Був вересень 1995 року. Тривав четвертий день Кубку Ґордона Беннетта – одного з найпрестижніших у світі змагань на повітряних кулях, і одного з найскладніших.
55-річний Алан Френкель і 68-річний Джон Стюарт-Джервіс перед світанком 12 вересня того року в небі над Польщею прямували в бік Білорусі, і мали реальний шанс перемогти.
Двоє американців, жителів Американських Віргінських островів, були в захваті від перспективи пролетіти над колишньою радянською республікою, яка тоді ще зовсім недавно, до незалежності й розпаду Радянського Союзу 1991 року, була практично недоступною.
Організатори змагань заявляли, що влада Білорусі поінформована про плани двох американців і надала на них дозвіл, як і на плани ще чотирьох американців, які збиралися пролетіти над країною на двох інших повітряних кулях.
Але коли Френкель, пілот пасажирського літака за фахом, і його помічник Стюарт-Джервіс влетіли над Білорусь, їх понад дві години відстежувала система протиповітряної оборони цієї країни, а потім бойовий вертоліт розстріляв їхню кулю, заповнену приблизно 900 кубометрами високозаймистого водню, з кулемета. Рештки кулі впали в лісі на заході Білорусі, обидва чоловіки загинули.
Влада Білорусі заявила, що куля з німецькою реєстрацією D-Caribbean залетіла надто близько до військово-повітряної і ракетної бази і не відповідала на виклики по радіо й не реагувала на попереджувальні постріли.
Міжнародна авіаційна федерація, яка регулює повітряні види спорту, пізніше заявить, що влада Білорусі знала про змагання ще з березня і надала дозвіл на проліт повітряної кулі Стюарта-Джервіса й Френкеля, як також і куль Майкла Волласа, Кевіна Брілманна, Дейвіда Левіна і Марка Саллівана. Організатори змагань додали, що всі пілоти вже під час польоту подавали й конкретні політні плани.
Білорусь тоді висловила жаль із приводу трагедії, але офіційних вибачень давати не стала. Вашингтон тоді вилаяв Мінськ за те, що там так довго зволікали з повідомленням про інцидент. Іще більше США розлютило те, що іншим повітроплавцям, яких змусили приземлитися, присудили штрафи на суму в 30 доларів за відсутність візи.
«Це фарс, – заявляв тоді речник Державного департаменту Ніколас Бернз. – Ми очікували вибачень від білоруського уряду, а отримали натомість рахунок».
Інцидент стався через рік по тому, як Олександр Лукашенко, колишній голова колгоспу, який виставляв себе як борця зі злочинністю й корупцією, був обраний президентом Білорусі. На цій посаді він залишився не на одне десятиліття, створивши авторитарну систему майже за радянським зразком і придушуючи всіх опонентів, хто ставав на його шляху.
Великі сподівання
За кілька годин до трагедії Френкель і Стюарт-Джервіс зв’язалися по радіо з Волласом і Брілманном, які більш ніж через 60 годин у повітрі відставали від них лише на 20 кілометрів.
«У нас лишилося ще 12 мішків [баласту] і вся вода. Підемо на четверту ніч», – сказав Френкель.
«Якщо ви не можете знайти вашу [наземну] команду, можете приземлятися просто зараз – мої хлопці якраз під вами», – напівжартома відповів Воллас, добрий приятель Френкеля, який розумів, що той має добрий шанс перемогти, якщо втримається в повітрі.
«Це навряд», – засміявся Френкель.
Це змагання несе ім’я Ґордона Беннетта, спортсмена, мільйонера і власника газети New York Herald, і воно вважається найважливішим серед повітроплавців на повітряних кулях.
Правила прості: перемагає той, чия куля долетить найдалі від місця старту, не приземлившись по дорозі.
Але ці змагання за роки проведення забрало вже десятки життів. Найтрагічнішим було змагання 1923 року, яке тоді теж відбувалося в Європі: п’ятьох повітроплавців убило блискавками, ще понад пів десятка були серйозно травмовані під час грози.
