Проєкт Радіо Свобода «Історична Свобода» завершує цикл передач, присвячених Українській революції 1917–1921 років. Сто років тому боротьба за незалежність України зазнала поразки з багатьох причин. Однією з причин було те, що для якоїсь частини українців більшовицький проєкт видався привабливим. Деякі українці підтримали більшовиків, зокрема в їхній боротьбі проти незалежності України. Символом цього явища стало Червоне козацтво – українське радянське збройне формування. Сто років тому, у 1921 році, постав корпус Червоного козацтва імені Всеукраїнського центрального виконавчого комітету.

Більше про Червоне козацтво говоримо з істориком Дмитром Кобельським.

– Червоне козацтво виникло на початку Першої українсько-більшовицької війни. Як це сталося?

– Якщо брати по стилях, то, за новим стилем, це було саме 10 січня 1918 року. Якщо згідно старого стилю, то це 26–27 грудня 1917 року. Отже, більшовики планують операції на частині Лівобережної України. Всю Україну вони попервах не планували захоплювати, бо думали, що українізовані частини старої армії є здебільшого боєздатними і переважно готові підтримувати Центральну Раду.

У грудні 1917 року в Харкові виникла така парадоксальна ситуація. Там відбувається Всеукраїнський з’їзд рад більшовицький, на якому проголосили радянську владу в Україні. В місті виникло двовладдя: більшовицький ревком і Центральна Рада, яку в Харкові підтримували два українізовані полки. Один із цих полків очолював Омелян Волох, який невдовзі разом із Симоном Петлюрою створив Гайдамацький кіш Слобідської України, брав участь у боях на «Арсеналі»…

– До речі, Волох теж у підсумку підтримав більшовиків.

– Отже, потрібно оперувати на Лівобережній Україні. Більшовиками там керував такий собі Володимир Антонов-Овсієнко. Він тоді підписувався партійним псевдонімом «Антонов», але Ленін наполягав: ви краще зараз партійний псевдонім заберіть і використовуйте своє природне прізвище, оскільки ми будемо діяти в Україні.

Антонов-Овсієнко не хотів починати активних дій проти Центральної Ради. Адже основна маса його військ – збільшовичені частини старої армії, етнічно переважно російські, а також загони Червоної гвардії, також етнічні росіяни здебільшого. І він не бажає оперувати без якоїсь української військової частини.

У цей же ж час у Харкові перебувають Василь Шахрай, який невдовзі стане військовим міністром радянської України, і Віталій Примаков зі своїм товаришем Юрком Коцюбинським. Вони періодично ходять у казарми Першого українського полку. У них там є свої хлопці, вони там ведуть бесіди на політичні теми. Мовляв, чому Генеральний секретаріат УНР? Бо там генерали сидять, ­вони за панів! А ваш Волох ходить по театрах, розпиває спиртні напої… На жаль, дійсно у полку не велася пропагандистська робота. Офіцери ходили по театрах, випивали. У той час, як в казарми без проблем ходили більшовицькі агітатори і вели пропаганду, яка лягала на певний ґрунт. Значна частина вояків – це малоземельні або безземельні українські селяни. Земельне питання для них дуже гостре. Примаков їм читав ленінський декрет про землю.

У ніч з 8 на 9 січня у Харкові загони червоної гвардії оточили казарми українських полків і змусили скласти зброю. Значну частину офіцерів арештували. Волох зміг втекти. І після цього провели мітинг, де сказали: ми організовуємо радянську українську військову частину – Червоне козацтво.

– Чия це була ідея?

– Це була ідея Коцюбинського і Примакова. І також Шахрай до цього долучився. Чому саме «Червоне козацтво»? Щоб показати зв'язок з історичними традиціями українського народу, тому «козацтво». Ну, а «червоне» – це класовий характер підкреслювало.

– А ким був Віталій Примаков на той момент?

