Віктор Єленський: Після падіння Радянського Союзу Україні пророкували війну на релігійному ґрунті і криваві зіткнення між православними та греко-католиками, які щойно вийшли з підпілля.
Галичина й Закарпаття дійсно стали ареною досить жорсткого міжцерковного протистояння, але найбільш песимістичні пророкування не справдилися. Конфлікт минув свою найбільш гостру фазу. У країні побудували тисячі храмів, і боротьба за майно та споруди дещо вщухла.
Чи стане цей нетривкий мир провісником справжньої міжцерковної і, ширше, міжрелігійної співпраці. Що думають про це у різних кутках України?
Закарпаття насправді унікальний край. Тут здавна пліч-о-пліч великими громадами живуть українці, угорці, словаки, румуни, молдавани, роми і багато інших народів. А закарпатські міста і села прикрашені банями й шпилями православних, реформатських римо- та греко-католицьких храмів.
У семисотрічному Тячеві, наприклад, люди сходяться по неділях на головну площу міста і розходяться по своїх храмах, відстань між якими лише з десяток кроків. За таких умов, здавалося б, закарпатці приречені на віровизнаневе співробітництво.
Чи так це? З’ясовувала кореспондентка Радіо Свобода в краї Надія Петрів.
Надія Петрів: Який може бути діалог між православними й греко-католиками, які постійно ділять між собою майно? Так вважають більшість закарпатців, які майже щодня спостерігають за спалахами ворожнечі між цими двома найбільшими конфесіями в краї. Не можуть поділити, в основному, культові споруди.
Однак порівняно з усією Україною область ще вирізняється певною міжконфесійною толерантністю. Принаймні, так стверджує головний спеціаліст управління внутрішньої політики Закарпатської облдержадміністрації Мар’яна Лендел.
Мар’яна Лендел: Закарпаття вирізняється міжконфесійною толерантністю. У нас, до прикладу, діє 37 конфесій в області, конфлікти поки що зберігаються між православними та греко-католиками. Це спричинено тим, що у радянські часи культові споруди відібрала держава від греко-католиків і передала їх православним.
Після реабілітації Греко-католицької церкви почалися міжконфесійні конфлікти. На початку 1990-их було їх дуже багато. Зараз таке протистояння в 13 населених пунктах області.
Надія Петрів: Обласна влада каже, що попри всі непорозуміння і сутички міжконфесійний діалог у області таки є. Свідченням цьому є відкриття храмів і каплиць, де можуть служити свої літургії представники різних релігій.
Мар’яна Лендел: У Закарпатті є дві екуменічні культові споруди, в яких проводиться богослужіння представниками різних релігійних конфесій: православних, римо-католиків, греко-католиків. Це в селі Соломоново на кордоні трьох країн: Угорщини, України і Словаччини, в Мукачеві торік відкрили таку церкву у «Замку-Паланку». Там проводять вінчання.
Надія Петрів: Підтримує позицію обласної влади і настоятель православного собору Московського патріархату депутат обласної ради отець Дмитрій Сидор.
Дмитрій Сидор: Останні 15 років ми стараємося знайти такий діалог. Але діалог міжконфесійний не як спроба всіх об’єднати в одну корзину. Це не можливо, це утопія. Скоріше за все, ми намагаємося знайти ті точки дотику, де б ми могли співпрацювати на культурному, освітньому, місіонерському полі, на ниві радіо, телебачення, преси.
Надія Петрів: Апостольський адміністратор Мукачівської греко-католицької єпархії Мілан Шашик каже, такі точки дотику лише окремі й дуже рідкісні моменти.
Мілан Шашик: Був такий міжконфесійний діалог торік, коли відбулася конференція до сторіччя офіційного друку нашого «Піснопіння». Тоді на конференцію зібралися спеціалісти і єпископи Православної церкви і Греко-католицької церкви.
Надія Петрів: Мілан Шашик каже, що певний діалог відбувся і в червні цього року, коли проходила в Закарпатті триденна конференція «Церква і навколишнє середовище». Такий же діалог відбувся і при освяченні екуменічної каплиці та пам’ятника Олександру Духновичу в Мукачеві. Але до справжньої спільної розмови і вирішення загальних проблем області ще далеко.
Мілан Шашик: Якби говорити про постійний діалог, який має прогрес, на жаль, такого діалогу я не бачу на даний момент.
