Цього дня 59 років тому Генеральна Асамблея ООН ухвалила Загальну декларацію прав людини. Відтоді права людини стали однією з головних цінностей європейської спільноти, тож її іноді називають «цивілізацією прав людини». Натомість у радянській Україні зберігання та поширення тексту Декларації прав людини кваліфікувалося як протиправна діяльність.
Загальна декларація прав людини була ухвалена Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй 10 грудня 1948 року. Документ проголошував рівність усіх людей незалежно від походження та їхні засадничі права. Серед них – право на життя, свободу, особисту недоторканність, вільне пересування, свободу думки, сумління і переконання, право шукати, отримувати та поширювати інформацію, право на освіту, працю і відпочинок та інші права.
«Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах. Вони наділені розумом і совістю і повинні діяти у відношенні один до одного в дусі братерства».
Відстоювання прав людини – відстоювання права народу
На момент ухвалення Декларації прав людини Українська Повстанська Армія вже шостий рік вела збройну боротьбу під гаслом «Воля народам, воля людині!». А діячі українського правозахисного руху середини 70-х років теж пов’язували захист прав людини із відстоюванням прав нації. Так, створена 1976 року у Києві Українська громадська група сприяння виконанню Гельсінкських угод мала на меті ознайомити суспільство з Декларацією прав людини та оприлюднювати факти порушення цих прав радянським режимом.
Українські правозахисники домагалися вільного поширення інформації, скасування смертної кари, звільнення політичних в’язнів, ліквідації цензури, права на свободу сумління. Вони поширювали в Україні та за кордонами Радянського Союзу інформацію про Голодомор, комуністичний терор, переслідування дисидентів та політику русифікації. Всі активні українські правозахисники були засуджені до ув’язнення та висилки, а Юрій Литвин, Валерій Марченко, Василь Стус і Олекса Тихий загинули у радянських концентраційних таборах.
«Кожна людина має право на життя, на свободу і особисту недоторканність».
Загальна декларація прав людини була ухвалена Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй 10 грудня 1948 року. Документ проголошував рівність усіх людей незалежно від походження та їхні засадничі права. Серед них – право на життя, свободу, особисту недоторканність, вільне пересування, свободу думки, сумління і переконання, право шукати, отримувати та поширювати інформацію, право на освіту, працю і відпочинок та інші права.
«Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах. Вони наділені розумом і совістю і повинні діяти у відношенні один до одного в дусі братерства».
Відстоювання прав людини – відстоювання права народу
На момент ухвалення Декларації прав людини Українська Повстанська Армія вже шостий рік вела збройну боротьбу під гаслом «Воля народам, воля людині!». А діячі українського правозахисного руху середини 70-х років теж пов’язували захист прав людини із відстоюванням прав нації. Так, створена 1976 року у Києві Українська громадська група сприяння виконанню Гельсінкських угод мала на меті ознайомити суспільство з Декларацією прав людини та оприлюднювати факти порушення цих прав радянським режимом.
Українські правозахисники домагалися вільного поширення інформації, скасування смертної кари, звільнення політичних в’язнів, ліквідації цензури, права на свободу сумління. Вони поширювали в Україні та за кордонами Радянського Союзу інформацію про Голодомор, комуністичний терор, переслідування дисидентів та політику русифікації. Всі активні українські правозахисники були засуджені до ув’язнення та висилки, а Юрій Литвин, Валерій Марченко, Василь Стус і Олекса Тихий загинули у радянських концентраційних таборах.
«Кожна людина має право на життя, на свободу і особисту недоторканність».