Того 1995 року, коли сталася трагедія в Білорусі, німецькі повітроплавці Вільгельм Ельмерс і Бернд Ландсманн поставили рекорд змагань, протримавшись у повітрі понад 92 години і приземлившись у Латвії 13 вересня.
Змагання того року почалися 9 вересня: 17 повітряних куль злетіли з місцевості біля швейцарського містечка Віль недалеко від Цюриха. До вечора 10 вересня шість куль уже приземлилися в різних місцях Західної Європи і вибули зі змагань.
Свідок трагедії
Поки американці летіли небом над заходом Білорусі, Василь Зданюк, головний редактор білоруської газети «Свободные новости», а в той час іще журналіст цієї газети, а також кореспондент московського видання «Военный журнал», брав у Мінську інтерв’ю в командувача військ протиповітряної оборони Білорусі Валерія Костенка.
«Хвилин через 20 після того, як ми почали розмову, йому зателефонував оперативний черговий військ ППО і каже: «Така ситуація: з’явився незрозумілий об’єкт недалеко від наших позицій, недалеко від аеродрому». Там військовий аеродром поруч», – розповів Зданюк про події під час того інтерв’ю телеканалові «Настоящее время», створеному Радіо Свобода з участю «Голосу Америки».
Як пригадує Зданюк, саме в той час Костенко розповідав йому, як часто військовим доводиться відволікатися на метеорологічні зонди. «Костенко якраз розповідав, як недавно одна така куля пролетіла просто над Мінськом і ледь не паніку викликала в усіх, хоча небезпеки ніякої не було. І каже: «Бачите, як вам пощастило. Ми з вами розмовляємо, а там літає повітряна куля», – розповів журналіст.
Костенко наказав підняти в повітря бойовий вертоліт Мі-24, щоб перевірити невідомий об’єкт.
А коли вертоліт наблизився до повітряної кулі з американцями, Костенко ввімкнув на телефоні гучномовець, так що Зданюк чув усю розмову командувача з пілотом.
«Іще хвилин через п’ять, коли вертоліт облетів [кулю], оперативник питає: «Що з ним робити?» – «Що робити – давай його збивай!» І ще кілька міцних чоловічих слів сказав. А я сиджу, беру інтерв’ю, і все це пишеться на диктофон», – згадує журналіст.
Як каже Зданюк, він навіть чув звук кулеметної черги, і Костенко, пишаючись, сказав йому: «Бачите, ось так ми працюємо, ось так ми служимо!»
Тіла Френкеля і Стюарта-Джервіса пізніше знайшли в лісі біля містечка Береза на Берестейщині. Вони падали з висоти близько двох кілометрів.
Як сказав Зданюк у тому інтерв’ю телеканалові «Настоящее время» в грудні 2019 року, він упевнений, що Костенко не знав, що повітряна куля була пілотована, і віддав наказ стріляти, бо вона була біля військового аеродрому.
Зданюк вважає, що трагедії могло не статися, якби Костенко зачекав зі своїм наказом хвилин 15–20 чи й менше: тоді б стало ясно, що в зоні роботи білоруської ППО з’явилися ще дві кулі. «Тоді б він насторожився: чому вони один за одним летять? І стало б ясно, що це відбувається чемпіонат світу з повітроплавання зі Швейцарії», – припускає журналіст.
Інші американці
Із двох інших американських повітряних куль першою приземлилася куля з реєстрацією N69RW, якою керували Дейвід Левін і Марк Салліван.
«Спершу ми трималися більш північного маршруту: ми прямували до невеликої частини Росії біля Латвії (очевидно, йдеться про Калінінградську область Росії, розташовану насправді біля Литви – ред.) і вийшли понад Балтику. Але коли вранці куля почала набирати висоту завдяки сонячній енергії, ми звернули на схід до Білорусі», – згадував пізніше Салліван.
Іще за дві години до перетину кордону Левін і Салліван намагалися зв’язатися з мінським диспетчерським пунктом організації повітряного руху. Там підтвердили, що прийняли їхній сигнал, але відповіли – російською мовою, хоча в міжнародному спілкуванні авіаторів має використовуватися англійська.
