Ірина Біла: Нова Україна у передчутті Нового 2008 року, який, за прогнозами новобраного уряду і парламентської більшості, буде роком стабілізації і підвищення добробуту.
А яким запам’ятався українцям рік 2007? Які події стали у ньому визначальними? Чи згадують про нього добрим словом політики, економісти та діячі культури?
Весняний розпуск Верховної Ради України, осінній парламентські вибори і зимове затвердження Юлії Тимошенко Прем‘єр-міністром України. Ці три політичні події політологи називають головними за минулий рік. А що про це думають самі політики в кулуарах парламенту, з‘ясовував кореспондент Радіо Свобода Віктор Міняйло.
Віктор Міняйло: Останньою крапкою, яка спонукала Президента України розпустити парламент, став перехід до коаліції так званої «групи Кінаха».
Сам Анатолій Кирилович став міністром економіки, а його депутати з Партії промисловців і підприємців поповнили лави більшості. І коли кількість «більшовиків» впритул наблизилася до цифри 300, тобто до конституційної більшості, Президент і видав свій історичний указ.
ПОЛІТИЧНІ ДОМОВЛЕНОСТІ СТАЛИ ВИЩІ, НІЖ ВИМОГИ КОНСТИТУЦІЇ І ЗАКОНІВ
Ось що думає про підсумки року Анатолій Кінах, який відтепер є простим депутатом з фракції Партії регіонів:
Анатолій Кінах: Цей рік був дуже складний.
Що дуже мене турбує? Що за цей рік в Україні практично вперше за всю історію незалежності політичні домовленості стали вищі, ніж вимоги Конституції і законів. І це дуже ризиковано, бо це поглиблює правовий нігілізм, руйнує правосвідомість суспільства і громадян.
І в той же час я задоволений тим, що прийняв на початку року дуже відповідальне рішення. З тим, щоб не допустити, щоб економіка стала заручницею політичного протистояння, я прийняв пропозицію і очолив економічний блок уряду як міністр економіки.
Віктор Міняйло: Посада міністра економіки добре відома Віктору Пинзенику, хоча в урядах Юлії Тимошенко і Юрія Єханурова він очолював міністерство фінансів. У парламент він пройшов за списком БЮТ і віднедавна його знову затвердили міністром фінансів. Віктор Пинзеник головною подією року вважає парламентські вибори.
Віктор Пинзеник: Те, що відбулися повторні вибори, і те, що не дали права маніпулювати голосами виборців. Право людей обирати собі владу було збережено через процедуру дострокового розпуску парламенту.
Віктор Міняйло: Соратник Віктора Пинзеника з демократичної коаліції, колишній мер Києва, а нині депутат з НУНС Олександр Омельченко серед подій року відзначив затвердження Юлії Тимошенко Прем‘єр-міністром.
Олександр Омельченко: Думаю, що вибори нового уряду на чолі з новим головою уряду Тимошенко. І найкращі побажання новорічні, різдвяні новому складу Верховної Ради, коаліції, маю на увазі. І, звичайно, демократичній опозиції і новому уряду 2008 й рік зробити роком великих надбань і здобутків.
Віктор Міняйло: А от лідеру українських комуністів Петру Симоненку важко визначитися, яка політична подія року стала головною.
Петро Симоненко: Мене цікавить, щоб у тих людей, які зустрічатимуть Новий рік, справді було у хаті тепло. Щоб на столі було те, що принесе радість їм, щоб уся сім‘я зібралася. Оце я хочу побажати.
Важко сказати, яка тут головна подія. Мені здається, що більше всього кожний визначатиметься, виходячи з того, яка подія була для сім‘ї визначною.
