Австрію проміняв на Україну. Архітектор із Відня Ростислав Бортник очолив Бережанську ОТГ

38-річний архітектор, митець Ростислав Бортник, який 17 років навчався і працював у Відні, обраний головою Бережанської об’єднаної територіальної громади на Тернопільщині. Свою передвиборчу кампанію він фінансував із власних заощаджень. Попри скептичні прогнози знайомих, молодий чоловік із кульчиком у вусі переміг опонентів та ще й із великою перевагою.

Ростислав Бортник народився у Бережанах, навчався у місцевому агротехнічному інституті. Але у 2001 році йому випала нагода поїхати на стажування в Австрію і він скористався нагодою. Працював короткий час на фермі, вирішив здобути освіту. Відтак заробляв на життя, допомагав рідним і вчився. Життя, розповідає, не було легким.

Він навчався у торгово-комерційній академії міста Альтгофен, у Вищій професійній школі Каринтії. З 2007 року працював архітектором в Австрії і взяв участь у понад ста проєктах. Зокрема, у Відні займався проєктуванням соціального житла. Одна з його робіт увійшла у число 17 фіналістів престижного австрійського архітектурного конкурсу. Останнє місце праці перед обранням очільником Бережан – архітектурне бюро у Відні, де керував проєктом із будівництва початкової школи з потрійним спортзалом неподалік Мюнхена.

У Відні Ростислав Бортник вів активне громадсько-політичне життя, входив у Товариство української молоді в Австрії. А ще організовував мистецькі і доброчинні акції. Зокрема, створив авторську виставку, присвячену жертвам Голодомору. Творив проєкти також у Швеції та Італії.

Втім, мріяв змінити на краще своє рідне місто Бережани, перша письмова згадка про яке датується 1375 роком, яке багате історією, персонами, які тут жили, культурою, архітектурою. Це галицьке місто у долині річки Золота Липа ще зберегло свою атмосферу і спільною історією єднає українців, поляків, євреїв.

Які плани у молодого очільника Бережанської ОТГ? Чи приживеться він у галицькому містечку зі своєю європейською ментальністю? Чи не розчарується і не повторить історію француза українського походження Мішеля Терещенка, який у 2015 році став мером Глухова на Сумщині?

Радіо Свобода поспілкувалось із головою Бережанської ОТГ Ростиславом Бортником, який придумав гасло міста – «Бережани. Там, де добре».

– Як ви почуваєтесь. Адже днями вас виписали зі шпиталю у Бережанах, де ви лікувались із діагнозом COVID?

– Відхворів і отримав негативний результат ПЛР-тесту. Вже працюю.

– Ви лежали у місцевій лікарні, які там умови? Чи, як новообраний голова ОТГ, вже маєте плани щось там змінити?

– У лікарні не було для мене якихось особливих умов, як до людини у новому статусі. До мене ставились так, як і до всіх пацієнтів. Умови, звісно, не найкращі для людей. У палаті інфекційного відділення є проблема з грибком на стінах. Одразу я запропонував свою допомогу, як архітектор, щоб це ліквідувати. Потрібно технічно вирішувати, вмонтувати систему рекуперації повітря. Вона для палати обійдеться 7-10 тисяч гривень.

Ще під час виборчої кампанії до мене звернувся Благодійний фонд підтримки України, це мої друзі. Вони запропонували допомогу для шпиталю, зокрема ліжка, матраци, лікарняні тумби, інвалідні візки та іншу гуманітарну допомогу. Я не хотів піаритись на цьому, лише після виборів написав про це пост. Вирішуємо питання з перевезенням допомоги в Україну.

У лікарні зараз більшість хворих лежить із пневмонією. Рекуперація повітря дуже потрібна, як і антибактеріальні засоби. Ці ремонті роботи можна виконати за день і для наступних пацієнтів буде вже комфортніше лікуватись.

– Пане Бортник, ви навчались і працювали в Австрії, знаєте кілька іноземних мов. На тлі масового виїзду українців за кордон, ви повертаєтесь на батьківщину жити і працювати. Чому ви балотувались і залишаєте успішне життя в Європі?

– Так, з Відня я переїжджаю в Бережани. Планую 12 листопада поїхати в Австрію, щоб завершити всі справи. Звісно, що не так легко все кинути і переїхати, тому що мушу закрити банківські рахунки, вирішити чимало інших організаційних питань, щоб зосередитись на своїй подальшій роботі голови громади у Бережанах.

