Різдво 1917 року в Катеринославі (нинішньому Дніпрі) було незвичним. То був період українських визвольних змагань, місто 14 разів переходило з рук у руки різних сторін протистояння, загалом за три роки відбулося 11 кривавих битв. У грудні 1917-го за місто змагалися Українська Народна Республіка та радянська Росія. На Різдво і кілька днів після нього, 25–28 грудня, на вулицях міста точилися бої між військами УНР та місцевими більшовиками. Українці виграли б, якби не підкріплення з Москви, яке отримали червоні. Про це розповідає дніпровський історик Юрій Пахоменков, дослідник Української революції 1917–1921 років. Фахівець також проводить паралелі між тими подіями й сучасною війною в Україні.
Катеринослав наприкінці 1917 року не був центровим містом. Це була глибока провінція. Місто почало розвиватися й розбудовуватися за два десятиліття до подій Української революції, але особливих висот на той момент не досягло, каже історик Юрій Пахоменков. Були споруджені будівлі думи, головної пошти тощо, центральний проспект і низка вулиць набули сучасного вигляду, і все ж це було досить заштатне містечко.
«У 1910-х роках Катеринослав називали «російським Чикаго». Не тому, що він був бандитським, хоча й цього не бракувало, а тому що він стрімко розвивався. Війна і революція буквально підрізали його на злеті», – розповідає історик.
Разом з тим, місто тяжіло до Європи й поступово починала переймати європейську моду й традиції, каже він. У 1910-х роках сюди завезли новацію – ставити й прикрашати на Різдво живу ялинку. Започаткування традиції було пов’язане з прізвищем місцевих поміщиків Родзянків.
Різдво святкували 25 грудня. Календар змінили лише в лютому 1918 рокуЮрій Пахоменков
«Наскільки це було нове й незрозуміле явище для абсолютної більшості міщан, що ще в січні 1915 року поважна катеринославська газета «Придніпровський край» публікувала статті на тему – користь чи не користь ялинка в хаті, ставити чи не ставити ялинку на християнське свято Різдво. А Різдво, нагадаю, святкували 25 грудня. Календар змінили лише в лютому 1918 року. Так от, журналісти доводили, що ялинку ставити можна. На 1917 рік ця традиція в окремих садибах, в окремих будинках уже прийнялася», – говорить Пахоменков.
Напередодні бою: добробат і волонтери
У той час у Катеринославі проживало понад 200 тисяч людей. Це – без 30 тисяч біженців, яких місто прийняло через події Першої світової війни. Як і сьогодні, сто років тому місто давало прихисток втікачам від воєнних дій.
Що ж до політичної та національно мапи міста, то в ті роки вона була досить строкатою: найвагомішу роль відігравали громади – єврейська, російська, українська та польська. Проросійські настрої були досить потужними, говорить Пахоменков. Але й українство посідало певне місце. Восени 1917 року в Катеринославі сформували гайдамацький курінь. Він був єдиною місцевою військовою українською формацією, – щось на зразок сучасного добробату.
Куренем командував відомий військовий і політичний діяч Сергій Єфремов.
«Третій гайдамацький кіш був єдиною силою, на яку українці могли спертися. Гайдамацькі коші формувалися шляхом залучення фахових військовиків, добровольців до українських частин. Довгий час з гайдамаками не знали, що робити. Їх не ставили на утримання місцевого гарнізону військ УНР. І тому з ними почали працювати волонтери: забезпечували продовольством, одягом, білизною. Бачите, як давно це з’явилося, – волонтерство на підтримку армії», – зазначає дослідник.
Броньовик «Гуркіт» як привід для кривавих боїв
Напередодні Різдва 1917 року в Катеринославі нараховувалось близько 1500 багнетів військ УНР, близько 5 тисяч червоногвардійців та кілька резервних полків, зокрема так званий Сердюцький полк імені Пилипа Орлика, який потім оголосив нейтралітет.
Протистояння, а потім і запеклі вуличні бої спровокувала майже анекдотична ситуація, розповідає Юрій Пахоменков.
Формальним приводом став панцерник. Цей броньовичок, виготовлений на основі легковика «Рено» з гарматою, гайдамаки 24 грудня, напередодні Різдва, привезли з Олександрівська. Вони демонстративно кілька разів прогнали його центральними вулицями міста, проїхались повз будівлі, де засідали більшовики й анархісти, налякавши місцеве населення.
Машина з позивним «Гуркіт» була непридатна для польових боїв – вона грузла в багнюці, але в катеринославських подіях вона відіграла визначну роль.
Броньовик поставили в гараж, а при ньому – охорону. Надходило Різдво, нагадує історик, і один з прибічників більшовиків, проникнувши в лави гайдамаків, споїв охоронців. Це був молодий, 25-річний юнак з бородою на позивний «Дєдушка». Відоме і його прізвище – Ільченко, каже історик. Його товариші викрали броньовик і вивезли його на подвір’я металургійного – Брянського – заводу, який тоді був осередком формування червоних загонів робітників.