Віктор Міняйло: Без сумніву, визначним цей рік був для Володимира Литвина. Електорат повірив гаслу, що «Країні потрібен Литвин!» і повернув його до парламенту. Політичні підсумки року він бачить так:
Володимир Литвин: Ми живі і здорові. Країна є. Я думаю, що це головний підсумок. Пройшли через складне випробування, яке називали очищенням політикуму, очищенням суспільства. Все інше залишилося: ті ж взаємні звинувачення у політичній корупції, теж взаємне поборювання. Очевидно, Україні треба вистояти, для того, щоб утвердитись.
ЦІНИ ПІДКРАЛИСЬ НЕПОМІТНО
Ірина Біла: Від початку осені ціни на продукти харчування в Україні зросли від 15 до 30%. Це стосується передусім продуктів першого вжитку: молока, м’яса, яєць. А Міністерство економіки збільшило цьогорічний прогнозний показник інфляції з 7,5 до 14,5%.
Про причини інфляції та цінові перспективи йдеться у матеріалі київської журналістки Радіо Свобода Тетяни Ярмощук.
Тетяна Ярмощук: Прогноз інфляції, зроблений урядом, виявився неточним, оскільки опозиція дестабілізувала внутрішньополітичну ситуацію в Україні. Так раніше пояснював ситуацію тоді ще Прем’єр-міністр Віктор Янукович.
На думку ж екс-міністра економіки Анатолія Кінаха, причиною зростання цін стали передвиборні соціальні виплати плюс об’єктивні чинники, зокрема зростання цін на світових ринках.
Анатолій Кінах: Ціна на продовольство у світі зросла на 40%, ціна нафти вже досягає до 100 доларів за барель, зростання ціни на природний газ. Всі ці чинники в першу чергу впливають на ті держави, які не сформували конкурентноздатної економіки, у яких дуже висока енергоємність ВВП.
І, на жаль, в умовах нашого суспільства додається проблема низького запасу соціальної міцності громадян.
Середньостатистичний європеєць витрачає на продукти харчування порядку 15% від свого місячного доходу, а у нас, як мінімум, 60%.
Тетяна Ярмощук: Причиною різкого стрибка цін і справді можна вважати ситуацію на світових ринках. Втім, Кабінет міністрів Віктора Януковича не зміг вчасно за це зреагувати. Так вважає екс-міністр економіки, БЮТівець Сергій Терьохін.
Сергій Терьохін: Уряд не зміг зреагувати на зовнішні виклики, пов’язані з глобалізацією нашої економіки. Це світове збільшення цін на енергоресурси, світовий неврожай, який стався цього року, це і недолуга політика бюджетних витрат, коли замість збільшення доходів людей, збільшувалися доходи компаній. Уряд дуже багато грошей пустив на несоціальні програми.
Тетяна Ярмощук: Тим часом експерти Світового банку заявляють, що у наступному році знову слід чекати зростання світових цін на продовольство, оскільки, з одного боку, йде уповільнення темпів виробництва продовольства, а з іншого – зростає споживання.
У наступному році ціни на продовольство будуть зростати і в Україні. Так каже директор Інституту приватизації Олександр Рябченко. Однак при грамотній політиці уряду різких цінових стрибків можна уникнути.
Олександр Рябченко: Українська економіка ще не настільки відкрита, і ми не є членом СОТ, щоб очікувати, що світові тенденції відобразяться дуже швидко і в нас. Я вважаю, що таких стрибків не буде.
Ірина Біла: Збільшення інфляції і відтермінування вступу України до СОТ. Такі найбільші економічні недоліки 2007 року вважає народний депутат України Дмитро Святаш.
Дмитро Святаш: Цей рік був більш вдалий, ніж невдалий для України. Українська економіка здобула зростання. Може, не так швидко, як хотілося б. Але не буває позитиву без негативу. Це і висока інфляція, яка існує в Україні, яка, на жаль, може бути подолана виключно системними зрушеннями і змінами в українській економіці, які не відбулися.
Це те, що, на жаль, цього року ми не змогли реалізувати програму вступу до СОТ. І навіть невідомо, на який час нас було відсунуто від СОТ через об’єктивно-суб’єктивні підстави. Це негативне.
