ЄРЕВАН – Коли в листопаді прем'єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян підписав припинення вогню за посередництва Росії, щоб закінчити війну з Азербайджаном за Нагірний Карабах, це створило бурхливу післявоєнну кризу, яка порушила довіру громадськості до політичного істеблішменту Єревану.
Опитування громадської думки показують, що рейтинг схвалення уряду Пашиняна впав із приблизно 60 відсотків у вересні минулого року до приблизно 30 відсотків сьогодні.
Союзники прем'єр-міністра Вірменії Нікола Пашиняна, зіткнувшись із політичними потрясіннями та зниженням довіри суспільства до політиків, зараз працюють над зміною виборчого законодавства країни напередодні позачергових парламентських виборів, які очікуються в червні.
Партія 45-річного Пашиняна «Мій крок» змінює частини виборчого кодексу, запроваджені в 2016 році його попередниками, Республіканською партією Вірменії (HHK), за два роки до того, як «оксамитова революція» привела його на посаду.
«Мій крок» прийшов до влади, отримавши 70 % голосів на позачергових виборах 2018 року після того, як Пашинян очолив масові акції протесту проти HHK. «Моєму кроку» було достатньо зайняти керівні 88 із 132 місць в однопалатному парламенті Вірменії.
Для порівняння, дискредитований проросійський HHK колишнього президента Сержа Саркісяна не зміг здобути мінімальні 5 відсотків, необхідні для отримання парламентських мандатів. Це призвело до того, що республіканці, а також понад десяток інших невеликих партій залишаються поза парламентом.
Післявоєнна криза
П'ятеро депутатів покинули парламентську фракцію «Мій крок» після закінчення війни, ставши позафракційними. У «Мого кроку» – тепер 83 місця в парламенті.
Та дві опозиційні партії в парламенті не скористались випаровуванням підтримки «Мого кроку».
Дослідження Міжнародного республіканського інституту виявляють одночасне зниження суспільної підтримки опозиційної «Процвітаючої Вірменії» та конкуруючої опозиційної фракції «Світла Вірменія».
Під керівництвом потужного бізнесмена Гагіка Царукяна «Процвітаюча Вірменія» була членом урядової коаліції Республіканської партії з 2008-го до 2012 року, називаючи себе «неурядовою партією» після цього до 2015 року, коли офіційно заявила про свою опозицію до республіканців.
Суперечливий колишній президент Роберт Кочарян також був впливовою фігурою у «Процвітаючій Вірменії», у якої в нинішньому парламенті є 24 депутати.
«Світлу Вірменію» очолює Едмон Марукян, колишній союзник Пашиняна з освітою на Заході, який, як видно, має проєвропейські спрямування. «Світла Вірменія» має 17 депутатів у нинішньому парламенті.
До складу парламенту входять вісім позафракційних депутатів, у тому числі двоє, які голосують за багато питань з фракцією «Мій крок».
За межами парламенту 17 груп супротивників Пашиняна з різною політичною орієнтацією створили повоєнну тактичну коаліцію, що отримала назву «Рух порятунку Батьківщини» (HPS).
HPS не є окремим політичним утворенням. Але він організував демонстрації, які вивели тисячі протестувальників на вулиці протягом всієї зими, вимагаючи відставки Пашиняна через його спосіб ведення Нагірно-Карабаської війни, що призвело до того, що вірменські сили втратили контроль над великими територіями.
Пашинян відповів на критику, звинувативши своїх попередників у військових втратах країни, в тому числі членів HPS, заявивши, що вони нехтували військовими силами Вірменії більше ніж десять років.
На тлі розмитості думок та зниження довіри громадськості до всіх політичних фракцій Пашинян 18 березня заявив, що незабаром подасть у відставку, тому наступні загальні вибори, які спочатку призначили на грудень 2023 року, можна перенести на 20 червня.
Лариса Мінасян, виконавчий директор Фонду відкритого суспільства-Вірменія, каже, що політична криза у Вірменії переросла у «глибоку суспільну кризу, яка означає значну втрату довіри до уряду» та «розчарування в опозиції, яка, очевидно, ... підживлює трагедію» від втрат на полі бою Вірменії.
