 |
| Традиційна медицина... |
| (RadioSvoboda.Ua) |
Система охорони здоров’я в Новій Україні нагадує багатьом стару бабу, котру намагаються представити дівкою. І косметичні засоби тут вже не допомагають.
На ту систему радянської і ніби безоплатної медицини, котру успадкувала Україна, вже наклалися ринкові реалії, і схема охорони здоров’я вочевидь потребує кардинальних змін. Проте їх за останні п’ятнадцять років так ніхто і не помітив. Страхова медицина – це реальний і єдиний шлях подолання кризи в галузі і світова практика. Переконують фахівці.
Про те, чому вона досі не впроваджена в Новій Україні, з’ясовував київський кореспондент Радіо Свобода Олексій Крапивко.
Олексій Крапивко: Безкоштовної медицини в Україні не існує. З таким твердженням погоджуються навіть у Міністерстві охорони здоров’я, не дивлячись на те, що такий пункт існує у Конституції.
За підрахунками самого міністерства за останні роки на медицину в Україні витрачають значно більше, ніж у Європі, при тому, що рівень обслуговування не найвищій. До того ж населення витрачає власні кошти, а це приблизно половина від усіх витрат на охорону здоров’я в Україні. І при цьому всьому державі не вистачає грошей на достойну і безоплатну медичну допомогу.
Покласти цьому край може впровадження соціального медичного страхування. Впевнені фахівці.
В Україні вже існують чотири види загальнодержавного обов’язкового соціального страхування, залишилося впровадити лише медичне. Для цього потрібно відповідне законодавство. Однак для ухвалення хоча б одного з законопроектів, що існують в Верховній Раді, є певні перепони. Так каже в інтерв’ю Радіо Свобода перший заступник голови Комітету Верховної Ради з питань охорони здоров’я Лілія Григорович.
Ліля Крапивко: Реально буде тоді, коли замість групи лобістів, які лобіюють приватні страхові компанії, складеться 226 голосочків, які натиснуть кнопочку «за».
Олексій Крапивко: Авторка одного з законопроектів про медичне страхування впевнена, що обов’язки страхування населення потрібно покласти на державний фонд, тобто не на приватні структури. Це, на її думку, збереже основний принцип соціального медичного страхування, коли здоровий платить за хворого, а багатий за бідного.
Із цим погоджується і Микола Поліщук, колишній міністр охорони здоров’я.
Микола Поліщук: Соціальне медичне страхування повинне бути обов’язковим, і його повинне виконувати державна структура. Якщо буде прийнятий закон у цьому році, то через рік можна його буде запроваджувати.
Олексій Крапивко: Якщо ж обов’язкове медичне страхування не буде соціальним, то це спричинить напругу в суспільстві через конкурентну боротьбу страховиків. Так вважає пан Поліщук.
Ірина Біла: У світі існує два види медичного страхування: добровільне та обов’язкове.
Добровільне – це коли людина або корпорація укладає угоду зі страховою компанією. Клієнт платить кошти, а компанія бере на себе зобов’язання в разі хвороби забезпечити його медикаментами, гарними лікарями та якісним обслуговуванням.
Інший вид страхування, обов’язковий, передбачає, що кожен громадянин країни систематично робить страхові внески в державну скарбницю, і держава відповідно гарантує певний об’єм медичних послуг.
Системи обов’язкового страхування, як і добровільного, бувають різні. Скажімо, в обов’язковому частину страховки може сплачувати роботодавець, частину сам громадянин. А в добровільному клієнт може застрахуватися на незначну суму, але буде потім доплачувати самостійно за ліки та харчування. Про те, яка система медичного страхування актуальна в Новій Україні, розповідає заступник керівника секретаріату Комітету Верховної Ради з питань охорони здоров’я Олег Виноградов.
Олег Виноградов: На Україні потрібно зберегти систему державного фінансування не менш, ніж на існуючому рівні з тими програмами і забезпеченнями, які зараз існують. Тобто, програми туберкульоз, онкологія, репродуктивне здоров’я, щоб це держава брала на себе і фінансувала.
Потім необхідно ввести обов’язкове медичне страхування на основі задіяння недержавних страховиків. Тобто, необхідно створити умови для виникнення спеціалізованих медичних страхових компаній, які зможуть надати альтернативу державному страхуванню, а також зможуть сприяти, щоб громадянин мав право вибрати собі свого страховика, тоді у страховиків виникне мотивація для кращого обслуговування населення.
Якщо ж це буде єдиний державний страховик, як от в Росії, наприклад, зробили, то це не буде нічим відрізнятися від сьогоднішньої системи – грошей буде більше, але вони не будуть працювати ефективно.