Та невдовзі погода на їхньому маршруті зіпсувалася, і вони були вимушені приземлитися.
Другу ж кулю, з реєстрацією 1636S, у якій були Майкл Воллас і Кевін Брілманн, вимусив приземлитися білоруський бойовий вертоліт. Як пригадував пізніше Воллас, він зробив навколо кулі кілька кіл, відлетів геть, а тоді повернувся й завис у повітрі, націливши на кулю свою зброю, і його пілот рукою вказав їм приземлитися – що американці й зробили.
«Знущання»
Влада Білорусі висловила жаль із приводу інциденту, але офіційних вибачень приносити не стала.
«Ми хотіли б закликати владу Білорусі розібратися в своїх діях і забезпечити, щоб усі інституції білоруської влади … почали усвідомлювати, що те, як вони діють у цьому інциденті, як вони ставляться до американських громадян, – це просто знущання», – сказав Ніколас Бернз 16 вересня 1995 року.
«Незалежно від того, які могли бути обставини, чи могли на кулі відповісти на радіовиклики білоруських військових, чи ні, обстріл був абсолютно невиправданий. Ба більше, владі Білорусі було потрібно 24 години, щоб хоча б повідомити нас про інцидент. Ми рішуче протестуємо і вимагаємо від білоруської влади повного розслідування», – заявив тоді речник Держдепартаменту.
Міждержавний авіаційний комітет СНД, створений у цьому міждержавному об’єднання для спільного розслідування авіаційних інцидентів, розслідував той випадок спільно з представниками Національного агентства безпеки на транспорті США і з участю також представників німецьких органів розслідування авіаінцидентів.
У фінальному звіті МАК заявлялося, що причинами збиття були, зокрема, недозволений політ кулі в повітряному просторі Білорусі, відсутність радіозв’язку наземних служб із кулею, але також і помилки системи ППО Білорусі в ідентифікації і класифікації повітряного судна, яке порушило повітряний простір.
Юрій Сиваков, який у час інциденту був чільним посадовцем Ради безпеки Білорусі, виправдовував дії своєї країни. В інтерв’ю телеканалові «Настоящее время» в 2019 році він заявив, що будь-яка країна за схожих обставин діяла б так само.
«Якщо невпізнаний літальний апарат з’являється в чужому просторі будь-якої країни, спочатку йдуть із ним переговори, потім піднімають належні сили ППО, які або входять у зв’язок, або примушують до посадки. Якщо навіть не працює радіозв’язок, є ціла розроблена система: крилами помахати і так далі, щоб примусити його до приземлення, чи [показати] «рушай за мною». В даному разі куля не реагувала взагалі, і це було дуже дивно на той момент», – заявив він.
За його словами, військові припускали, що в гондолі кулі могло бути «все, що завгодно», тому що поруч була авіабаза й інші військові об’єкти.
Сиваков також заперечив повідомлення, що екіпаж вертольота, який збив кулю, нагородили годинниками – за його твердженням, це «домисли і чутки».
«Люди загинули – це трагедія. Хто в таких випадках щось дарує? Це вже домисли. Це ж не агресія якась була – це був просто нещасний випадок», – запевняє він.
Сиваков перебуває під санкціями Європейського союзу: він також був міністром внутрішніх справ Білорусі, і в ЄС його звинувачують у причетності до викрадень і вбивств білоруських опозиціонерів наприкінці 1990-х років.
«Пробачте»
Хоча родини загиблих не отримали від Мінська не те що компенсації, а й навіть офіційного вибачення, багато хто з пересічних білорусів виявив сум і сором через дії їхньої влади.
Олександр Артюхович, який у той час учився в університеті у США, висловив сподівання, що той обстріл буде останньою такою трагедією.
«Моя країна в хаосі, – написав він тоді. – Мільйони людей почуваються зманіпульованими і розчарованими. Я сподіваюся лише, що цей інцидент буде єдиною трагедією».
А на перші роковини трагедії білоруські активісти встановили на місці збиття простий камінь із хрестом, датою інциденту і словом «Пробачте». Біля нього – майже завжди свіжі квіти.