Але я думаю, що цей рік заклав хороше підґрунтя для економічного зростання наступного року.
Ірина Біла: Свобода совісті, освіти і слова складають основи демократії. І всі б вони зникли, якби коли-небудь була б знищена свобода преси. Так казав Рузвельт.
Чим позначився рік 2007 для українських медіа? Наскільки вільною почувалася преса в Новій Україні? Відповіді шукав мій київський колега Кирило Булкін.
Кирило Булкін: Аналітики у сфері ЗМІ оцінюють 2007 рік досить обережно. З одного боку, про прямий тиск на пресу чи про пряму цензуру цього року практично не йшлося. З іншого – перед українськими ЗМІ досить гостро постали нові проблеми й виклики.
Про деякі з них розповідає директор Інституту масової інформації Вікторія Сюмар.
ПРОБЛЕМОЮ № 1 В УКРАЇНСЬКІЙ ЖУРНАЛІСТИЦІ ЦЬОГО РОКУ СТАЛА ТАК ЗВАНА «ДЖИНСА»
Вікторія Сюмар: Факти політичного непрямого тиску все ж таки спостерігаються в Україні. Це пов’язано значною мірою з залежністю державної та комунальної преси, з залежністю друкованої преси взагалі від органів місцевого самоврядування через недосконалу систему розповсюдження.
Ну, і були всередині року певні факти втручання в редакційну політику і цензури, зокрема історія з програмою «Толока» на УТ-1.
Кирило Булкін: Ну, а проблемою № 1 в українській журналістиці цього року стала так звана «джинса», тобто поява замовних оплачених матеріалів під виглядом об’єктивної інформації.
За словами Вікторії Сюмар, через спокусу продажу матеріалів у новинних та інших програмах посилився тиск всередині редакцій.
Явище «джинси» набуло значного розмаху під час виборчої кампанії, а наприкінці року самі журналісти вирішили повести боротьбу з корупцією у власному середовищі.
6 листопада представники Незалежної медіа-профспілки провели акцію під назвою «Не продаємось!», а після цього стали відстежувати появу замовних матеріалів у ЗМІ.
Однак вести цю роботу непросто, як каже один із ініціаторів акції, ведучий «5 каналу» Єгор Соболєв.
Єгор Соболєв: Наші головні виклики зараз – це те, що медіа не готові про це повідомляти, і ми не можемо створити такий величезний суспільний скандал [навколо замовних матеріалів], як це було б, наприклад, у Бельгії чи в Голландії.
Друга проблема. Цьому дуже сильно протидіють менеджери ЗМІ. Але велика радість є від того, що ця ініціатива вже впливає на ефір. І вже є канали, де журналісти домагалися того, щоб замовні матеріали не йшли, бо казали: ви що, хочете, щоб нас викрили?
Ірина Біла: «Скільки б не було форм державного правління, в науках завжди була і буде одна форма свободи», — казав англійський вчений-гуманіст Френсіс Бекон.
Чи була вільною і незалежною від фінансових проблем українська наука? Слово науковцю, доктору фізико-математичних наук Максиму Стрісі.
Максим Стріха: Рік 2007-ий для української науки виявився прохідним.
НАН розпочала підготовку до урочистих святкувань наступного року свого 90-ліття і 90-ліття свого незмінного з 1962 року президента Б.Є.Патона. Однак на тлі певної стабілізації проривів української науки цього року не було.
Натомість намітилися цікаві тенденції пов’язані з участю українських науковців у масштабному російському нанопроекті, який сьогодні стає для північно-західного сусіда мало не аналогом атомного проекту в США, який, як відомо, мобілізував націю. Російське телебачення сьогодні повне соціальної реклами нанотехнологій.
А українські науковці, очевидно, не матимуть іншого вибору, як приєднатися до цього проекту. Звичайно ж, у ролі молодших партнерів, бо за того рівня підтримки науки, який досі здійснює рідна держава, сподіватися, що ми зможемо бути ключовими гравцями, не випадає.
