Слухати:
Ірина Біла: Ще кілька десятиліть тому українців переконували, що вони разом з іншими народами СРСР чи не найбільше у світі читають книжок.
Рахувалося це так: тиражі книг ділилися на кількість населення і виходила вельми переконлива цифра. Хоча всі знали, що в цих накладах величезною була частка безсмертних творів класиків марксизму-ленінізму, генсеків, усіляких “Малих земель” та “Відроджень”, які благополучно припадали пилом на бібліотечних полицях. Зараз цифра зовсім не справна: українців на одну видану в країні книгу багато, а самих книг, порівняно навіть з
Центральною Європою, видається мало.
Підтримати інтерес українців до літератури, в період занепаду книговидання, взялася аудіокнига.
Наскільки озвучена книжка може повернути інтерес до читання?
Звучить уривок з “Оргії” Ірина Біла: Це уривок з радіовистави “Оргія” за драмою Лесі Українки. Повне відтворення в аудіоформаті цієї вистави запропонувала компанія А.Е.Л. Поруч із випуском серії “Театр перед мікрофоном” аудіовидавці видали і 10 дисків творів сучасних українських письменників.
У круговерті перемін, коли телебачення, кіно, інтернет та безліч цікавих подій залишають мало місця для читання книжок, друковане літературне слово входить у людське життя в інший спосіб, як аудіопродукція.
Більше про місце аудіокниги сьогодні в українському суспільстві загалом цікавилася моя київська колега Надія Степула.
Надія Степула: У світі звукові книги давно відомі. Спершу аудіокасети, нині переважно СД та комп’ютерні диски.
Продукування аудіокниг в Україні має свої примітні риси. Головне питання: кому й навіщо потрібні аудіокниги, коли друкованих безліч?
Дітям, які ще не вміють читати, але вміють слухати. Господиням, щоб вивчати якусь іноземну мову під час приготування обіду, автомобілістам, щоб, не відволікаючись від керма, ознайомитися з новим романом чи прослухати курс лекцій за фахом.
Найбільше таких книг потребують похилого віку, котрі самотужки не можуть читати та всі, хто з вадами зору.
Про аудіокнигу, її перспективи і проблеми говорить соціолог, директор Київського міжнародного інституту соціології, професор Володимир Паніотто.
Володимир Паніотто: Аудіокнига потрібна всім.
Соціологічні дослідження показують, що деякі категорії населення слухають більше, чи для них вона потрібна більше. Перш за все це люди, які їздять у машинах.
У США кожна десята книжка, яка видається, є аудіокнигою.
Бум аудіокниг був у Франції. Вони перейшли з 0,3% об’єму від звичайних книг до 5% випуску від загальних книг.
Я за тиждень прослуховую одну книжку.
Цільова аудиторія в Україні практично така сама, як і в інших країнах.
Надія Степула: В Україні функціонує до сотні бібліотек для людей з вадами зору. Жодна з них не може похвалитися розмаїттям аудіокниг у фондах.
Держава виділяє гроші на такі потреби тільки Українському товариству сліпих. Виділених сум не вистачає, однак десятки тисяч назв книг на аудіокасетах уже існують.
Серед аудіокниг і зразки світової класики, і сучасної української літератури. Україномовної продукції набагато менше, ніж російськомовної.
Аудіокниги, які випускаються в Україні, озвучені дикторами, акторами. Підприємці стали залучати до цієї справи й авторів.
Унікальні голоси таких звукових книг навіть стають реліквіями.
Ірина Біла: Є шанс стати реліквією і в аудіокниг, виданих вже згадуваною компанією А.Е.Л. Адже 5 з 10 щойно виданих дисків начитані авторами. Скажімо, озвучення свого роману “Страж Гора” Степан Пушик не довірив нікому.
Степан Пушик: Я наговорив... Це чудо!
Я буду дальше продовжувати писати, тому що не просто для тих людей, які позбавлені зору, чи, наприклад, картоплю там чистить собі ґаздиня і слухає, але чи в потязі, чи в літаку.
Я думаю, що буде цікаво навіть читачеві, якщо видати, скажімо, роман чи повість і поставити диск. Людина читає і чує голос цього письменника.
Ірина Біла: Письменниця Лариса Денисенко, роман якої “Танці в масках” також можна не лише прочитати, але й почути, переконує, що вже давно слухає аудіокнижки. Особливе зацікавлення озвученим друкованим словом почалося після тривалого очікування на кордоні.
