Станіслав Вінценз – символ культури на Гуцульщині

Львів – Близько тисячі книжок із приватної бібліотеки польського письменника, філософа, перекладача, дослідника культури Станіслава Вінценза відтепер зберігаються у Львові. Для українців Станіслав Вінцез – передусім фольклорист і знавець Гуцульщини, де він провів своє дитинство, потім записував оповідки гуцулів. Саме завдяки романові Вінценза «На високій полонині» світ дізнався про гуцульську культуру.

50 років тому, перебуваючи в еміграції у Європі, Станіслав Вінценз відійшов у вічний світ.

«Чи міг би він день прожити без Гомера, Данте і Шекспіра…», – писала у 1971 році після смерті Станіслава Вінценза швейцарська філософиня Жанна Герш. Власне, серед близько тисячі привезених книжок є і Гомер, і Данте, і Шекспір. Доля бібліотек, які формував за життя Вінценз, є символічним віддзеркаленням багатьох історичних травм, які пережив цей інтелектуал у ХХ столітті. А ще бібліотека – це показник його світу і освіченості.

Станіслав Вінценз кілька разів втрачав свою бібліотеку. Під час пожежі у роки Першої світової війни згоріли книжки, які збирали для нащадків його рідні, а це були фундаментальні твори, які стали базовими для його творчої і наукової роботи. Втікаючи через перевал у 1940 році від сталінських репресій, він залишив свою бібліотеку. Втретє збирав її в Угорщині, де прожив до 1946 року, але знову втратив, бо змушений був емігрувати далі у Європу, спершу Францію, потім Швейцарію. Там почав формувати свою бібліотеку, велику частину з якої привезли з Німеччини у Львів. Книжки, переважно ХІХ – початку ХХ століття, зберігала родина Вінценза. На них цінні автографи письменників Єжи Ґедройця, Юзефа Чапського, Чеслава Мілоша, також німецьких, американських інтелектуалів, із якими Вінценз приятелював, контактував, які купували йому книги і надсилали.

«Ця бібліотека дає уявлення духу, способу мислення, джерел, на які опирався Вінценз. Станіслав Вінценз купував ці книжки в антикварних крамницях чи йому передавали друзі. Там книги кінця ХІХ – початку ХХ століття, є позначені його екслібрисом, а частина – його дружини, є з написом, що подаровані сином. Цікаві книжки з автографами, помітками на полях, у них вкладені листи від друзів, які йому надсилали ці книги. Є сотні поміток самого Вінценза. Він з книжками працював предметно. Ці речі є безцінним джерелом для біографа Вінценза, історика українсько-польських відносин, історика світової науки. Серед привезених книг є російською мовою авторства чекіста зі Львова Олександра Бєляєва, який прислав її Вінцензу з посвятою за спілкування і подякою за його «На високій полонині». Вони, мабуть, познайомилися у 1939 році, коли НКВС арештувало письменника», – каже Радіо Свобода культуролог, перекладач Андрій Павлишин.

За словами Андрія Павлишина, кожну книжку слід ретельно переглянути і дослідити, бо серед них можуть бути ті, які він збирав, живучи на Гуцульщині чи навчаючись у Львові чи Відні. Друзі могли їх придбати у Варшаві і переслати Вінцензу, а можливо, деякі книги Вінценз усе ж таки міг забрати з собою, втікаючи від «совєтів» чи переїжджаючи з країни в країну.

«Станіслав Вінценз був провідним ученим і письменником. Справа його життя – створення гуцульської епопеї, тетралогії «На високій полонині». Але це не просто художній твір, це текст на зразок «Золотої гілки» Фрейзера («Золота гілка: дослідження магії і релігії» – порівняльне дослідження міфології і релігії шотландського антрополога Джеймса Фрейзера, 1890 рік – ред.), класичної для кожного антрополога, яка розповідає про світ європейської міфології, закорінений у греко-римській традиції. Вінценз поставив перед собою завдання вмістити гуцульську культуру ширше культури Карпатських гір. Він зараховував до неї і культуру євреїв-хасидів, і місцевих німців, вірмен, румунів, угорців, поляків. І для того, щоб це зробити, йому потрібно було користуватися науковою літературою, перебувати у контакті з колегами, досліджувати ці речі. Він багато писав про паралелі, які існують між життям, побутом і духовним життям гуцулів і давніх греків, описаних у творах Гомера, Гесіода. Для того, щоб зауважити ці паралелі, йому, з одного боку, потрібно було самому збирати матеріали, тексти інших дослідників Гуцульщини, а з іншого боку, щодня він читав твори грецьких авторів, італійських різними мовами і проводив багато паралелей із духовною культурою Гуцульщини. Власне, у привезеній бібліотеці – десятки перекладів різними мовами текстів «Іліади», «Одіссеї», «Божественної комедії», інших творів», – говорить Андрій Павлишин.