Наприкінці року відбулися загальні збори Академії наук вищої школи України, однієї з громадських академій, заснованих на хвилі демократизації і сподівань 15 років тому.
Тут прозвучали тривожніші оцінки, аніж з вуст керівників офіційних структур. Українська освіта і наука справді ніколи не були пріоритетом владних еліт, а за такого рівня підтримки вищої освіти і науки розмови про перехід України до інноваційного розвитку залишаться лише розмовами.
Ірина Біла: 2007 рік в Новій Україні був оголошений роком книги. Українська література, як і вся культура загалом, у цьому році відшукувала нові перспективи.
Щодо літератури, то часто можна було почути від експертів і критиків, буцім вона опиняється все далі на задвірках суспільних інтересів. Мовляв, люди не хочуть читати, книг видається мало, а ті, що є, не надто доступні широкому загалу.
Чи це й справді так? Відповідь шукала моя київська колега і письменниця Надія Степула.
КНИЖКОВИЙ РИНОК В УКРАЇНІ ПРОДОВЖУЄ БУТИ ПРОБЛЕМНИМ
Надія Степула: Тут і справді достатньо проблем. На душу видається всього три з половиною книжки, працює тільки триста книгарень, бракує бібліотек і фондів, дорогий папір. Зате письменників стає все більше. Їх кількість за 16 літ незалежності країни зросла втричі. Цього року відбулися традиційні підсумки «Книжка року» за версією журналу «Книжник-ревю». До слова, невдовзі сам журнал перестав існувати. А переможцями всеукраїнського рейтингу стали книги Івана Дзюби, Мирослава Поповича, Леоніда Плюща, Василя Герасим’юка, Миколи Гоголя, Ернста Дрейка та інших авторів. Гран-прі не присудили нікому, хоч 107 експертів проаналізували аж 3000 книг. Власне, сам нинішній рік був проголошений «Роком української книжки в Україні». Про що деякі експерти висловлювалися як про акцію абсурдну. Книжковий ринок в Україні продовжує бути проблемним. Підтримка книговидання державою лишається жалюгідною.
Тим часом рік минає. І наприкінці його відбувся ще один рейтинговий конкурс «Книжка року» за версією української служби Бі-Бі-Сі. Тисячу англійських фунтів отримав Володимир Діброва за автобіографічний роман «Андріївський узвіз».
Примітним явищем літературного буття цього року в Україні стали численні виставки і книжкові ярмарки. У тому числі традиційний Книжковий форум у Львові.
На цей раз у форумі взяли участь майже дві сотні письменників з різних країн. Німецький поет Бас Бетхер, сербський белетрист Горан Петрович, польська письменниця Катажина Грохоля, австрійський класик Манфред Хобот і багато інших яскравих представників світової літератури. Але святкові дійства відшуміли, а питання і проблеми залишаються. Для кожного українського письменника, як і для літератури загалом, актуальними залишаються питання читацького попиту, брак коштів на видання книг, дорожнеча поліграфічних послуг. А ще — майже відсутність доброзичливої критики, як і відсутність літературної преси.
Єдина газета «Літературна Україна» ледь животіє. Часописів катастрофічно мало. Популярні «Кур’єр Кривбасу», «Київська Русь» та ще кілька виходять мізерними накладами.
ОПТИМІЗМ НЕ ПОЛИШАЄ ТВОРЦІВ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ
І хоч «Рік української книжки в Україні» завершився, стало зрозумілим, що всі згадані проблеми залишаються. У новому році вони про себе нагадають. І, можливо, будуть розв’язані.
Оптимізм не полишає творців української літератури, письменників. А рецепти подолання різноманітних криз, у тому числі й у галузі літератури, у кожного свої.
Ірина Біла: Таким бачили минулий рік науковці і журналісти, письменники і політики. А від наступного поки що лише очікування і сподівання, що все увесь негатив 2007-го згадуватиметься у 2008-му лише як застереження від помилок у майбутньому.