У мене ідея балотуватись виникла не цього року. 10 років тому я писав німецькою і українською мовами дипломну роботу про план розвитку міста Бережан, пілотний проєкт «Про покращення екологічної, економічної ситуації малих міст України під впливом сучасної архітектури на прикладі міста Бережан».

Тоді вже запитував себе, а щоб було, якби реставрувати замок, збудувати молодіжний християнський центр, Дім для старших людей. І тоді припустив, а щоб я зробив, якби балотувався і став мером міста. Моя дипломна робота була доброю платформою, там аналіз міста Бережани і двох-трьох прилеглих сіл, які тоді були у структурі міста. Згодом я відкинув цю ідею, бо працював, мав проєкти і все у житті успішно складалось, але все ж повертався до цієї думки.

Події на Майдані, початок війни на Сході країни утверджувало мене у думці, що треба розвивати Україну, створювати тут краще життя, тоді і Крим повернемо, і всі тимчасово окуповані території.

У 2017 році у мене була спроба повернутись в Україну, я взяв участь у конкурсі на посаду директора Бережанського державного історико-архітектурного заповідника. На жаль, не виграв. Але бачив цю посаду для подальшої реалізації моєї амбітної ідеї очолити місто. Під час пандемії міг працювати дистанційно і скористався цією нагодою, щоб підготуватись до виборів, взяти у них участь.

Коли почався в Україні волонтерський рух, я відчув, що громада відгукується на гарні ініціативи, долучається до них, навіть якщо йдеться про спільнокошт. Власне, мені найбільше подобається цей позитивний аспект в Україні, що люди захотіли змін.

Мені б хотілося створити реабілітаційний центр для ветеранів війни, які захищали нашу державу і втратили здоров’я, будинок для літніх людей, але не такого типу, як у нас геріатричні пансіонати, де люди доживають роки. А такий, щоб вони жили і раділи життю. Соціальний бізнес працює за кордоном і я проєктував два будинки для старших людей. У великих містах це складно зробити, а у маленькому місті, як Бережани, цілком реально. У мене зараз буде така можливість ці проблеми піднімати.

– Ви назвали великі проєкти, які б хотіли збудувати. Але Бережани мають масу комунальних проблем, а це вода, каналізація, очисні споруди, сміття. Старі будинки теж потребують порятунку. І ці всі проблеми не сьогодні з’явились. Чи дасте раду?

– Основні проблеми Бережан – це якість води, її подача, бо труби постійно тріскають, водовідведення, каналізація, у місті немає очисних споруд, всі нечистоти течуть у річку. Каналізація в пріоритеті на сьогодні, бо без цього ніякого великого будівництва не розпочнеш. Ще проблема з вивезенням, сортуванням сміття.

Бережанська ОТГ – не лише місто, але й додалися села. Також там люди не мають куди вивозити сміття і кажуть, що по лісах не хочуть закопувати, а щоб у них забирали. У нас не паспортизоване сміттєзвалище. Всі мої опоненти говорили про сміттєпереробний завод на Бережанщині. Це популізм, бо такі заводи для міст-мільйонників треба робити. У Відні немає сміттєпереробного заводу. Хоч там 2 мільйони людей проживає (у Відні працює сміттєспалювальний завод – ред.). Я наголошував у своїй програмі про сміттєсортувальну лінію, часткову переробку вторинної сировини.

А ще ми маємо у місті безробіття, як по всій Україні, коли люди виїжджають. Ще одна проблема громади – дороги, тротуари, об’їзна дорога.

Нам, для початку, треба придбати георадар і створити карту міста з нанесенням всіх комунікацій. Ми про них дізнаємося, якщо десь прорве трубу. У своїй дипломній роботі я накреслив карту міста і її треба ще доопрацювати, я містові це подарую без проблем.

Звісно, що легше зробити, ніж вирішити комунальні проблеми, це відновити Бережанський замок. Він перебуває не у власності міста, а належить до державного заповідника.

Але я розумію, що Бережанський замок може слугувати родзинкою для розвитку туризму, тим магнітом. Тому міська рада і я, як архітектор передусім, буду співпрацювати, щоб ми цей замок відновили. Бо розвиток туризму в компетенції міської ради. Якщо на 20-30 туристів приїжджатиме більше у Бережани, то вже успіх.