Надія Петрів: А ужгородка Ольга, парафіянка Православної церкви Московського патріархату, переконана, що міжконфесійного діалогу в Закарпатті немає і бути не може. Попри те, що спроби налагодити нормальні людські стосунки таки є. Причина цього цілком об’єктивна.
Ольга: Якщо проблеми між вірниками, православними і греко-католиками, фактично не існує, то, на жаль, залишається проблема на рівні єпископату, а також на рівні духовенства.
Це все витікає, на мою думку, не стільки з релігійних, як з певних політичних, особистісних джерел. Як не крути, це все гонитва за грошима, гонитва за впливом, гонитва за паствою.
Віктор Єленський: Ще один багатоетнічний і поліконфесійний регіон України – це Кримський півострів. Православні, мусульмани, католики, іудеї – релігійні організації десятків конфесій представлені тут. Можливостей для діалогу і проблем, які варто б розв’язувати спільно, безліч. Адже за розвинутого соціалізму ціла низка районів Криму була оголошена “атеїстичними”. Там не було жодної (жодної!) релігійної громади. А на весь Крим ще двадцять років тому лишалося тільки чотирнадцять православних храмів.
Однак на шляху діалогу чимало перепон. Одна з них – це конфлікт між Кримською єпархією УПЦ Московського патріархату і Духовним Управлінням мусульман Криму, який триває із 2000 року.
Детальніше про це розповідає наш кримський кореспондент Володимир Притула.
Володимир Притула: Конфлікт виник після того, як вірні УПЦ Московської патріархії почали масово встановлювати великі хрести у публічних місцях, а мусульмани виступили проти.
На початку двохтисячних на цьому ґрунті виникали навіть сутички між православними і мусульманами, а глава Духовного Управління мусульман Аджа Еміралі Аблаєв на знак протесту проти односторонніх дій Кримської єпархії УПЦ Московської патріархії вийшов зі складу Міжконфесійної Ради Криму «Мир – дар Божий».
Аджа Еміралі-ефенді каже, що вже минуло 7 років з того часу, але поладнати цей конфлікт досі не вдалося, і з представниками Московської патріархії у нього прохолодні стосунки. Але він готовий відновити діалог у рамках Міжконфесійної Ради.
Аджа Еміралі Аблаєв: Я згоден сісти за стіл і працювати у раді «Мир – дар Божий», але тільки одна умова: треба, щоб одним із її співголів став єпископ Кримський УПЦ Київського патріархату, владика Климент.
Спершу всі погодилися, чиновники сказали, що вирішать цю проблему. Але, на жаль, не виходить, не можуть вирішити.
Володимир Притула: У Комітеті у справах релігій при Раді міністрів АРК пояснили, що Міжконфесійна Рада Криму «Мир – дар Божий» є громадською організацією, на яку урядовці не мають впливу, а проти включення до її складу єпископа Климента виступає її співголова митрополит Сімферопольський і Кримський УПЦ Московської патріархії, владика Лазар.
З останнім мені зв’язатися не вдалося. В Єпархіальному управлінні повідомили, що митрополит Лазар за межами Сімферополя.
Втім, попри проблеми у стосунках чільників Кримської єпархії УПЦ Московської патріархії і Духовного Управління мусульман Криму ісламсько-християнський діалог на півострові усе ж триває.
Муфтій Аджа Еміралі-ефенді повідомив Радіо Свобода, що має постійні контакти з єпископом Кримським УПЦ Київського патріархату, владикою Климентом. Останній це підтверджує.
Владика Климентій: Стосунки з Муфтієм дуже добрі. Ми щотижня телефонуємо один одному, раз-двічі на місяць ми зустрічаємося чи в нашому Єпархіальному управлінні чи в Духовному Управлінні мусульман. У нас немає проблем у спілкуванні та вирішенні питань. Так само дуже тісні наші відносини з мусульманською громадою.
Володимир Притула: Єпископ нагадав спільні молебні з муфтієм під час відзначення пам’яті жертв Голодомору в Україні і депортації кримськотатарського народу, участь мусульман у вшануванні відомого дисидента, генерала Петра Григоренка, а також спільна реалізація низки соціальних проектів. А муфтій каже, що цей діалог ґрунтується на рівноправ’ї.
Аджа Еміралі Аблаєв: Ми хочемо з усіма конфесіями в Криму жити мирно і дружно. Але на рівних правах.
Володимир Притула: Так сказав Аджа Еміралі Аблаєв. І додав: без поділу на старших і молодших.