А яким запам’ятався українцям рік 2007? Які події стали у ньому визначальними? Чи згадують про нього добрим словом політики, економісти та діячі культури?
Весняний розпуск Верховної Ради України, осінній парламентські вибори і зимове затвердження Юлії Тимошенко Прем‘єр-міністром України. Ці три політичні події політологи називають головними за минулий рік. А що про це думають самі політики в кулуарах парламенту, з‘ясовував кореспондент Радіо Свобода Віктор Міняйло.
Віктор Міняйло: Останньою крапкою, яка спонукала Президента України розпустити парламент, став перехід до коаліції так званої «групи Кінаха».
Сам Анатолій Кирилович став міністром економіки, а його депутати з Партії промисловців і підприємців поповнили лави більшості. І коли кількість «більшовиків» впритул наблизилася до цифри 300, тобто до конституційної більшості, Президент і видав свій історичний указ.
ПОЛІТИЧНІ ДОМОВЛЕНОСТІ СТАЛИ ВИЩІ, НІЖ ВИМОГИ КОНСТИТУЦІЇ І ЗАКОНІВ
Ось що думає про підсумки року Анатолій Кінах, який відтепер є простим депутатом з фракції Партії регіонів:
Анатолій Кінах: Цей рік був дуже складний.
Що дуже мене турбує? Що за цей рік в Україні практично вперше за всю історію незалежності політичні домовленості стали вищі, ніж вимоги Конституції і законів. І це дуже ризиковано, бо це поглиблює правовий нігілізм, руйнує правосвідомість суспільства і громадян.
І в той же час я задоволений тим, що прийняв на початку року дуже відповідальне рішення. З тим, щоб не допустити, щоб економіка стала заручницею політичного протистояння, я прийняв пропозицію і очолив економічний блок уряду як міністр економіки.
Віктор Міняйло: Посада міністра економіки добре відома Віктору Пинзенику, хоча в урядах Юлії Тимошенко і Юрія Єханурова він очолював міністерство фінансів. У парламент він пройшов за списком БЮТ і віднедавна його знову затвердили міністром фінансів. Віктор Пинзеник головною подією року вважає парламентські вибори.
Віктор Пинзеник: Те, що відбулися повторні вибори, і те, що не дали права маніпулювати голосами виборців. Право людей обирати собі владу було збережено через процедуру дострокового розпуску парламенту.
Віктор Міняйло: Соратник Віктора Пинзеника з демократичної коаліції, колишній мер Києва, а нині депутат з НУНС Олександр Омельченко серед подій року відзначив затвердження Юлії Тимошенко Прем‘єр-міністром.
Олександр Омельченко: Думаю, що вибори нового уряду на чолі з новим головою уряду Тимошенко. І найкращі побажання новорічні, різдвяні новому складу Верховної Ради, коаліції, маю на увазі. І, звичайно, демократичній опозиції і новому уряду 2008 й рік зробити роком великих надбань і здобутків.
Віктор Міняйло: А от лідеру українських комуністів Петру Симоненку важко визначитися, яка політична подія року стала головною.
Петро Симоненко: Мене цікавить, щоб у тих людей, які зустрічатимуть Новий рік, справді було у хаті тепло. Щоб на столі було те, що принесе радість їм, щоб уся сім‘я зібралася. Оце я хочу побажати.
Важко сказати, яка тут головна подія. Мені здається, що більше всього кожний визначатиметься, виходячи з того, яка подія була для сім‘ї визначною.
Віктор Міняйло: Без сумніву, визначним цей рік був для Володимира Литвина. Електорат повірив гаслу, що «Країні потрібен Литвин!» і повернув його до парламенту. Політичні підсумки року він бачить так:
Володимир Литвин: Ми живі і здорові. Країна є. Я думаю, що це головний підсумок. Пройшли через складне випробування, яке називали очищенням політикуму, очищенням суспільства. Все інше залишилося: ті ж взаємні звинувачення у політичній корупції, теж взаємне поборювання. Очевидно, Україні треба вистояти, для того, щоб утвердитись.
