Туреччина -- сотні людей взяли участь у
траурній церемонії поховання вбитого
турецького журналіста, вірменина
Гранта Дінка. Істанбул, 23 січня 2007 р.Задля процесії перекрили рух у значній частині центру Стамбула — вона розтяглася на 8 кілометрів, від редакції його газети «Аґос», так само двомовної, до вірменського християнського храму, де відспівували загиблого.
За відвертість карають
Гранта Дінка добре знали в Туреччині за його відвертість. Виступаючи за порозуміння між турецьким і вірменським народами, він прямо говорив і про минуле.
І події часів кінця Першої Світової війни, коли в тодішній турецькій державі, Оттоманській імперії, від рук крайніх турецьких націоналістів загинули сотні тисяч чи й до півтора мільйона її мешканців, мирних місцевих вірмен, — Дінк уголос називав геноцидом вірменського народу.
Ця тема досі була практичним табу в Туреччині, яка принципово не визнає ті події за геноцид. А за її порушення, як і за інші незручні для офіційної ідеології висловлювання, могли й притягти до відповідальності — за 301-ю статтею кримінального кодексу, про «образу турецького духу».
І притягали. А Грант Дінк став чи не єдиним, якого за цією статтею й засудили — він отримав півроку ув’язнення умовно.
Саме за «образу турків» і застрелив його 17-річний убивця, як признався він у поліції. І каже, що не шкодує про це.
Демонстранти звинувачують
Іншої думки були учасники жалобного походу, кількість яких чи не перевершила чисельність усієї вірменської громади в Туреччині. «Туреччині вистрілили в серце — ось що, думаю, значить цей натовп. Кожен із нас вірменин сьогодні. Цей постріл вразив не тільки вірмен, а й усю Туреччину», — заявив один із них.
Але вину вони вбачають не лише в проявах крайнього націоналізму, а й у політиці влади, яка не дозволяє обговорювати незручні питання.
«301-ша — вбивця» — ось іще одне гасло жалобної демонстрації, з номером статті кримінального кодексу про «образу турецького духу», — поруч із іншим: «Пліч-о-пліч проти фашизму!»
Досяг примирення смертю
У Туреччині кажуть, що своєю смертю Грант Дінк досяг того, що він не встиг досягти за життя. Тут не пригадують таких масових демонстрацій протесту проти насильства й утисків свободи слова, як ця, на яку перетворився похорон, демонстрацій, які б, як нині, об’єднали представників нерідко ворожих національних громад — турків із вірменами й курдами.
А турецька держава задля похорону на час забула про своє дипломатичне невизнання держави вірменської — на нього змогли прибути високі представники Республіки Вірменії й релігійні діячі Вірменської церкви.
Матеріали до теми:
Туреччина під тиском після вбивства журналіста.