Віктор Єленський: Так виглядає міжконфесійний діалог в Криму очима кореспондента Радіо Свобода на півострові Володимира Притули.
І з Криму на Львівщину.
10-15 років тому вона була охоплена виснажливим православно-греко-католицьким протистоянням. Що тепер? Два роки тому в області було створено Міжцерковну раду при обласній держадміністрації. Ієрархи церков збирались двічі на такі зібрання. Втім, йшлося там здебільшого про спільний запит до влади, і запит цей стосувався здебільшого майнових суперечок.
Зі Львова кореспондентка Радіо Свобода Галина Терещук.
Галина Терещук: Останніми роками на Львівщині з’явилось чимало міжцерковних ініціатив, проектів та й загалом існує міжконфесійне спілкування.
На день міста, наприклад, започаткували екуменічне богослужіння за спокій і мир у Львові. Хоча ієрархи не всіх конфесій долучаються до заходу, але така спільна молитва щороку відбувається, як, скажімо, і освячення води на Йордан.
Представників різних конфесій зуміли об’єднати також потерпілі внаслідок Скнилівської катастрофи. 27 липня, у п’яту річницю трагедії, відбулось Богослужіння у каплиці на Скнилові за участю священиків різних конфесій.
Існує навіть певний розподіл між церквами щодо участі у різних святах. Скажімо, УПЦ МП відправляє служби з нагоди певних радянських дат, на кшталт Дня Перемоги, духовенство УГКЦ, УПЦ Київського патріархату, УАПЦ шанують українські патріотичні свята.
Однак буденна міжконфесійна співпраця аж ніяк не свідчить про глибокий міжконфесійний діалог на Львівщині.
На думку релігієзнавця Андрія Юраша, нині у порівнянні з початком 1990-их, коли конфліктність домінувала на усіх рівнях, ситуація виглядає значно краще. Однак проблемних моментів і недопрацювань є ще значно більше, аніж реалізованих проектів.
Андрій Юраш: Практично жодна з важливих ідей, які обговорюються на регіональному рівні, на рівні загальноукраїнському, скажімо, створення єдиної Помісної церкви, ідея Київської церкви не були реалізовані у рамках міжцерковного діалогу ані на загальноукраїнському рівні, ані на місцях, у регіонах.
Навпаки, коли говорити про цей концептуальний рівень, то є певні кроки назад. Наприклад, ситуація з Дрогобицько-Самбірською єпархією Київського патріархату, конфлікт усередині єпархії.
Галина Терещук: По суті відбувся поділ всередині православ’я між УПЦ КП і УАПЦ. Нині саме у православному середовищі на Львівщині знову домінує конфліктність, немає ініціатив знизу, які б сприяли міжцерковному діалогу.
Якщо говорити про діалог між Римо-католицькою і Українською греко-католицькою церквою, то тут партнерським стосункам заважають передусім конфлікти довкола майнових питань.
Головний редактор Релігійно-інформаційної служби України Тарас Антошевський вважає, що на Львівщині відсутній міжцерковний діалог. А ієрархи різних конфесій не зустрічаються, щоб обговорити важливі питання на шляху до розуміння.
Тарас Антошевський: Якихось зустрічей з приводу соціальних питань, проектів співслужіння немає. Натомість доволі часто маємо інформацію про конфлікти, які виникають у парафіях, між єпископами, зокрема УПЦ КП і УАПЦ на Дрогобиччині.
Ієрархи на Львівщині не звикли сідати за стіл переговорів і дискутувати на важливі теми.
На Львівщині створена міжконфесійна рада при голові ОДА, але реально вона нічого не робить. Далі одного-двох засідань справа не пішла.
Галина Терещук: На Львівщині ще тягнуться конфлікти 10 –15-літньої давнини, які пов’язані з майновими проблемами. Навіть єпископи не мають впливу на парафії, які відстоюють свою точку зору щодо права власності на храм. За статистикою, найбільше таких конфліктів виникають через громади УАПЦ.
Віктор Єленський: Будівництво нових храмів і врегулювання майнових суперечок розводить учасників конфлікту, однак не примиряє їх. Мабуть, з часом буде зведено ще більше храмів, ухвалюватимуться більш справедливі і менш декларативні закони, а їхнє додержання стане суворим, а не вибірковим.
Але підозра і ворожість жеврітиме, допоки прагнення чинити іншим те, що собі бажаєш, не стане направду золотим правилом міжрелігійних відносин і основою міжконфесійного діалогу.