«Гайдамаків підпоїли, заскочили, пов’язали. Машину викотили на подвір’я. Її вдалося завести не одразу, червоногвардійцям довелося повозитися. Зрештою, за колеса витягли на Пушкінський проспект і тоді завели. Сам Ільченко потім згадував: машину-то викрали, але брати участь у бойових діях вона не могла, бо та гармата, що стирчала згори, була зламана, коли машиною заїздили у ворота Брянського заводу. А до кулемета не було патронів. Це був анекдот, і могло завершитися як анекдот. Але сталося кровопролиття», – сказав історик.
День самого Різдва, 25 грудня, у місті минув відносно мирно. Українські формування без боїв зайняли кілька будівель й почали контролювати практично увесь центральний проспект. Однак резервні полки, зокрема полк імені Пилипа Орлика, які стояли в місті й вважалися проукраїнськими, оголосили про свій нейтралітет і відмовили гайдамакам у підтримці.
Вранці 26 грудня представники української сторони прибули на Брянський завод з ультиматумом – повернути їм броньовика і скласти зброю. Червоногвардійці відмовилися. Тоді українська артилерія обстріляла територію заводу.
Подальші бої й розв’язка
«Жодна зі сторін не була готова до кривавих боїв. Для всіх це була несподіванка. Центром протистояння стала пошта. Гайдамакам вдалося оточити її, але взяти одразу не вдавалося. Бій був непростим і кривавим. Тричі українці кидалися в атаку на пошту, але двічі їх відкидали. За спогадами очевидців, вони навіть підігнали бомбомет (міномет), але налаштувати його не змогли – і міни рвалися прямо на проспекті, обриваючи дроти трамвая. Зрештою гайдамаки захопили пошту», – зазначив Пахоменков.
Протистояння спробували завершити у мирний спосіб. У ніч із 27 на 28 грудня міська дума, де велику вагу мали соціалістичні фракції, намагалася помирити сторони, проте це тільки затягувало час. Уранці 28 грудня стало відомо, що на залізничну станцію Синельникове, а це за 50 кілометрів від Катеринослава, вже проривається підкріплення – загони червоногвардійців, прислані з Москви. Удень 28 грудня червоногвардійський загін Павла Єгорова вступив до Катеринослава. Московські червоногвардійці переозброїли броньовик «Гуркіт» і почали з невеликими боями просуватися центральним проспектом.
Жовто-блакитний прапор продовжував майоріти лише над однією будівлею – поштою. Більшовики її оточили. У ніч на 29 грудня гайдамакам довелося капітулювати.
«Червоні поставили кулемети на сусідніх будівлях – будівлі центрального банку та будинку громадських зібрань. Опинившись у вогняному кільці, гайдамаки вирішують здатися. Червоні заходять до поштамту. Без московської підтримки цього б не сталося. Гайдамаки вже практично перемогли, і тільки зовнішня сила змінила хід подій», – зауважив історик.
В результаті боїв червоногвардійці втратили кілька десятків бійців. Точних даних про втрати українських підрозділів немає. Розбиті війська Центральної Ради відійшли до Олександрівська. Один із загонів гайдамаків виїхав до Києва, де згодом брав участь в обороні столиці від більшовиків.
Паралелі з сьогоденням
Зараз, через 105 років від тих подій, каже Юрій Пахоменков, можна провести паралелі між ними та сьогоденням.
«На жаль, це не просто паралелі. Одні події ніби дихають в потилицю іншим. Спільне те, що як і тоді, так і сьогодні, Україна протистоїть зовнішньому нападу. Своїх, місцевих сил не вистачає. Відмінності також є: тоді Україна була позбавлена зовнішньої допомоги – сьогодні її підтримує світ. Але й Росія – тоді вона все ж була роз’єднана: вона була біла, червона, чорна. Зараз вона, на жаль, виступає єдиним фронтом», – сказав у коментарі Радіо Свобода історик.
Юрій Пахоменков зазначає: події Української революції в Катеринославі, той самий бій на Різдво, потребують ще подальшого ретельного вивчення. За сто років про них було написано, але великий масив інформації лишається необробленим і не верифікованим. Радянська історіографія замовчувала деталі, обмежуючись лише формулюваннями про беззаперечну «перемогу більшовиків». Адже історію, як відомо, пишуть переможці. На часі – з’ясувати правду про ті події й донести її до широкого загалу.
У Дніпрі, в бібліотеці української діаспори імені Джона Маккейна, розпочався цикл мілітарних студій від дослідника Юрія Пахоменкова «Катеринославські війни». Фахівець розповідає про маловідомі сторінки історії Катеринослава – події Української революції 1917–1921 років. Лекції відбуваються раз на місяць. Наступна зустріч – у лютому.