Історія життя

Попри знання 14 мов, першою мовою Станіслава Вінценза був гуцульський діалект української, якої його навчила гуцулка-няня Палахна Сліпенчук-Рибенчук. Він цитує її слова: «Тай пам’ятай, донику, абис николи людського єзика не забував!». Станіслав Вінценз писав, що мислить українською. Його називають «співцем Гуцульщини». Народився він на Коломийщині, у селі Слобода-Рунґурська (Івано-Франківська область) 30 листопада 1888 року. Його батько займався видобутком нафти, мама походила зі старовинного польського роду. Станіслав Вінценз проживав у своїх дідуся і бабусі у Верховинському районі. І, власне, першу освіту здобув у селі Криворівня. Відтак там і заклався у ньому гуцульський дух і любов до книг. Станіслав Вінценз навчався у гімназіях у Коломиї і Стрию. У Львівському університеті вивчав право, психологію, філософію, біологію, санскрит, далі продовжив навчання у Віденському університеті, де отримав ступінь доктора філософії. У роки Першої світової війни воював в австрійському війську, а з 1919-го – в польському. Після військової служби працював у Варшаві редактором журналу «Дорога». У 1930-х роках почав свій відомий роман – тетралогію «На високій полонині». За визначенням літературознавців, він розшифрував генетичний код Гуцулії. Словами історичних персонажів Вінценз описав давню культуру гуцулів, як творилось міфічне і магічне мислення народу.

У жовтні 1939 року Станіслав Вінценз був арештований НКВС, але за сприяння своїх друзів-письменників був звільнений із тюрми у грудні. Він оселився у маєтку у Бистриці, але у 1940 році з дружиною і дитиною за допомогою місцевого гуцула перебрався нелегально через Татарський перевал у Карпатах в Угорщину, де проживав до 1946 року. Там допомагав у порятунку євреїв, за що отримав звання Праведника народів світу. Опісля кілька місяців проживав у Німеччині, звідки емігрував у Францію і оселився у Лозанні (Швейцарія), де помер 28 січня 1971 року. Разом із дружиною перепохований у Кракові (Польща).

«Людина, яка любила свій край і свою малу батьківщину. Мінялися епохи, падали держави, все мінялося, ідеології, але залишалася ця любов – любов до свого краю і людей. Це те, що тримає людей. Станіслав Вінценз на своїй садибі встановив перший пам’ятник Іванові Франку, з яким знався (1936 рік у садибі батька у Слободі-Рунгурській – ред.). Поза всіма ідеологічними бар’єрами вмів зберегти своє людське обличчя», – каже публіцист, дисидент Мирослав Маринович.

У Криворівні хочуть створити Центр Вінценза

Бібліотеку Станіслава Вінценза передадуть Українському католицькому університету, повідомив парламентар Микола Княжицький, який її знайшов і перевіз в Україну. Відтак студенти зможуть побачити, що читав і вивчав Вінценз, доторкнутися через книги до його життя.

Роберт Чижевський, директор Польського інституту в Києві, перевезення бібліотеки Вінценза в Україну назвав українською подією.

«Це дуже добре. Треба згадувати таких людей, як Вінценз. Спільна пам’ять, яку можемо разом збудувати, буде об’єднувати поляків і українців. Тому ця українська подія дуже важлива», – зауважив Роберт Чижевський.

Ще у 70-х роках минулого століття у Польщі про Станіслава Вінценза говорили дуже обережно. У Львові у 1969 році літературний журнал «Жовтень» («Дзвін») почав друкувати твори Станіслава Вінценза. Вже наприкінці 80-х років почали проводити наукові конференції, присвячені Вінцензу, в Україні, Польщі, Угорщині.

Попри стіну між Україною і Європою у радянський час, Станіслав Вінценз підтримував зв’язок із гуцулами з Криворівні. У багатьох зберігаються листівки від нього і його книжки. Він любив гуцулів, а вони – його. Станіслав Вінценз є живий символ культури на Гуцульщині.

Однак досі в Україні не видані всі чотири книги його роману «На високій полонині». На сьогодні з них перекладені дві.

За життя Станіслав Вінценз запросив на Гуцульщину італійського фотографа, який зробив серію фотографій гуцулів. Виставка цих робіт експонувалася давніше у Вроцлаві (Польща), а в Україну так і не вдалося її привезти. Сьогодні є задум створити в Криворівні Центр діалогу Станіслава Вінценза, який не лише був би місцем поєднання кількох народів, але й передусім займався дослідженням біографії та творчості Станіслава Вінценза.