ЦІНИ ПІДКРАЛИСЬ НЕПОМІТНО
Ірина Біла: Від початку осені ціни на продукти харчування в Україні зросли від 15 до 30%. Це стосується передусім продуктів першого вжитку: молока, м’яса, яєць. А Міністерство економіки збільшило цьогорічний прогнозний показник інфляції з 7,5 до 14,5%.
Про причини інфляції та цінові перспективи йдеться у матеріалі київської журналістки Радіо Свобода Тетяни Ярмощук.
Тетяна Ярмощук: Прогноз інфляції, зроблений урядом, виявився неточним, оскільки опозиція дестабілізувала внутрішньополітичну ситуацію в Україні. Так раніше пояснював ситуацію тоді ще Прем’єр-міністр Віктор Янукович.
На думку ж екс-міністра економіки Анатолія Кінаха, причиною зростання цін стали передвиборні соціальні виплати плюс об’єктивні чинники, зокрема зростання цін на світових ринках.
Анатолій Кінах: Ціна на продовольство у світі зросла на 40%, ціна нафти вже досягає до 100 доларів за барель, зростання ціни на природний газ. Всі ці чинники в першу чергу впливають на ті держави, які не сформували конкурентноздатної економіки, у яких дуже висока енергоємність ВВП.
І, на жаль, в умовах нашого суспільства додається проблема низького запасу соціальної міцності громадян.
Середньостатистичний європеєць витрачає на продукти харчування порядку 15% від свого місячного доходу, а у нас, як мінімум, 60%.
Тетяна Ярмощук: Причиною різкого стрибка цін і справді можна вважати ситуацію на світових ринках. Втім, Кабінет міністрів Віктора Януковича не зміг вчасно за це зреагувати. Так вважає екс-міністр економіки, БЮТівець Сергій Терьохін.
Сергій Терьохін: Уряд не зміг зреагувати на зовнішні виклики, пов’язані з глобалізацією нашої економіки. Це світове збільшення цін на енергоресурси, світовий неврожай, який стався цього року, це і недолуга політика бюджетних витрат, коли замість збільшення доходів людей, збільшувалися доходи компаній. Уряд дуже багато грошей пустив на несоціальні програми.
Тетяна Ярмощук: Тим часом експерти Світового банку заявляють, що у наступному році знову слід чекати зростання світових цін на продовольство, оскільки, з одного боку, йде уповільнення темпів виробництва продовольства, а з іншого – зростає споживання.
У наступному році ціни на продовольство будуть зростати і в Україні. Так каже директор Інституту приватизації Олександр Рябченко. Однак при грамотній політиці уряду різких цінових стрибків можна уникнути.
Олександр Рябченко: Українська економіка ще не настільки відкрита, і ми не є членом СОТ, щоб очікувати, що світові тенденції відобразяться дуже швидко і в нас. Я вважаю, що таких стрибків не буде.
Ірина Біла: Збільшення інфляції і відтермінування вступу України до СОТ. Такі найбільші економічні недоліки 2007 року вважає народний депутат України Дмитро Святаш.
Дмитро Святаш: Цей рік був більш вдалий, ніж невдалий для України. Українська економіка здобула зростання. Може, не так швидко, як хотілося б. Але не буває позитиву без негативу. Це і висока інфляція, яка існує в Україні, яка, на жаль, може бути подолана виключно системними зрушеннями і змінами в українській економіці, які не відбулися.
Це те, що, на жаль, цього року ми не змогли реалізувати програму вступу до СОТ. І навіть невідомо, на який час нас було відсунуто від СОТ через об’єктивно-суб’єктивні підстави. Це негативне.
Але я думаю, що цей рік заклав хороше підґрунтя для економічного зростання наступного року.