Ірина Біла: Прихильниками страхової медицини, котра допоможе одужати нинішній системі охорони здоров’я є багато лікарів. Надто ж з приватних клінік. Вони переконані, що тоді якість платних послуг стане доступнішою для більшості українців і сприятиме конкуренції між недержавними медичними закладами.
Більше думками лікарів цікавилася моя київська колега Наталка Мусієнко.
Наталка Мусієнко: Страхова медицина – це не панацея, а один із шляхів фінансування медичної галузі. До того ж багаторічний світовий досвід показує, що страхова медицина є достойною формою надання послуг людям. Так каже професор Інституту педіатрії, акушерства та гінекології Зореслава Шкіряк-Нижник.
Зореслава Шкіряк-Нижник: Страхова медицина є тим базисом, який може вивести нашу охорону здоров’я на пристойний рівень. Мають бути розроблені можливі для оплати для різних рівнів програми.
Наталка Мусієнко: Дерматолог Клініки сімейної медицини Ігор Руденко переконаний, що переведення системи охорони здоров’я за страхові виплати надання послуг збільшить можливості отримання допомоги для малозабезпечених навіть в приватному секторі медицини. Водночас викорінить певні схеми, як висловився медик, “вибивання” коштів з пацієнтів.
Ігор Руденко: В тій лікарні, де я працюю, більш, ніж половина є пацієнтами страхової медицини.
Звичайно, що ми стикаємося з такими явищами, як перебільшення проблем або, як кажуть в народі, “викачування” коштів.
Ціна послуг страхових компаній в майбутньому знизиться до такого рівня, що більша частина населення зможе це собі дозволити. А коли багато населення прийде до приватної медицини з допомогою страхових компаній, то у приватній медицині з’явиться можливість безкоштовно обслуговувати якісь там пільгові категорії населення.
Наталка Мусієнко: Нейрохірург Геннадій Струць, фахівець Міжнародного центру хірургії, підтримує ідею запровадження медичного страхування в разі, якщо цей напрям не буде пов’язаний з чиновниками від галузі охорони здоров’я.
Геннадій Струць: Якщо вона тільки буде пов’язана з медичними чиновниками, то будуть махінації. Хворих, яких будуть страхувати (як зараз вже є), страхує страхова компанія і направляє по домовленості тільки в якусь одну клініку, з якою у них якісь там бізнес-інтереси.
Це може бути, якщо страхова компанія страхує, а хворий сам вибирає клініку, де він буде лікуватися. Незалежно від форми власності: чи це буде приватна медицина, чи державна.
Ірина Біла: А як ставляться до страхової медицини пересічні українці? Чи погоджуються вони додатково сплачувати за гарантію отримати якісну медичну допомогу? Чи вважають, що це обов’язок держави? Думки перехожих на столичних вулицях.
Респонденти: Звичайно! Я згодна.
Респонденти: Для мене потрібно, бо я роблю шофером і для мене воно треба. Я закордон їжджу, тому страховка для мене – це взагалі!
Респонденти: На 50% готові. Для того, щоб у нас було краще обслуговування.
Респонденти: У нас медицина зовсім бідна, у нас навіть немає стільців, аби посидіти в коридорі, а що вже говорити за обслуговування там.
Хто ж там зараз працює? Всі ж пішли у приватні структури. А якби воно дійсно було, то ми знали, що ми дійсно відраховуємо, і воно йде на потреби нашої медицини багатостраждальної.
Респонденти: Я погодилася б, бо це вигідно, адже в будь-який час можна звернутися в поліклініку. Так повинно бути.
А зараз у нас що? В будь-яку поліклініку зайди – треба платити. Все рівно ми платимо, все рівно ми віддаємо ці самі гроші.
Респонденти: Чув, що були неприємні моменти, коли приватні структури і обманювали, і інше. Державна надійніше. Покращувати тільки треба роботу.
Респонденти: Доходи у людей різні і різні платні на підприємствах... Через це треба дивитися, яким категоріям населення, які страхування. Які ще не працездатні або вже непрацездатні, то держава повинна страхувати, а ті, які працездатні, то підприємства, а власні, то це вже на власний розсуд.
Ірина Біла: Нині серед різних видів страхування є обов’язкові. Скажімо, у вартість проїзного квитка на “Укрзалізниці” вже включена і страховка.
Проте чи гарантує залізничне страхування і медичну допомогу пасажирам в разі потреби? Більше про це та про суми виплат страхових компаній знає київська кореспондентка Радіо Свобода Наталка Коваленко.
Наталка Коваленко: 3 травня цього року під час аварії на “Укрзалізниці” 32 людини звернулися за медичною допомогою. Невідкладну одержали 27 осіб, троє пасажирів були госпіталізовані. Серед них 11-річний хлопчик з травмою черевної порожнини, чоловік із струсом мозку і жінка з забоєм нирки.