– Віталій Примаков – син вчителя з Чернігівської губернії, походив з козацького стану. Навчався в чернігівській гімназії разом з Юрком Коцюбинським, який був на рік чи на два старшим. І вони там потоваришували. У 1915 році Примакова засудили, оскільки він у Чернігові розклеював листівки антивоєнні. У 1917 році він повертається додому…

Тут цікавий факт, який у 1920-х роках любили згадувати, а потім перестали. Вояки Першого українського полку наполягали, щоб це була суто українська військова частина, тоді вони добровільно до неї вступлять. Більшовики погодилися. І ці козаки доволі активно діяли. Перший їхній бій відбувся під Чугуєвом, де вони розгромили юнацьку школу і отримали гарних стройових коней, сідла до них, тощо. Відтак це стає кавалерійська частина. Згодом вони беруть участь в боях під Полтавою, допомагають взяти Київ…

– У цей час УНР уклала Брестський мир. Приходять німецькі і австро-угорські армії. Українські війська разом з ними виганяють більшовиків з України. Як себе в цей час показують червоні козаки?

– В цей час взагалі вирішили створити армію радянської України під назвою «Червоне козацтво України». Видають декрет на початку лютого 1918 року. І осередки Червоного козацтва починають формуватися в Полтаві, Кременчуку, Єлисаветграді, Одесі.

Щоправда, значна частина цих новосформованих червоних козаків розбіглася або взагалі перейшла на бік УНР, наприклад, полтавський загін під проводом Бокитька. У підсумку залишився загін Примакова, який відступає разом з урядом радянської України на Таганрог. Згодом їх з Дону відправляють у Москву, де вони називалися просто «Дніпровський загін».

І тут цікавий епізод. У Москві тоді був хресний хід на день святого пророка Іллі. І ніхто не хотів розганяти цей хресний хід, а червоні козаки погодилися і розігнали.

– Дивно, що не латиші, які охороняли Раднакром і Леніна. А чому червоні козаки погодилися?

– Можливо, етнічно зіграло роль, що вони будуть росіян батогами ганяти, можливо, Примаков зумів переконати їх.

– Примаков був хороший агітатор?

– Так, доволі хороший агітатор. Письменницький талант у нього був. Він неодноразово писав різні нариси в 1920-х роках. Дружба з такою інтелігентною родиною, як Коцюбинські – фундамент у нього був, все-таки в гімназії вчився.

– Полк Червоного козацтва, потім це бригада, потім – дивізія, потім – корпус. Як змінювався етнічний склад Червоного козацтва по мірі його росту?

– Одна з умов Брестського мирного договору передбачала створення нейтральної зони між УНР, у подальшому Української Держави, і радянською Росією. Ця нейтральна зона була якби нічийною землею, але там формується дві радянські українські дивізії, які брали участь у захопленні України. І там з червоними козаками починаються пертурбації. Зокрема, додається чимала кількість чехів. Абсолютна більша чехів у складі Чехословацького корпусу дуже багато нервів зробили більшовикам на Волзі й на Уралі. Але деякі чехи, наприклад, той самий Гашек, підтримали радянську владу.

І був такий Йозеф Прошек, який із групою чехів долучився до Червоного козацтва. Він залишив спогади про те, хто увійшов до складу Червоного козацтва. Окрім чехів, були угорці, навіть однією сотнею командував угорець; також німці-інтернаціоналісти і сотня інгушів, декілька чеченців, татари, єврей, кілька поляків. Згодом до них також доєднали взвод курдів – колишніх вояків турецької армії, які потрапили в полон.

– На початку 1919 року Червоне козацтво – це цілий інтернаціонал!

– Так. Але все одно домінувала українська складова. Проте для політичної роботи додали свідомих більшовиків – робітників із заводів Петрограду і Москви.

Восени 1919 року до Червоного козацтва додали Московський кінний полк, Кубанський кінний полк, який переважно складався не з українців-кубанців, а з етнічних росіян, а також Латиський кавалерійський полк. Це якраз тоді була створена дивізія Червоного козацтва. Тоді Червоне козацтво прославилося в боях під Орлом і Кромами, де вони били кращі підрозділи збройних сил півдня Росії, білогвардійців. Вони разом з латиськими стрілками завдали денікінцям поразки.

