На створеному кілька років тому навчально-тренувальному центрі Сил спеціальних операцій України можна помітити прапори країн Північноатлантичного альянсу. Це знак шани тим, хто докладав зусиль у створення в Україні ССО і допомагає їхньому становленню й розвиткові. Про те, чому обмін тактичним досвідом насправді є «дорогою із двостороннім рухом» Радіо Свобода поспілкувалось із одним із офіцерів ССО Збройних сил України.
Підготовка бійців Сил спеціальних операцій розпочалася значно раніше від офіційної дати народження – Сил спеціальних операцій України 29 серпня 2016 року, розповідають причетні до розбудови нового для ЗСУ роду сил.
Наприкінці 2015-ого – у розпал гарячої фази Антитерористичної операції – на базі 8-го полку спецпризначення на Хмельниччині стартував пілотний Q-курс (з того часу подібних курсів було проведено вже десять, одинадцятий має розпочатися у травні 2020 року – ред.)
Охочих приєднатися до структури, що на той момент існувала лише у планах військово-політичного керівництва України та міжнародних партнерів, тоді налічувалося понад три сотні: морпіхи й десантники, артилеристи й піхотинці, бійці добровольчих батальйонів і технічний персонал військово-повітряних сил.
Згадують навіть про снайпера з Донецького аеропорту, який на полігон приїхав просто з ДАПу.
Розповідає офіцер українських ССО – один із тодішніх кураторів проекту (Радіо Свобода зберігає конфіденційність щодо імен та військових звань співрозмовників через специфіку їхньої служби – ред.):
– Щоб допомогти Україні створити її власні Сили спеціальних операцій, інструктори США, Латвії, Литви, Польщі та інших країн Альянсу доклали чимало ресурсів – фінансових, фізичних, інтелектуальних.
Вперше американські бійці SOF (United States Special Оperations Forces – Сили спеціальних операцій США – ред.) приїхали до нас прямісінько з Афганістану. Після повернення із зони бойових дій вони зазвичай мають відпустку, але не того разу. Не перепочивши, ротовані американські рейнджери відпрацювали разом із нами на пілотному Q-курсі упродовж чотирьох місяців і часто визнавали, що у захваті від наших рекрутів, їхньої мотивації та професіоналізму.
– Які навички вони давали нашим бійцям? Чому вчили?
– Не стільки вчили, скільки підказували. Хоча обмін тактичним досвідом виявився справою взаємокорисною. Ми запозичували їхні прийоми, американські інструктори в свою чергу уважно придивлялись до практичних напрацювань наших рекрутів. Передусім, до ведення бою у замкнутому просторі – у будівлях, кварталах.
Наші дії у зоні проведення АТО певною мірою відрізняються від принципів роботи бійців у Афганістані або Іраку: без попередньої артпідготовки в афганський кишлак не заходять, адже зростає ймовірність втрат серед особового складу.
– Нещодавно у навчально-тренувальному центрі Сил спецоперацій звернула увагу на прапори країн НАТО. Це ті, хто допомагають як інструктори?
– Без різносторонньої допомоги міжнародних партнерів, зокрема фінансової, було би важко і створити центр, в якому ви побували, і розвивати його нині.
Туди ми переїхали вже із третім Q-курсом. Перші два проходили у Хмельницькій області. Пілотний проект – завжди складно, важко оцінити капіталовкладення, що можуть знадобитись.
Скажімо, для навчальних занять із військово-інженерної підготовки потрібна тимчасова будівля, на якій повинні відпрацьовуватись дії з мінування й підриву. Американці купували фанеру, дерев’яний брус (за гроші США, не української сторони), будували споруду.
Такі приклади, великі й маленькі, траплялися на кожному кроці нашого становлення.
От, скажімо, рейдові тактичні наплічники. Без якісного спорядження на марші не обійтися. Можливо, таке нині виглядає дрібницями життя, а чотири роки тому, коли на Q-курс українські військовослужбовці приїжджали просто з фронту, забезпечити їх усім необхідним ставало проблемою. Бувало, скинемось грішми – офіцери-куратори курсу, американські інструктори, підключаться волонтери (досі не знаю, кому саме дякувати, але ще раз спасибі!), і в результаті бійців забезпечено.
Український підрозділ спецпризначення залучатиметься до Сил реагування НАТО
Кажучи про інтеграцію до колективної безпеки країн НАТО, у Командуванні Сил спецоперацій передусім згадують про нещодавню перемогу. До неї йшли три роки, продовжуючи при цьому виконувати спеціальні бойові завдання на Донбасі: підрозділ ССО отримав сертифікат на виконання бойових завдань в складі сил Альянсу.
«Вперше в історії оперативно-тактична група спецоперацій від країни, що не є членом Північноатлантичного альянсу, отримала оцінку «боєготова», – зазначив командувач ССО ЗСУ генерал-лейтенант Ігор Луньов.
Фоторепортаж: тренування спецпризначенців ССО на Миколаївщині
Вже у 2020 році підрозділ українських спецпризначенців заступить на бойове чергування у складі Сил реагування НАТО (NATO Response Force, скорочено NRF – ред.). Тим часом до акредитації та сертифікації за стандартами SOF НАТО готується ще один підрозділ Сил спецоперацій.
Також нещодавно українських офіцерів ССО залучали до оцінювання підрозділу хорватських спецпризначенців за вимогами NRF.
Читайте ще:
Сили спеціальних операцій України: ексклюзивне інтерв’ю із командувачем ССО Ігорем Луньовим
Українські військові і НАТО: чим українцям корисний досвід альянсу