Оскільки, купуючи квиток на потяг, ви автоматично страхуєте своє життя на час подорожі шляхами “Укрзалізниці”, тому маєте повне право отримати компенсацію.
Начальник Південно-Західної залізниці Олексій Кривопішин, запевнив, що ніяких проблем із цим бути не може.
Олексій Кривопішин: Кожен пасажир у нас застрахований. Згідно з цією страховкою, він отримає цю компенсацію, згідно з законом.
Наталка Коваленко: “Укрзалізниця” укладає договори з декількома страховими компаніями відразу, кожна відповідає за певну територію. Назва вашої надрукована на квиточку.
Я знайшла страхову компанію, яка здійснювала виплати під час цього інциденту. За даними “Укрзалізниці”, загрози життю і подальшому здоров''ю постраждалих не було. Однак до страхової компанії за допомогою звертались, але прикро розчарувались. Про високі виплати від страховиків їм сподіватися не варто, адже, як пояснив менеджер цієї агенції Анатолій, страхові виплати здійснюються лише у 3 випадках: при інвалідності, тимчасові втраті працездатності або ж смерті застрахованої особи.
Анатолій: До нас вже приходили на виплату. Забій плеча. Людина не брала лікарняне, вона просто взяла справку в медпункті вокзалу і отримала 17 гривень за це.
Максимальна страхова сума становить 8 500 гривень. Видається тільки в разі смерті.
Наталка Коваленко: Іноді наслідки забитих нирок або плечей проявляються лише з часом. Закон залишає людину на самоті з подібними проблемами.
Ірина Біла: Ніхто ні від чого не застрахований. Навіть від ігнорування страховими компаніями своїх клієнтів.
Кому ж тоді варто доручити кошти українців, котрі сплачуватимуть за медичне страхування? Чималі суми і спокуса ними розпоряджатися підігрівають жваві дискусії: це повинен бути державний фонд чи приватні банки, один чи кілька? Відповіді наразі немає.
Як немає ще чіткого визначення: буде в Україні соціальне страхування чи цивільне. Потрібно буде сплачувати певний відсоток від зарплати чи визначену суму?
Це вирішуватимуть депутати ще невідомо якого скликання, бо ж три законопроекти вже який рік очікують на увагу парламентаріїв.
Кожен законопроект має своє лобі. І не завжди вони відстоюють інтереси простого люду. Переконані в Школі охорони здоров’я при Києво-Могилянській академії.
Про те, який з цих законопроектів дбатиме про найменш захищені верстви українців, аналізував виконавчий директор школи Олег Петренко.
Олег Петренко: Соціальне страхування передбачає три основні речі.
Перша – це те, хто платить і яку частку доходу.
Соціальність визначається тим, що кожен платить пропорційно своєму прибутку, а отримує в залежності від хвороб. Тобто, умовно кажучи, багата людина платить 10%, і бідна людина платить 10%, але, звертаючись за допомогою, вони всі отримують універсальний пакет послуг. Тому це є так званий перерозподіл доходу і ризиків. Багатий платить за бідного, здоровий за хворого і так далі.
В цьому зміст соціальності страхування, в цьому зміст нашої соціальної згуртованості і взагалі суспільства, яке відповідає один за одного.
Ірина Біла: Що заважає такий вид страхування запровадити в Україні?
Олег Петренко: Насправді заважає те, що більшість людей, які працюють у сфері охорони здоров’я, влаштовує нинішній статус кво. Попри те, як би не кричало багато представників медичної номенклатури і так далі, всіх влаштовує те, що відбувається.
Ст. 49 Конституції України всім декларована повна безоплатність медичної допомоги, при чому любої по об’єму, місцю надання і так далі. Тобто, вам, нібито, ця стаття Конституції гарантує як первинну обробку рани при порізі, так і операцію на серці. Хоча ми всі розуміємо, що вартість цього різна, тому гарантувати все всім – це значить, що не гарантувати нічого конкретно конкретній особі.
Держава в тих умовах, в яких вона зараз існує, виділяючи там 150 доларів, умовно кажучи, на людину, на її охорону здоров’я в рік, вона не може забезпечити всім все. Тому ми просто брешемо!
Ми всі знаємо, звертаючись до медичної допомоги, що нам приходиться мінімум половину коштів для медичної допомоги (на медикаменти, на розхідні матеріали) відшкодовувати з власної кишені, а це є ознака не соціальності.
Ірина Біла: Переконаний виконавчий директор Школи охорони здоров’я при Києвом-Могилянській Академії Олег Петренко. А ще він вважає, що доступ людини до медичних послуг не повинен залежати від рівня її доходів. Адже тоді зможуть отримувати якісну медичну допомогу лише відсотків 15% українців. Які, утім, і так її мають, не чекаючи на рішення Верховної Ради.