Місцева влада має певні ресурси для розвитку туризму, але це належно не робилось.

– Чи не розділите долю колишнього мера Глухова, француза Мішеля Терещенка, який мав проблеми у місті і розчарувався у багатьох питаннях. Ви з європейською ментальністю, знаєте, як все має працювати і функціонувати, опиняєтесь в українських реаліях?

– Мішель Терещенко народився за кордоном, має інший менталітет. Я був багато років за кордоном, але ж народився в Україні. Деякі нюанси в Україні я знаю. Також ми порівнюємо Глухів Сумської області, де кордон із Росією, і Бережани у Західній Україні. Це різна ментальність людей. Звісно, що у нас є сімейні клани, які згрупувались у місцевій політиці, і це великий ризик. Але у мене зараз велика підтримка громади. Люди хотіли змін.

На заході України, навіть по селах, старші люди чули про ті речі, про які я писав у фейсбуці. Я недооцінив цей сегмент, бо казали, що по селах лиш газети читають. Люди тепер обізнані. Багато моїх краян були у Польщі і знають, як там живуть люди і все працює, наводять мені приклади. Я не відкидаю, що може статися розчарування, як у Мішеля Терещенка. Але він дуже сконцентрувався на боротьбу з владою. Я не хочу дивитися на те, що там наробила попередня влада, накрала чи ні. Я не маю на це часу, тому що маю працювати над своєю програмою, взяти краще з програм опонентів. Щось мені вдасться зробити, я в цьому впевнений.

– Пане Бортник, чи ви маєте австрійське громадянство? Вам з австрійської зарплати доведеться перейти на українську. Як ви облаштовуєте своє життя у Бережанах? Де проживаєте?

– Я не маю громадянства Австрії, хоча міг його отримати за 17 років проживання там. Але ніколи. Якби у нас було подвійне громадянство, то, можливо б, погодився на австрійське. Навіть не розглядав це питання.

В Австрію я їхав на навчання, не на заробітки. Хотів здобути кращу освіту, щоб бути конкурентно спроможним, мати європейську освіту. Я у Бережанах маю квартиру, але довго там не проживав. Стара будівля потребує інвестицій, часу для ремонту, а може продам. Тому буду орендувати помешкання до весни. Думаю, що до цього моменту щось вирішу. Це, як швець без чобіт, так і я, архітектор.

Моя мама живе біля Бережан, у селі, яке входить у наше ОТГ. Вона аж розцвіла, що я повертаюсь. Бо я і моя сестра були за кордоном. А тепер я зможу приїхати до мами, щось допомогти, а вона – до мене.

Сім’ї своєї я ще не створив. Зустрічаюсь із українкою, яка живе у Відні. Зараз поїду і будемо вирішувати. Відчув, що для неї не було б проблемою виїхати в Україну, але ми маємо порозмовляти про це.

– Як відреагували ваші друзі у Відні на те, що ви переїжджаєте в Україну?

– Вони були шоковані. Сильно шоковані. Не вірили, що я так кардинально зміню все. Хоча я говорив відкрито, що їду в Україну балотуватись. Вони не вірили у це, мабуть, погано мене знали. Хоча я це рішення давно для себе ухвалив і готувався до цього, відмовився від відпустки влітку, бо знав, що ці кошти можу використати на виборчу кампанію. Я сам фінансував передвиборчу кампанію. Досі друзі подивовані і питають, як я з Відня буду керувати містом. Моя позиція була така і я пішов напролом, плив проти течії, бо хочу змінити ситуацію.

– Ви – активна людина, людина мистецтва. Чи посада голови ОТГ не позбавить вас часу займатися мистецтвом? Чи зможете жити без творчості?

– Мій колишній професор, керівник мого диплому мені радив свого часу: «Знайди собі роботу, яка буде дозволяти тобі займатися іншими справами». На той період, коли я був в Австрії, мені робота дозволяли в фінансовому аспекті займатися креативними проєктами. Час від час, у своє задоволення я робив мистецькі речі, присвячував себе цьому.

Розумію, що зараз я не матиму часу займатися мистецтвом. До березня буде дуже важкий період і я це добре розумію. Але також знаю, що попри ці бюрократичні моменти я змушений буду покреативити. Думав, що раз у місяць зорганізовуватиму толоку в місті. Маю ще інші ідеї, щоб з громадою творити своє місто. Раю за день не створимо, але спільно зробимо багато.