Галичина й Закарпаття дійсно стали ареною досить жорсткого міжцерковного протистояння, але найбільш песимістичні пророкування не справдилися. Конфлікт минув свою найбільш гостру фазу. У країні побудували тисячі храмів, і боротьба за майно та споруди дещо вщухла.
Чи стане цей нетривкий мир провісником справжньої міжцерковної і, ширше, міжрелігійної співпраці. Що думають про це у різних кутках України?
Закарпаття насправді унікальний край. Тут здавна пліч-о-пліч великими громадами живуть українці, угорці, словаки, румуни, молдавани, роми і багато інших народів. А закарпатські міста і села прикрашені банями й шпилями православних, реформатських римо- та греко-католицьких храмів.
У семисотрічному Тячеві, наприклад, люди сходяться по неділях на головну площу міста і розходяться по своїх храмах, відстань між якими лише з десяток кроків. За таких умов, здавалося б, закарпатці приречені на віровизнаневе співробітництво.
Чи так це? З’ясовувала кореспондентка Радіо Свобода в краї Надія Петрів.
Надія Петрів: Який може бути діалог між православними й греко-католиками, які постійно ділять між собою майно? Так вважають більшість закарпатців, які майже щодня спостерігають за спалахами ворожнечі між цими двома найбільшими конфесіями в краї. Не можуть поділити, в основному, культові споруди.
Однак порівняно з усією Україною область ще вирізняється певною міжконфесійною толерантністю. Принаймні, так стверджує головний спеціаліст управління внутрішньої політики Закарпатської облдержадміністрації Мар’яна Лендел.
Мар’яна Лендел: Закарпаття вирізняється міжконфесійною толерантністю. У нас, до прикладу, діє 37 конфесій в області, конфлікти поки що зберігаються між православними та греко-католиками. Це спричинено тим, що у радянські часи культові споруди відібрала держава від греко-католиків і передала їх православним.
Після реабілітації Греко-католицької церкви почалися міжконфесійні конфлікти. На початку 1990-их було їх дуже багато. Зараз таке протистояння в 13 населених пунктах області.
Надія Петрів: Обласна влада каже, що попри всі непорозуміння і сутички міжконфесійний діалог у області таки є. Свідченням цьому є відкриття храмів і каплиць, де можуть служити свої літургії представники різних релігій.
Мар’яна Лендел: У Закарпатті є дві екуменічні культові споруди, в яких проводиться богослужіння представниками різних релігійних конфесій: православних, римо-католиків, греко-католиків. Це в селі Соломоново на кордоні трьох країн: Угорщини, України і Словаччини, в Мукачеві торік відкрили таку церкву у «Замку-Паланку». Там проводять вінчання.
Надія Петрів: Підтримує позицію обласної влади і настоятель православного собору Московського патріархату депутат обласної ради отець Дмитрій Сидор.
Дмитрій Сидор: Останні 15 років ми стараємося знайти такий діалог. Але діалог міжконфесійний не як спроба всіх об’єднати в одну корзину. Це не можливо, це утопія. Скоріше за все, ми намагаємося знайти ті точки дотику, де б ми могли співпрацювати на культурному, освітньому, місіонерському полі, на ниві радіо, телебачення, преси.
Надія Петрів: Апостольський адміністратор Мукачівської греко-католицької єпархії Мілан Шашик каже, такі точки дотику лише окремі й дуже рідкісні моменти.
Мілан Шашик: Був такий міжконфесійний діалог торік, коли відбулася конференція до сторіччя офіційного друку нашого «Піснопіння». Тоді на конференцію зібралися спеціалісти і єпископи Православної церкви і Греко-католицької церкви.
Надія Петрів: Мілан Шашик каже, що певний діалог відбувся і в червні цього року, коли проходила в Закарпатті триденна конференція «Церква і навколишнє середовище». Такий же діалог відбувся і при освяченні екуменічної каплиці та пам’ятника Олександру Духновичу в Мукачеві. Але до справжньої спільної розмови і вирішення загальних проблем області ще далеко.
Мілан Шашик: Якби говорити про постійний діалог, який має прогрес, на жаль, такого діалогу я не бачу на даний момент.
Надія Петрів: А ужгородка Ольга, парафіянка Православної церкви Московського патріархату, переконана, що міжконфесійного діалогу в Закарпатті немає і бути не може. Попри те, що спроби налагодити нормальні людські стосунки таки є. Причина цього цілком об’єктивна.