Навесні 1920 року Червона армія намагалася на плечах відступаючого супротивника увірватися в Крим. Це їм не вдалося, і вони зазнали значних втрат. Зокрема, значних втрат зазнали червоні козаки. І тоді до них доєднали ще два кавалерійські полки. Це Алатирський кінний полк, який складався частково з росіян, а частково з українців – комсомольців Полтавщини та Харківщини. І також це був Петроградський кінний полк переважно з росіян.

А якщо взяти командування Червоного козацтва, то, наприклад, начальник штабу Туровський – єврей з Чернігова. Начальник артилерії – його справжнє прізвище Нехамкін, взяв псевдонім Зюк – також єврей з-під Чернігова. Це знайомі Примакова ще по чернігівському більшовицькому підпіллю.

– Тобто українці не за національністю, а за територією.

– Так. Також треба згадати Давида Гутмана, який взяв псевдонім Дмитро Шмідт, на честь лейтенанта Шмідта. Також єврей із Ніжина.

– Цей Шмідт – відома особа, згодом уславився тим, що пообіцяв Сталіну відрізати вуха.

– І дуже сильно облаяв його, по-солдатськи.

– Теж червоний козак?!

– Так, але з 1921 року, коли створили корпус.

– А взагалі наскільки цей корпус був українським за складом?

– Українським він вже слабенько був, десь половина приблизно там лишилася українська. Наприклад, два ескадрони складалися цілком із чувашів. А наприкінці осені 1920 року туди додали кавалерійську башкирську бригаду. Між іншим, її очолював згодом відомий генерал Горбатов, який написав цікаві мемуари для свого часу.

– Це той Горбатов, про якого Сталін сказав: «Горбатова могила виправить»?

– Той самий.

Події 1921 року – Другий зимовий похід армії УНР. Червоні козаки воювали проти Подільської групи отамана Палія-Сидорянського. Проти нього послали саме українські сотні з полтавських незаможників. Мовляв, оскільки «жовтоблакитники» будуть кричати, що проти них воюють башкири, китайці, латиші, а українці не підтримують радянську владу, то пошлемо українські ескадрони.

– І як цей братовбивчий бій, відбувся чи ні?

– Згідно з більшовицькими джерелами, вони змусили отамана Палія відступити за Збруч, але розгромити його не вдалося. Перед тим Палій завдав їм низку невеликих поразок. За умов, що у нього не було ні озброєння достатньо, ні спорядження, то він діяв доволі вдало. Тобто не так, як Волинська група під командуванням Тютюнника, яку по суті знищили в бою.

– Для червоних козаків придумали окрему форму. Наскільки вона передавала український колорит?

– Передавала хіба тим, що там була смушкова шапка з червоним сукняним вершком. Дещо нагадувала традиційну українську смушкову шапку. А от їхні штани нагадували вбрання царських козацьких з’єднань – сині сукняні штани з лампасами.

– У радянській міжвоєнній історії 1920–1930 років помітний конфлікт між командирами Першої кінної армії і Червоного козацтва. Як його назвали, конфлікт між «першокінниками» і «червонцями». Це був суто міжособистісний конфлікт, чи вони якось по-різному дивилися на перспективи розвитку Червоної армії? І завдяки чому «першокінники» здолали в цій боротьбі «червонців»?

– Те, що вони одне одного не любили, зумовлено ще подіями 1919 року – розгром Денікіна. «Червонці» воюють разом з латишами проти найкращих піхотних підрозділів білогвардійців, а Перша кінна армія товариша Будьонного уславилася тим, що розгромила найкращі кавалерійські корпуси «білих». Так сталося, що більше розпіареними в цьому вийшли саме будьонівці. Згодом навіть червоноармійську «богатирку» назвали на честь Будьонного – будьонівкою.

Далі радянсько-польська війна. Перша кінна армія наступає на Львів. Це місто дуже хотіли взяти червоні козаки, але їх скерували на інший відтинок фронту.

– На карпатські перевали.