Ірина Біла: Свобода совісті, освіти і слова складають основи демократії. І всі б вони зникли, якби коли-небудь була б знищена свобода преси. Так казав Рузвельт.
Чим позначився рік 2007 для українських медіа? Наскільки вільною почувалася преса в Новій Україні? Відповіді шукав мій київський колега Кирило Булкін.
Кирило Булкін: Аналітики у сфері ЗМІ оцінюють 2007 рік досить обережно. З одного боку, про прямий тиск на пресу чи про пряму цензуру цього року практично не йшлося. З іншого – перед українськими ЗМІ досить гостро постали нові проблеми й виклики.
Про деякі з них розповідає директор Інституту масової інформації Вікторія Сюмар.
ПРОБЛЕМОЮ № 1 В УКРАЇНСЬКІЙ ЖУРНАЛІСТИЦІ ЦЬОГО РОКУ СТАЛА ТАК ЗВАНА «ДЖИНСА»
Вікторія Сюмар: Факти політичного непрямого тиску все ж таки спостерігаються в Україні. Це пов’язано значною мірою з залежністю державної та комунальної преси, з залежністю друкованої преси взагалі від органів місцевого самоврядування через недосконалу систему розповсюдження.
Ну, і були всередині року певні факти втручання в редакційну політику і цензури, зокрема історія з програмою «Толока» на УТ-1.
Кирило Булкін: Ну, а проблемою № 1 в українській журналістиці цього року стала так звана «джинса», тобто поява замовних оплачених матеріалів під виглядом об’єктивної інформації.
За словами Вікторії Сюмар, через спокусу продажу матеріалів у новинних та інших програмах посилився тиск всередині редакцій.
Явище «джинси» набуло значного розмаху під час виборчої кампанії, а наприкінці року самі журналісти вирішили повести боротьбу з корупцією у власному середовищі.
6 листопада представники Незалежної медіа-профспілки провели акцію під назвою «Не продаємось!», а після цього стали відстежувати появу замовних матеріалів у ЗМІ.
Однак вести цю роботу непросто, як каже один із ініціаторів акції, ведучий «5 каналу» Єгор Соболєв.
Єгор Соболєв: Наші головні виклики зараз – це те, що медіа не готові про це повідомляти, і ми не можемо створити такий величезний суспільний скандал [навколо замовних матеріалів], як це було б, наприклад, у Бельгії чи в Голландії.
Друга проблема. Цьому дуже сильно протидіють менеджери ЗМІ. Але велика радість є від того, що ця ініціатива вже впливає на ефір. І вже є канали, де журналісти домагалися того, щоб замовні матеріали не йшли, бо казали: ви що, хочете, щоб нас викрили?
Ірина Біла: «Скільки б не було форм державного правління, в науках завжди була і буде одна форма свободи», — казав англійський вчений-гуманіст Френсіс Бекон.
Чи була вільною і незалежною від фінансових проблем українська наука? Слово науковцю, доктору фізико-математичних наук Максиму Стрісі.
Максим Стріха: Рік 2007-ий для української науки виявився прохідним.
НАН розпочала підготовку до урочистих святкувань наступного року свого 90-ліття і 90-ліття свого незмінного з 1962 року президента Б.Є.Патона. Однак на тлі певної стабілізації проривів української науки цього року не було.
Натомість намітилися цікаві тенденції пов’язані з участю українських науковців у масштабному російському нанопроекті, який сьогодні стає для північно-західного сусіда мало не аналогом атомного проекту в США, який, як відомо, мобілізував націю. Російське телебачення сьогодні повне соціальної реклами нанотехнологій.
А українські науковці, очевидно, не матимуть іншого вибору, як приєднатися до цього проекту. Звичайно ж, у ролі молодших партнерів, бо за того рівня підтримки науки, який досі здійснює рідна держава, сподіватися, що ми зможемо бути ключовими гравцями, не випадає.