«Останні опитування показують, що розчарування досить широко поширене серед вірменського населення, – говорить Мінасян. – У середньому 42 відсотки, а в Єревані цілих 50 відсотків, половина населення, справді глибоко розчаровані в усіх».
«Після довгих хитань туди-сюди, щоб пройти через кризу, нарешті уряд вирішив піти на позачергові вибори ... як засіб виходу з цієї кризи», – говорить Мінасян.
Зміни виборчого законодавства
Політолог із Єревана Степан Григорян заявляє, що проведення нових виборів без зміни виборчого кодексу, створеного в 2016 році правлячою на той час партією HHK, не вирішить поглиблення кризи.
«Якщо ми не змінимо виборчий кодекс, у нас буде той самий парламент. У нас буде новообраний парламент, але ми знову матимемо чинний уряд», – говорить Григорян, очільник Єреванського аналітичного центру глобалізації та регіонального співробітництва.
«Ми знову побачимо цей процес взаємного звинувачення, коли одна сторона скаже «Ви зрадники», а інша – «Ні, ви зрадники».
«Ось чому нам потрібен перехід до багатопартійної системи – щоб замінити парламент, який давно характеризується домінуванням однієї партії та розділеною опозицією», – говорить він.
Григорян каже, що численні менші партії, які залишились поза парламентом, повинні бути залучені до політичного процесу для кращого представлення у парламенті нових поглядів виборців, що виникли після завершення минулорічної війни
«Наша мета – розпочати дискусію, щоб парламент став багатопартійним», – підсумовує він.
Насправді альянс «Мій крок» використовує постійний контроль над парламентом, щоб просувати зміни до виборчого законодавства, які були одними з обіцянок, даних під час Оксамитової революції.
Ключова поправка, прийнята 1 квітня, ліквідувала так званий «окружний список», голосування за окремих кандидатів.
Ця технічна зміна правил голосування перетворює виборчу систему Вірменії на повністю пропорційну.
«Світла Вірменія», партія, яка першою попередила про несправності в системі окружних списків, зараз критикує її усунення, заявляючи, що цей крок залишить регіони за межами Єревана недостатньо представленими в наступному парламенті. Жоден із депутатів «Світлої Вірменії» не брав участі у голосуванні 1 квітня.
Опозиційна фракція «Процвітаюча Вірменія» бойкотувала засідання парламенту, на якому ця зміна була схвалена.
Ліліт Макунц, лідерка пропашинянської більшості в парламенті, каже, що інші зміни все ще можуть бути внесені до виборчого кодексу напередодні червневого голосування.
5 квітня Макунц заявила, що ці зміни можуть включати зниження порогу, необхідного політичним партіям для здобуття мандатів – це крок, який дає меншим партіям кращі шанси увійти до парламенту.
За її словами, будь-які додаткові зміни матимуть підтримку Венеційської комісії, впливового дорадчого органу Ради Європи з конституційного права.
Макунц також заявила, що Центральна виборча комісія Вірменії повинна визнати будь-які зміни здійсненними протягом часу, що залишився до голосування, та проконсультуватися із іншими політичними партіями.
Запропоновані поправки вже передані на розгляд Венеційської комісії. Вони включають зниження порогу для вступу партії до парламенту з 5 до 4 відсотків голосів.
Інша запропонована зміна дозволить підвищити поріг для політичних союзів до 8 відсотків для двопартійних, 9 відсотків для трипартійних та 10 відсотків для союзів з більш ніж трьох партій.
Політологи кажуть, що такі реформи можуть відновити довіру населення до демократії, заохочуючи та розвиваючи багатопартійну систему, яка представляє ширший спектр поглядів виборців.
Вони кажуть, що логіка полягає в тому, щоб забезпечити заохочення політичних партій до самостійної участі та пояснити свої ідеології, щоб виборці розуміли, за що борються ці партії.
Зі збільшенням кількості партій, які потрапляють до парламенту, аналітики заявляють, що коаліції, що управляють, можуть створюватися для кращого відображення волі народу, адже окрема партія не контролює більшість.
Зрівнюючи поле гри
Виборчий кодекс, прийнятий парламентом напередодні парламентських виборів 2017 року, широко розглядався як надання несправедливих переваг правлячій HHK.