– Так. Причому вони самовільно пішли в рейд на Стрий. У Примакова в деяких підрозділах були галичани з колишньої «червоної» УГА. Примаков доволі добре знав західноукраїнські реалії. Він знав, що таке УГА – як вона опинилася у «білих», а потім у «червоних» – і сподівався підняти в Галичині повстання проти поляків. Саме тому він пішов у цей рейд.

Будьонний глибоко не розбирався, що таке УГА, ЗУНР. Його армію мали перекинути до Тухачевського, який наступав на Варшаву. Сталін наполягав, щоб Будьонний залишався під Львовом. Це стало однією зі складових поразки. Згодом, коли Будьонний повертався з польського фронту на врангелівський, стався новий конфлікт. У будьонівців впала дисципліна, вони почали влаштовувати єврейські погроми, під час яких у деяких містечках розганяли ревкоми і вбили кількох червоних козаків. Примаков обурювався, що вояки Будьонного поводять себе неконтрольовано.

Згодом, як писав Горбатов у мемуарах, була традиція, що кожна велика кавалерійська частина мала свою традицію, свій патріотизм – «котовці», «червонці», «першокінники». Між ними була ще й культурна прірва. Якщо взяти Будьонного чи Ворошилова, то освіти вони не мали. Ворошилов ще з 1905 року входив до партії, але він був, скажімо так, невчена людина. Будьонний до 1917 року про більшовиків, можливо, і не чув. Керівний склад Першої кінної – це в основному вихідці з народних мас: Будьонний, Опанасенко, Тимошенко – люди малоосвічені.

– До речі, там теж чимало українців, судячи з прізвищ.

– Так. У Першій кінній армії не було євреїв на командних постах, як у Червоному козацтві. З інородців у Будьонного був лише Ока Городовіков – калмик. Але це, так би мовити, свій.

Примаков і чимало його командирів у 1927 році підтримали Троцького. Натомість «першокінники» були друзями Сталіна ще з 1918 року. Це ще більше посилило між ними конфлікт. Коли Фрунзе помер при цікавих обставинах на операційному столі, Червону армію очолив Ворошилов, який на провідні посади тягнув із Першої кінної армії висуванців. Тоді як примаковців, як вони вважали, обходили.

Шмідт облаяв Сталіна, пообіцяв відрізати йому вуха. Згодом Шмідту це вилізло боком. У 1930-х роках весь командний склад Червоного козацтва репресували. Реабілітували їх лише в часи хрущовської «відлиги»…

– Даруйте, того ж Горбатова навесні 1941 року реабілітували.

– Це виняток – Горбатов і ще пару людей. Наприклад, був заарештований, але не розстріляний, перебував у ГУЛАГу до 1954 року Дубинський.

– Люди, які очолювали Червоне козацтво, згодом підкреслювали його національний колорит чи на цьому поставили хрест?

– Так, підкреслювали. Наприклад, був такий Григорій Озерський – старий більшовик, який в 1950-х роках написав спогади, що в українського народу була жива традиція козакування, і багато сільських хлопців мріяло про цю козацьку романтику, а ми, більшовики, цим скористалися – створили Червоне козацтво, щоб сільська молодь, особливо незаможницького походження, йшла до нас.

Мемуари Іллі Дубинського «Сурмачі сурмлять тривогу» вийшли українською і російською мовами. Вони дещо різняться. Наприклад, в українській версії є епізод за українську мову: один козак не хоче розмовляти українською, а йому Примаков відказує, що потрібно, бо це наша мова. А в російській версії цей епізод прибрали.

– Як ви вписали би сторінку про Червоне козацтво в українську історію? Чи не вписували б?

– По-моєму, це яскравий наслідок неефективності пропаганди УНР, яка не доходила до значної частини простого населення. Якщо взяти якийсь документ УНР і уявити себе селянином тогочасним, який 1-2 класи школи взимку ходив при церкві, то нам дуже часто буде незрозуміло. А якщо візьмемо щось більшовицьке, то стане чітко зрозуміло – кому буде земля належати. Завдяки цьому значна частина незаможного селянства, особливо з Полтавщини і Харківщини, добровільно вступила до лав Червоного козацтва, особливо молодь.