За минулі 15 років відбулися сотні самітів ЄС, не в останню чергу через усі ті кризи, які звалювалися на Євросоюз. Як журналіст я відвідував їх, і завжди спостерігав за політиками з усього континенту. Вони з’являлися і зникали лише на мить насолодившись всеєвропейськими софітами. Когось вдома поглинав внутрішньополітичний смуток, інші виходили на пенсію. Але на кожному з цих самітів було щось незмінне. Це участь німецької канцлерки Анґели Меркель, яка нині полишає свою посаду.
Більше цього не буде. У найближчі вихідні в Німеччині вибори. У бюлетенях вперше з 2005 року не буде її прізвища. Цілком можливо, що завершується не лише період у німецькій політиці, а й ціла епоха для Європи та Заходу.
Найближчим часом багато хто оголосить свої висновки щодо того, яким є спадок Ангели Меркель. Цього не уникнути. Я пригадую усі ті зустрічі і мені видається, що є багато причин хвалити її та критикувати. Я б не нагородив її званням «Королеви Європи», не назвав би її «Лідеркою вільного світу». Разом з тим, вона і не «Фрау Найн», яка нібито накладала своє вето на усі грандіозні ідеї. Вона точно не заслуговує карикатур з домальованими вусами Гітлера і того наклепу, який на неї з великим ентузіазмом зводили.
Вона була тим клеєм, завдяки якому все трималося купи, принаймні в Європ
Як на мене, вона була тим клеєм, завдяки якому все трималося купи, принаймні в Європі. У цьому немає нічого блискучого чи славетного, але мене хвилює те, що незабаром цього не вистачатиме в ЄС.
У різних залах для преси в Європейській раді завжди було на що подивитися після завершення самітів. Президент Франції Ніколя Саркозі з його лискучою та екстравагантною манірністю. Його співвітчизник, Емманюель Макрон, завжди переповнений грандіозними ідеями. Підкреслено ввічливий прем’єр-міністр Великої Британії Девід Кемерон, який без жодних докорів сумління звинувачував ЄС в усіх бідах на світі. Лідер Угорщини Віктор Орбан, який із задоволенням сперечався з іноземними журналістами та вдавався до риторичної тактики «на себе подивіться!». Життєрадісний прем’єр-міністр Люксембургу Ксав’є Бетель, який за декілька хвилин встигав поговорити чотирма мовами.
Її зала не була місцем для голосних заяв, істерик чи звинувачень
Незважаючи на це все, саме у залі для брифінгу Меркель було найбільш людно. Це не означає, що вона дійсно заслуговувала на це. Вона була найбільш нудною, спокійною та виваженою. Її зала не була місцем для голосних заяв, істерик чи звинувачень, хоч іноді вона могла показати себе зі смішного боку, який у собі недооцінювала. Усі знали, що саме на неї лягає відповідальність.
Вона не була візіонеркою, це точно.
Натомість її роль полягала в дуже професійному кризовому менеджменті, який передбачає лише поступові зміни або жодних взагалі. Замість ухвалення складних рішень вона відсувала їх все далі й далі... Через це у німецькій мові з’явилося сленгове слово «merkeln» – сумніватися, нічого не робити.
Під час міграційної кризи вона ухвалила хоробрі рішення нетипово швидко і запросила до ЄС мільйони людей
Саме так вона і діяла, коли вдарила європейська боргова криза. Меркель захищала німецьких платників податків та банки, а південним державам-членам діставалися лише жорсткі структурні реформи та скорочення видатків. Це майже зруйнувало ЄС. Через це ціле покоління молодих європейців втратило надію на своє економічне благополуччя в майбутньому. Побільшало євроскептицизму в регіонах, в яких він особливої популярності не мав. Ніхто з єврозони не вийшов, об’єднання тримається купи. Принаймні до наступної кризи, адже ані банківського, ні фіскального союзу утворено так і не було.
Натомість під час міграційної кризи вона ухвалила хоробрі рішення нетипово швидко і запросила до ЄС мільйони людей, які були вимушені тікати з Сирії та інших країн. Але ця добра воля довго не протрималася навіть у Німеччині, яку все ще переслідує її нетолерантне минуле. Шенгенська зона ледве працює, по всьому контенту знову з’являються стіни та бар’єри. Не існує єдиної системи надання притулку біженцям. ЄС залежить від морально сумнівних угод з авторитарним режимами, які стримують мігрантів. Внаслідок міграційної хвилі 2015 року в німецький Бундестаг вперше за всю повоєнну добу пройшла популістська права партія. В багатьох інших країнах-членах схожі партії у владі чи десь поблизу.
Меркель легко звинуватити у підтримці «Північного потоку-2», будівництво якого відбувалося всупереч усім злочинам Кремля
Меркель легко звинуватити у занадто кволому спротиві антиліберальним тенденціям в Угорщині та Польщі. Або у занадто м’якій політиці щодо Китаю, з яким вона швиденько підписала інвестиційну угоду і засмутила цим кількох членів ЄС. Або у підтримці «Північного потоку-2», будівництво якого відбувалося всупереч усім злочинам Кремля. Все це можна пояснити її небажанням засмучувати впливовий німецький бізнес-сектор.
У свою внутрішньополітичну програму вона включила чимало рис, типових для лівоцентристської політики: підвищення пенсій, мінімальна заробітна платня, відмова від ядерної енергії. Втім, здебільшого вона користалася суттєвими економічними реформами свого попередника. Все ж, армія лишається недофінансованою, та і використовують її занадто мало. Цифрова революція досі на злітній смузі. Лишаються складні сфери оподаткування та соціального забезпечення. Це лише декілька проблем, які вона заповість своєму спадкоємцю.
Вона точно знала, що просування інтересів Берліну потребує згуртованих НАТО та ЄС
Незважаючи на це, скоріш за все, за нею сумуватимуть. Багато в чому їй вдалося вирішити ту проблему, яку Генрі Кіссінджер бачив на шляху Німеччини – «завелика для Європи, замала для світу».
Вона точно знала, що просування інтересів Берліну потребує згуртованих НАТО та ЄС. Її держава не може сильно тиснути на інші країни Європи, адже ті занадто бояться Німеччину. Саме через це вона завжди намагалася згуртувати усіх, навіть якщо для цього потрібно було знизити ставки до мінімальних. Вона уникала великих ідей, заяв та дій. Брюссель та Берлін добре склеїлися. Лише така сама політична мудрість зможе втримувати це й надалі.
Рікард Юзвяк – редактор Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода з питань Європи
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