Ольга: Якщо проблеми між вірниками, православними і греко-католиками, фактично не існує, то, на жаль, залишається проблема на рівні єпископату, а також на рівні духовенства.
Це все витікає, на мою думку, не стільки з релігійних, як з певних політичних, особистісних джерел. Як не крути, це все гонитва за грошима, гонитва за впливом, гонитва за паствою.
Віктор Єленський: Ще один багатоетнічний і поліконфесійний регіон України – це Кримський півострів. Православні, мусульмани, католики, іудеї – релігійні організації десятків конфесій представлені тут. Можливостей для діалогу і проблем, які варто б розв’язувати спільно, безліч. Адже за розвинутого соціалізму ціла низка районів Криму була оголошена “атеїстичними”. Там не було жодної (жодної!) релігійної громади. А на весь Крим ще двадцять років тому лишалося тільки чотирнадцять православних храмів.
Однак на шляху діалогу чимало перепон. Одна з них – це конфлікт між Кримською єпархією УПЦ Московського патріархату і Духовним Управлінням мусульман Криму, який триває із 2000 року.
Детальніше про це розповідає наш кримський кореспондент Володимир Притула.
Володимир Притула: Конфлікт виник після того, як вірні УПЦ Московської патріархії почали масово встановлювати великі хрести у публічних місцях, а мусульмани виступили проти.
На початку двохтисячних на цьому ґрунті виникали навіть сутички між православними і мусульманами, а глава Духовного Управління мусульман Аджа Еміралі Аблаєв на знак протесту проти односторонніх дій Кримської єпархії УПЦ Московської патріархії вийшов зі складу Міжконфесійної Ради Криму «Мир – дар Божий».
Аджа Еміралі-ефенді каже, що вже минуло 7 років з того часу, але поладнати цей конфлікт досі не вдалося, і з представниками Московської патріархії у нього прохолодні стосунки. Але він готовий відновити діалог у рамках Міжконфесійної Ради.
Аджа Еміралі Аблаєв: Я згоден сісти за стіл і працювати у раді «Мир – дар Божий», але тільки одна умова: треба, щоб одним із її співголів став єпископ Кримський УПЦ Київського патріархату, владика Климент.
Спершу всі погодилися, чиновники сказали, що вирішать цю проблему. Але, на жаль, не виходить, не можуть вирішити.
Володимир Притула: У Комітеті у справах релігій при Раді міністрів АРК пояснили, що Міжконфесійна Рада Криму «Мир – дар Божий» є громадською організацією, на яку урядовці не мають впливу, а проти включення до її складу єпископа Климента виступає її співголова митрополит Сімферопольський і Кримський УПЦ Московської патріархії, владика Лазар.
З останнім мені зв’язатися не вдалося. В Єпархіальному управлінні повідомили, що митрополит Лазар за межами Сімферополя.
Втім, попри проблеми у стосунках чільників Кримської єпархії УПЦ Московської патріархії і Духовного Управління мусульман Криму ісламсько-християнський діалог на півострові усе ж триває.
Муфтій Аджа Еміралі-ефенді повідомив Радіо Свобода, що має постійні контакти з єпископом Кримським УПЦ Київського патріархату, владикою Климентом. Останній це підтверджує.
Владика Климентій: Стосунки з Муфтієм дуже добрі. Ми щотижня телефонуємо один одному, раз-двічі на місяць ми зустрічаємося чи в нашому Єпархіальному управлінні чи в Духовному Управлінні мусульман. У нас немає проблем у спілкуванні та вирішенні питань. Так само дуже тісні наші відносини з мусульманською громадою.
Володимир Притула: Єпископ нагадав спільні молебні з муфтієм під час відзначення пам’яті жертв Голодомору в Україні і депортації кримськотатарського народу, участь мусульман у вшануванні відомого дисидента, генерала Петра Григоренка, а також спільна реалізація низки соціальних проектів. А муфтій каже, що цей діалог ґрунтується на рівноправ’ї.
Аджа Еміралі Аблаєв: Ми хочемо з усіма конфесіями в Криму жити мирно і дружно. Але на рівних правах.
Володимир Притула: Так сказав Аджа Еміралі Аблаєв. І додав: без поділу на старших і молодших.