Наприкінці року відбулися загальні збори Академії наук вищої школи України, однієї з громадських академій, заснованих на хвилі демократизації і сподівань 15 років тому.
Тут прозвучали тривожніші оцінки, аніж з вуст керівників офіційних структур. Українська освіта і наука справді ніколи не були пріоритетом владних еліт, а за такого рівня підтримки вищої освіти і науки розмови про перехід України до інноваційного розвитку залишаться лише розмовами.
Ірина Біла: 2007 рік в Новій Україні був оголошений роком книги. Українська література, як і вся культура загалом, у цьому році відшукувала нові перспективи.
Щодо літератури, то часто можна було почути від експертів і критиків, буцім вона опиняється все далі на задвірках суспільних інтересів. Мовляв, люди не хочуть читати, книг видається мало, а ті, що є, не надто доступні широкому загалу.
Чи це й справді так? Відповідь шукала моя київська колега і письменниця Надія Степула.
КНИЖКОВИЙ РИНОК В УКРАЇНІ ПРОДОВЖУЄ БУТИ ПРОБЛЕМНИМ
Надія Степула: Тут і справді достатньо проблем. На душу видається всього три з половиною книжки, працює тільки триста книгарень, бракує бібліотек і фондів, дорогий папір. Зате письменників стає все більше. Їх кількість за 16 літ незалежності країни зросла втричі. Цього року відбулися традиційні підсумки «Книжка року» за версією журналу «Книжник-ревю». До слова, невдовзі сам журнал перестав існувати. А переможцями всеукраїнського рейтингу стали книги Івана Дзюби, Мирослава Поповича, Леоніда Плюща, Василя Герасим’юка, Миколи Гоголя, Ернста Дрейка та інших авторів. Гран-прі не присудили нікому, хоч 107 експертів проаналізували аж 3000 книг. Власне, сам нинішній рік був проголошений «Роком української книжки в Україні». Про що деякі експерти висловлювалися як про акцію абсурдну. Книжковий ринок в Україні продовжує бути проблемним. Підтримка книговидання державою лишається жалюгідною.
Тим часом рік минає. І наприкінці його відбувся ще один рейтинговий конкурс «Книжка року» за версією української служби Бі-Бі-Сі. Тисячу англійських фунтів отримав Володимир Діброва за автобіографічний роман «Андріївський узвіз».
Примітним явищем літературного буття цього року в Україні стали численні виставки і книжкові ярмарки. У тому числі традиційний Книжковий форум у Львові.
На цей раз у форумі взяли участь майже дві сотні письменників з різних країн. Німецький поет Бас Бетхер, сербський белетрист Горан Петрович, польська письменниця Катажина Грохоля, австрійський класик Манфред Хобот і багато інших яскравих представників світової літератури. Але святкові дійства відшуміли, а питання і проблеми залишаються. Для кожного українського письменника, як і для літератури загалом, актуальними залишаються питання читацького попиту, брак коштів на видання книг, дорожнеча поліграфічних послуг. А ще — майже відсутність доброзичливої критики, як і відсутність літературної преси.
Єдина газета «Літературна Україна» ледь животіє. Часописів катастрофічно мало. Популярні «Кур’єр Кривбасу», «Київська Русь» та ще кілька виходять мізерними накладами.
ОПТИМІЗМ НЕ ПОЛИШАЄ ТВОРЦІВ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ
І хоч «Рік української книжки в Україні» завершився, стало зрозумілим, що всі згадані проблеми залишаються. У новому році вони про себе нагадають. І, можливо, будуть розв’язані.
Оптимізм не полишає творців української літератури, письменників. А рецепти подолання різноманітних криз, у тому числі й у галузі літератури, у кожного свої.
Ірина Біла: Таким бачили минулий рік науковці і журналісти, письменники і політики. А від наступного поки що лише очікування і сподівання, що все увесь негатив 2007-го згадуватиметься у 2008-му лише як застереження від помилок у майбутньому.
