Ведучий: Віталій Портников(Скорочена версія. Повну версію “Вечірньої Свободи” слухайте в аудіозапису.)
Віталій Портников: Руслано, я хотів би Вас запитати як чоловік, який бажає зустріти у спілкуванні якусь інтелігентну жінку, розумну, не тільки красиву, а й розумну, і все ж таки — тусуватися, отак спілкуватися де краще: в Києві чи, може, в Москві, чи в Венеції? Де така, я сказав би, сукупність цих усіх людей, які просто живуть цими ідеями мистецькими, більша?
Ви ж працювали в Москві, знаєте, як це все виглядає.
Руслана Писанка: Тусуватися завжди цікаво будь-де будь з ким, якщо є справжня творча тусовка. А коли це ярмарок марнославства...
Чесно кажучи, я навіть інколи не ходжу на якісь такі “туси”, тому що там люди приходять не обмінятися творчими ідеями і поговорити про кінематограф, а приходять показати себе, подивитися на інших. Така більш світська... Ніж творча.
Руслана Писанка: Так. Мені здається, що все ж таки, на “Молодості” ( я цього року не була – так склалися обставини), але я думаю, що Ірина відчула це певною мірою.
Ірина Гордійчук: Так завжди буває на “Молодості”. Це дуже цікаво. І це майже єдина можливість на фестивалі “Молодість” поспілкуватися.
Це, до речі, дуже складна тема, тому що “Молодість” єдиний зараз, мені здається, фестиваль, гідний, який проводиться в Україні. Бо “Крок” – це фестиваль, який на теплоході проходить. Фестиваль, на жаль, який робила Ніна Ільїна, фестиваль “Стожари”, може, він буде наступного року... Це дуже гарно, але не знаю, чи буде він.
“Молодість” – це єдиний фестиваль, де ми можемо зустрітися з людьми, яких не бачиш там півроку, іноді рік не бачиш, і поговорити.
Руслана Писанка: У мене, до речі, питання.
Олександре, Ірино, в Україні минулого і позаминулого років пройшли фільми “Нічний дозор”, “Денний дозор”, “9 рота”, російські блокбастери. Чи дочекаємося такого блокбастеру чи якогось фільму, який би зняли в Україні, щоб він ішов у Росії, і люди ломилися в кінотеатри?
 |
| Під час прямого ефіру |
| (RadioSvoboda.Ua) |
Це, справді, єдиний міжнародного ґатунку фестиваль в Україні. Добре, що він один хоча б є, і добре, що ми також можемо побачити багато європейського кіно.
Стосовно виключно українського фільму, який буде бити касу в Росії і на інших територіях, то цілком можливо, що він незабаром з’явиться.
Єдине, що ми повинні усвідомлювати, що (ще раз хотів би сказати) що продукція – це не соромно, це, навпаки, вітається. Якщо це фільм буде спільно з росіянами тими ж самими або спільно з угорцями, або французами.
Ми, наприклад, наступного року дуже розраховуємо зробити один фільм, в якому буде продукція англійців, американців, німців і українців. І фільм, бюджет якого обговорюється зараз, близько 40 мільйонів доларів. Зніматися він буде в Україні.
Це чий фільм? Я думаю, що частково і український, так само, як і фільм Стеллінга, в якому брала участь Руслана.
Хотів би вас усіх привітати з тим, що у нас є “Молодість”, побажати щастя – я біжу на літак. Щасливо вам!
Ірина Гордійчук: Олександре, а є вже якась кандидатура режисера на цей фільм?
Олександр Ткаченко: На той фільм, який ми говоримо? Так, є, американець.
Руслана Писанка: Це дуже добре. І російські актори будуть?
Олександр Ткаченко: І російські, і українські плануються.
Але я не звик казати заздалегідь, просто тут дискусія така склалася.
Ірина Гордійчук: Я хочу сказати про Єву Нейман і українські стрічки, які були представлені на фестивалі. Їх дуже гарно приймали на різних міжнародних фестивалях і аудиторія на нашому фестивалі.
Олександр Ткаченко відповів на це питання докладно. Ось, на жаль, наші слухачі не бачать, в якому я капелюсі...
Чудовому! “Абітаємий острав”.
Ірина Гордійчук: Це з голови Федора Бондарчука. Ось його фільм коштує 25 мільйонів і 15 мільйонів відводиться на рекламу. Тому, розумієте, на такі гроші ми ще не можемо розраховувати.
Якщо Олександр зробить, то це буде такий блокбастер...
Але тоді потрібно до капелюха Федора Бондарчука ще й голову Сергія Бондарчука.
Ірина Гордійчук: Ну, годі. Чого Ви? У нього ремесло все рівно є в руках, і він може знімати. Не кажіть.
 |
| Під час прямого ефіру |
| (RadioSvoboda.Ua) |
Ірина Гордійчук: Не хочу нікого ображати, але мені здається, що такого ґатунку режисерів ми ще не маємо. Не з точки зору творчості, а професійності.
Руслана Писанка: Я зараз почула від пана Ткаченка відповідь, що він тільки думає, але ж уже думає про американського режисера.
З одного боку, це нормально, тому що він продюсер, він вирішує, кому давати гроші. Але мені здається, я не знаю, може, у нас школи не вистачає...
Ірина Гордійчук: Мені здається, що не вистачає.
Руслана Писанка: ...чи якось підхід якийсь такий.
Згадайте, що в радянські часи був фактично єдиний великий кінематографічний вищий навчальний заклад. Це Всесоюзний інститут кінематографії (ВГІК), який залишився в Росії, який продовжує готувати режисерів і досить якісно, приїздять туди люди з-за кордону досі. Я думаю, що це велика школа.
Там ще на початку існування цього закладу викладали ще і Кулішов, і Герасимов. Це були вищі режисерські курси. Це величезна традиція.
І більшість, до речі, відомих українських акторів також закінчували цей вуз. А Україна й досі не має великої кінематографічної школи. Більшість людей, які були українськими акторами або режисерами, переїхали до Москви...
Руслана Писанка: А ті, які у нас зараз є (не будемо називати прізвища), вони не хочуть викладати. Я знаю.
Для того, щоб було викладання, напевне, потрібна критична маса самої творчої інтелігенції, щоб частина її йшла до викладання.
Ми завжди говоримо: от Богдан Ступка... І після цього зупиняємося на прізвищах.
Але Богдан Ступка має достатньо, я сказав би, своїх зараз проблем — і в театрі як керівник театру, і як актор, і як кіноактор, і пропозиції зніматися в інших країнах... Ну що, і він ще буде викладати дітям?
Ірина Гордійчук: Не буде.
Не буде. У нього просто не вистачить... Цьому потрібно віддаватися реально.
Великі школи нові створюються в театральному мистецтві, мені здається, тоді, коли люди мають бажання створити власний театр, власний колектив, коли все інше захоплене іншими відомими людьми. У нас і цього немає.
Руслана Писанка: Зрозуміло, що не дозріли. Має скластися якесь середовище, якісь люди мають об’єднатися в якійсь думці і щось починати робити.
Я розумію, я сама відчула на собі, коли навчалася в нашому театральному інституті, що мені не вистачало. Я навіть хотіла їхати в Москву на режисерські курси, тому що я розуміла, що мені не вистачає освіти.
Я вам скажу, що має бути дуже гарна база. Мені здається, що в нормальному інституті студенти, щоб експериментувати, повинні мати якусь базу...
(Скорочена версія. Повну версію “Вечірньої Свободи” слухайте в аудіозапису.)
