Анна Романдаш
Коли у Бахрейні, багатій монархії у Перській затоці, почалися антиурядові протести – Нада Даіф не сиділа вдома. Разом з колегами-медиками, вона організувала польову лікарню, де допомагала постраждалим. У 2011 році її країна пережила Арабську весну. Уряд короля Хамада застосував силу проти розгніваних громадян, п’ятьох вбили. Після провалу протестів, Наду затримали і піддали тортурам – так влада помстилася за її роботу.
Жінка не знала як пережити цей досвід. Нада Даіф поїхала в США, де пройшла курс реабілітації, а коли повернулася, то заснувала BRAVO, реабілітаційну організацію проти насилля. За шість років, вона допомогла сотням людей, які теж пережили тортури або зазнали жорстокості. Наді складно працювати в авторитарному Бахрейні, але їхати геть вона не планує – аж поки не змінить систему.
Протести і Бахрейн
«З міжнародної перспективи, Бахрейн – стабільна країна, де все під контролем. Або ж у замороженому стані», – ділиться Нада.
Бахрейн – одна з найбагатших країн світу зі значними покладами нафти та розвиненим банківським і туристичним сектором. Вже більше, ніж три століття, острівною країною керує династія Аль-Халіфа, а чинний король – Хамад ібн Іса аль-Халіфа – прийшов до влади майже 20 років тому. Він прийняв нову конституцію і запровадив реформи, а також припинив тортури, які були поширеним явищем за правління його батька.
Утім, наприкінці 2000-х, практика тортур повернулася, а реформи призупинилися. У 2011 році почалися протести проти уряду. Люди вимагали більше прав та свобод, особливо для мусульман-шиїтів, які становлять більшість населення. Керівництво країни – мусульмани-суніти – дискримінували інші групи.
Протести відбулися під час Арабської весни. Із мирних зібрань вони переросли у жорстокі сутички, і крім місцевої поліції, уряд використав допомогу збройних сил сусідніх держав. Майже три тисячі людей арештували, і принаймні п’ятеро загинуло від поліцейських тортур.
Після протестів, уряд спробував поліпшити свою репутацію та організував розслідування тортур. Утім, тих, хто віддавав накази, не покарали.
«Нещодавно у нас завершилися парламентські вибори, – ділиться Нада. – Було багато бойкотів через розпуск політичних угруповань». Опозиція закликала ігнорувати вибори через тиск з боку правлячої родини.
Тортури й упередження
«Я започаткувала організацію BRAVO через власний досвід. Мене затримали та піддали тортурам, – говорить активістка. – Коли я вийшла з-під варти, то не знала, як дати собі раду».
На той час, у Бахрейні не було організацій, які могли б допомогти людям зі схожим досвідом. Тому Нада пройшла реабілітацію у США. За її словами, більшість жителів не можуть собі це дозволити – вони рідко подорожують та з підозрою ставляться до таких практик. «Бахрейн – суспільство, яке повне табу та стигматизації. Є багато речей, які не є загальноприйнятними», – пояснює жінка.
Коли вона повернулася, то створила BRAVO. «Із 2012 року ми допомогли більше, ніж ста людям», – продовжує Нада. В організації працює ще 40 активістів на громадських засадах. Вони не заробляють грошей та не беруть плати із постраждалих.
Напруга і визнання
«Громадянське суспільство контролюється урядом», – розповідає в інтерв’ю Радіо Свобода Нада. Місцеві правозахисні організації повинні отримати спеціальну реєстрацію з Міністерства прав людини та соціального розвитку. На практиці, їх можуть просто ігнорувати. Закон про неурядові організації дозволяє уряду втручатися в їхню роботу та фінанси – схожі закони є в інших арабських країнах.
Міжнародним організаціям легше, тому багато місцевих активістів – як і Нада – спершу реєструють свою організацію за кордоном, а вже після цього починають працювати в Бахрейні.
За час роботи, організація отримала широкий розголос. Про BRAVO писали міжнародні видання та правозахисники. А вдома інформація поширювалася як «сарафанне радіо» – місцеві рекомендували організацію іншим, коли знали, що їм потрібна допомога. Активісти користуються соціальними мережами, через які отримують багато запитів від жителів, а також YouTube-канал, де Нада розповідає про проблеми, з якими стикаються люди після агресії.
«Я розказую про те, як пережити посттравматичний стрес, і як допомогти близьким, які його зазнали», – ділиться вона.
Залишатися в країні
«Травма – це не лише тортури. Це – пережита жорстокість», – говорить Нада. За її словами, вона рідко вживає слово «тортури», бо мета BRAVO – допомогти усім, хто зазнав жорстокого та нелюдського ставлення до себе. Активістка переконана – такий досвід дегуманізує людей і залишає слід назавжди, і їм потрібна професійна підтримка.
«Це ненормально коли люди зазнають насильства, але ми живемо в жорстокому світі і мусимо знати, як поводитися і вижити, – продовжує вона. – Я хочу навчати людей як допомогти собі й іншим».
Працювати в Бахрейні нелегко, і Нада відчуває тиск на неї та на її організацію. Утім, покидати країну жінка не збирається. «Я не можу поїхати з Бахрейну», – говорить вона.
Нада не хоче просити ніде статус біженки, хоча часто їздить за кордон, де розповідає про роботу вдома.
«Жити і працювати тут – це досвід, який мушу пережити. Це моя земля. Яка з мене користь, якщо я її покину?» – говорить жінка. І додає: вона не хоче їхати з країни через тиск та війну проти громадянського суспільства, а пробує її змінити.
Нада не вірить, що буде у більшій безпеці за межами Бахрейну. «Безпека – це ілюзія. Неможливо уберегтися від усього, – підсумовує вона. – Ти або живеш сміливо, або втікаєш».