Ця партія була описана журналом The Economist у 2007 році як «типова пострадянська партія влади, що складається в основному з вищих урядових посадовців, державних службовців та багатих бізнесменів, що залежать від урядових зв'язків».
Вардіне Григорян – координаторка моніторингу демократичних інституцій у Ванадзорському відділенні Гельсінської громадянської асамблеї – Вірменському комітеті.
Її громадська організація брала участь у пропонуванні та розробці змін до виборчого законодавства 2016 року, намагаючись вирівняти умови для менших політичних партій.
Григоріан пояснює, що HHK бачив спосіб отримати перевагу, змінивши технічні деталі тодішньої змішаної виборчої системи – суміш пропорційного представництва та змагань між окремими кандидатами.
Для пропорційного голосування кожна партія представляє свій партійний список потенційних законодавців.
Виборці голосують за обрану ними партію, а депутатські мандати розподіляються відповідно до відсотка голосів, отриманих кожною партією, за умови, що партія перетне мінімальний поріг, необхідний для проходження до парламенту.
На минулих виборах виборці приблизно на половині виборчих дільниць Вірменії проголосували на виборах між окремими кандидатами.
«До парламентських виборів 2017 року, якби два головних кандидати змагались один проти одного, переможець отримав би все. Але ці голоси не переходили б до партійних», – зазначила Вардіне Григорян.
«Республіканська партія зрозуміла, що ця змішана система не сприяє набору стількох голосів, скільки їм потрібно, – каже вона. – Тому вони запровадили щось, що називається «окружними списками» , що дозволяло будь-якому кандидату від партії передавати свої голоси безпосередньо до політичної партії».
«Це дозволило Республіканській партії набрати більше 100 000 додаткових голосів на парламентських виборах 2017 року, хоча рейтинг їх підтримки був набагато нижчим, ніж роками раніше», – каже вона.
«Районні списки були корисними для захисту владного режиму [HHK], оскільки це дозволяло їм висунути всіх впливових представників бізнесу та адміністрації в регіонах, які змогли б набрати якомога більше голосів», – додає вона.
«Ми бачили, спостерігаючи за виборчим процесом, як порушення еволюціонували та ставали дуже витонченими. Раніше фальсифікація виборів була фактичною фальсифікацією результатів, підробкою протоколів тощо».
«Потім порушення вийшли з виборчих дільниць. Це стали питання купівлі голосів, зловживання адміністративним ресурсом та примушення людей брати участь у засіданнях і голосувати певним чином, погрожуючи їм втратою роботи», – каже вона.
Політолог Степан Григорян погоджується. Він зазначає, що районні списки є західною нормою, яка добре працює в розвинутих та забезпечених демократичних країнах.
«Але Вірменія – бідна країна. У нашій ситуації система окружних списків означала більший вплив на тих, хто має гроші та адміністративний ресурс, – говорить він Радіо Свобода. – Вилучення окружних списків було необхідним, щоб зменшити серйозний вплив наших олігархів на результати виборів за рахунок своїх ресурсів та грошей, а також через корупцію».
Окружні списки Вірменії також не сприяли розвитку менших політичних партій через вимогу, щоб усі політичні партії мали принаймні п'ять кандидатів у всіх 13 регіонах Вірменії, причому кожен з них платив високу заставу.
«Були всі умови для того, щоб вступати у союзи та утворювати їх до того, як вони увійдуть до парламенту», – говорить Вардіне Григорян.
«Ці союзи насправді не були стійкими. Більшість з них розпадуться з настанням розбіжностей, які з'явилися в парламенті», – каже вона. – Союзи були б одноразовою можливістю перейти цей мінімальний поріг. Але тоді парламент не відображав би волі людей і того, за що вони голосували».
«Тим часом увага була настільки зосереджена на тих перегонах з окремими кандидатами, що конкуренція у виборчій кампанії стала дуже аполітичною, – каже вона. – Вони не були зосереджені на партійних платформах чи сприянні розвитку партійної системи, що так необхідно для спроб встановити та відпрацювати цю парламентську систему у Вірменії».
«Ось чому ми намагаємось розвивати цей процес з 2016 року», – каже Григорян.