Віктор Єленський: Так виглядає міжконфесійний діалог в Криму очима кореспондента Радіо Свобода на півострові Володимира Притули.
І з Криму на Львівщину.
10-15 років тому вона була охоплена виснажливим православно-греко-католицьким протистоянням. Що тепер? Два роки тому в області було створено Міжцерковну раду при обласній держадміністрації. Ієрархи церков збирались двічі на такі зібрання. Втім, йшлося там здебільшого про спільний запит до влади, і запит цей стосувався здебільшого майнових суперечок.
Зі Львова кореспондентка Радіо Свобода Галина Терещук.
Галина Терещук: Останніми роками на Львівщині з’явилось чимало міжцерковних ініціатив, проектів та й загалом існує міжконфесійне спілкування.
На день міста, наприклад, започаткували екуменічне богослужіння за спокій і мир у Львові. Хоча ієрархи не всіх конфесій долучаються до заходу, але така спільна молитва щороку відбувається, як, скажімо, і освячення води на Йордан.
Представників різних конфесій зуміли об’єднати також потерпілі внаслідок Скнилівської катастрофи. 27 липня, у п’яту річницю трагедії, відбулось Богослужіння у каплиці на Скнилові за участю священиків різних конфесій.
Існує навіть певний розподіл між церквами щодо участі у різних святах. Скажімо, УПЦ МП відправляє служби з нагоди певних радянських дат, на кшталт Дня Перемоги, духовенство УГКЦ, УПЦ Київського патріархату, УАПЦ шанують українські патріотичні свята.
Однак буденна міжконфесійна співпраця аж ніяк не свідчить про глибокий міжконфесійний діалог на Львівщині.
На думку релігієзнавця Андрія Юраша, нині у порівнянні з початком 1990-их, коли конфліктність домінувала на усіх рівнях, ситуація виглядає значно краще. Однак проблемних моментів і недопрацювань є ще значно більше, аніж реалізованих проектів.
Андрій Юраш: Практично жодна з важливих ідей, які обговорюються на регіональному рівні, на рівні загальноукраїнському, скажімо, створення єдиної Помісної церкви, ідея Київської церкви не були реалізовані у рамках міжцерковного діалогу ані на загальноукраїнському рівні, ані на місцях, у регіонах.
Навпаки, коли говорити про цей концептуальний рівень, то є певні кроки назад. Наприклад, ситуація з Дрогобицько-Самбірською єпархією Київського патріархату, конфлікт усередині єпархії.
Галина Терещук: По суті відбувся поділ всередині православ’я між УПЦ КП і УАПЦ. Нині саме у православному середовищі на Львівщині знову домінує конфліктність, немає ініціатив знизу, які б сприяли міжцерковному діалогу.
Якщо говорити про діалог між Римо-католицькою і Українською греко-католицькою церквою, то тут партнерським стосункам заважають передусім конфлікти довкола майнових питань.
Головний редактор Релігійно-інформаційної служби України Тарас Антошевський вважає, що на Львівщині відсутній міжцерковний діалог. А ієрархи різних конфесій не зустрічаються, щоб обговорити важливі питання на шляху до розуміння.
Тарас Антошевський: Якихось зустрічей з приводу соціальних питань, проектів співслужіння немає. Натомість доволі часто маємо інформацію про конфлікти, які виникають у парафіях, між єпископами, зокрема УПЦ КП і УАПЦ на Дрогобиччині.
Ієрархи на Львівщині не звикли сідати за стіл переговорів і дискутувати на важливі теми.
На Львівщині створена міжконфесійна рада при голові ОДА, але реально вона нічого не робить. Далі одного-двох засідань справа не пішла.
Галина Терещук: На Львівщині ще тягнуться конфлікти 10 –15-літньої давнини, які пов’язані з майновими проблемами. Навіть єпископи не мають впливу на парафії, які відстоюють свою точку зору щодо права власності на храм. За статистикою, найбільше таких конфліктів виникають через громади УАПЦ.
Віктор Єленський: Будівництво нових храмів і врегулювання майнових суперечок розводить учасників конфлікту, однак не примиряє їх. Мабуть, з часом буде зведено ще більше храмів, ухвалюватимуться більш справедливі і менш декларативні закони, а їхнє додержання стане суворим, а не вибірковим.
Але підозра і ворожість жеврітиме, допоки прагнення чинити іншим те, що собі бажаєш, не стане направду золотим правилом міжрелігійних відносин і основою міжконфесійного діалогу.
