього саміту «Східне партнерство» очікує президент України Володимир Зеленський. Влітку він сказав, що «саміт заради саміту не потрібен» і що Україна розраховує на політичне наповнення «Східного партнерства». Ініціативу, за словами президента, Україна підтримуватиме настільки, наскільки вона сприятиме реалізації її європейських прагнень. А відсутність із боку ЄС стратегічного бачення цілей, за його словами, робить формат «не таким предметним і напівживим».
Як готується Україна до стратегічного саміту?
Підготовка до саміту, що відбувається раз на два роки й запланований на 15 грудня, нині триває на всіх рівнях. В середині листопада відбулися дебати глав МЗС країн-учасниць «Східного партнерства» із європейськими дипломатами, які глава зовнішньополітичного відомства Євросоюзу Жозеп Боррель назвав «добрими». Дмитро Кулеба в розмовах із колегами зауважував: формат «потребує перезавантаження, аби відповідати потребам і викликам сьогодення», і нагадував про амбіції «Асоційованого тріо» стати членами ЄС у майбутньому.
Про те, що Україна розраховує на європейську перспективу, сказав і прем’єр Денис Шмигаль у Брюсселі. 30 листопада глави українського, молдовського та грузинського урядів зустрічалися з керівництвом ЄС у рамках підготовки саміту «Східного партнерства». Після переговорів, виступаючи перед журналістами, Шмигаль закликав ЄС визнати європейську перспективу «Асоційованого тріо».
«Обстановка у «Східному партнерстві» перед самітом свідчить про негайну необхідність переосмислити мету цієї важливої ініціативи шляхом посилення її геополітичного значення та надання чіткого меседжу європейської перспективи тим країнам, що хотіли би рухатися далі у своїх відносинах із ЄС», – сказав український прем’єр.
Про європейські прагнення тріо і бажання народів стати частиною європейської родини згадував і прем'єр Грузії Іраклій Гарібашвілі. Водночас глава молдовського уряду Наталія Гавриліце була менш сміливою у формулюваннях, зосередившись на тому, що її країна прагне глибшого політичного діалогу та подальшої економічної інтеграції.
Яка європейська перспектива у «східних партнерів»?
В арсеналі формату «Східне партнерство» не передбачено такого інструменту, як визнання перспективи членства у ЄС. Він спрямований виключно на поглиблення кооперації з партнерами в рамках європейської політики сусідства, і офіційно Євросоюз не заявляв про бажання цей підхід змінювати.
Тож Україна, хоч і розраховує на перезавантаження ініціативи, але паралельно домовляється про своє майбутнє членство в «індивідуальному» порядку, наголошують фахівці, підписуючи декларації з європейськими країнами про визнання перспективи її членства в ЄС. Вступ України до блоку зобов’язалося підтримати п’ять країн – Польща, Словаччина, Литва, Латвія, Естонія. Ще кілька документів – на стадії узгодження, й на Банковій розраховують підписати їх до саміту «Східного партнерства». Втім, аби приєднатися до Євросоюзу, Україні знадобиться згода всіх його країн, серед яких вистачає скептиків, зауважують аналітики.