Лариса Денисенко: Ми стояли на кордоні в машинах. Всі думали, чим би зайнятися. 7,5 годин ми стоїмо — абсолютно ніякого руху. Вже темно стало. Не можна читати. Ти втомився, ти практично нічого не хочеш...
Поруч з нами був “Джип” британців, які слухали свою британську літературу на дисках. Я подумала: було б класно, якщо б у мене була така книжка, я могла б спокійно слухати, як і більшість моїх друзів, ми сиділи б і слухали б, обмінювалися б думками... Як це було б класно!
Ірина Біла: А ось Юрій Винничук надає перевагу читанню книжок з позначками на берегах і перервами на осмислення. Але все ж письменник не заперечує і очевидних переваг аудіолітератури.
Юрій Винничук: Я думаю, що це досить добра ідея, тому що є дуже багато людей, яким просто ліньки читати, які в постійному русі.
Я думаю, що можна буде притягти якось до класики людей таким чином, що слухати цю літературу.
Ірина Біла: “Аудіокнига – це новий напрямок розвитку літератури та мистецтва у сучасному світі, який має свій ритм та ідеологію,” — переконують в компанії з випуску аудіо книг.
Це те, що надає можливість підвищити рівень якості умовно невикористаного часу та задовольнити свої духовні потреби, а також якісно наповнити час своїх дітей та батьків.
Говорить співзасновниця компанії А.Е.Л. Вікторія Корсун.
Вікторія Корсун: Чому саме аудіокнига? Тому, що зараз, в наш час, дійсно залишається дуже мало часу задля читання. Наприклад, домогосподарки чи бізнесмени, чи школярі чи не встигають читати, чи не люблять читати або навіть ті люди, які не можуть читати із-за вад здоров’я, тому ми пропонуємо нову можливість використати час інакше – слухати, слухати саме літературу, гарну, сучасну українську, зарубіжну, освітню... У нас багато планів.
Ірина Біла: Видавці наразі лише вкладають кошти в аудіопродукцію. І очікують на прибутки не раніше, ніж за кілька років.
Це довгостроковий проект, як каже Вікторія Корсун, і розрахований не лише на комерційний зиск.
Вікторія Корсун: Це дуже популярна ідея, яка розвивається в Америці, Європі, а також в Росії. Наш ринок, на жаль, заповнений дуже небагато.
Все-таки ми вважаємо, що попит буде. Звичайно, ми не можемо спрогнозувати все на 100%, ми не можемо сказати, як точно відреагує читач-слухач, але маємо надію, що це буде цікаво. З часом, я думаю, цей проект має стати комерційно ефективним.
Ірина Біла: Не байдужа до аудіопродукції і компанія “Атлантік”, яка вже не один рік зосередилася на шкільній навчальній літературі.
Історія України та зарубіжжя, мандрівники та невідомі землі, казки та легенди Криму – це лише частка з дисків, виданих компанією.
“Але, незважаючи на попит, існує чимало проблем зі збутом,” — каже директор “Атлантіку” Юрій Ганзюк. Бо деякі мережі магазинів, особливо з неукраїнськими власниками, не вважають потрібне розповсюджувати україномовну аудіо- і відеопродукцію.
Юрій Ганзюк: Справа в тому, що ринок україномовного продукту набагато менший. Якщо, скажімо, російськомовний продукт створюється для населення приблизно у 300 мільйонів, то україномовний продукт створюється для населення приблизно у 20 мільйонів.
Наприклад, система “Метро” взагалі не бере українські продукти. Вони вважають, що це поганий продукт, і не хочуть зовсім брати. Цілий ряд магазинів теж взагалі не бере україномовний продукт.
Якщо ви зайдете в якийсь магазин, який торгує дисками, то звукових проектів ви побачите, скажімо, 2 тисячі позицій російськомовних або англомовних, а україномовних ви побачите 50.
Якщо ви підійдете до стійки, де продаються комп’ютерні диски, іграшки і таке інше, навчальні програми, енциклопедії, то жодного українського продукту ви не побачите.
Але зараз вже потрошечки магазини почали брати український продукт.
Звучить уривок з казки Лірника Сашка
Ірина Біла: Казки Лірника Сашка вже полюбилися багатьом, і не лише дітям. Він сам їх вигадує, сам начитує і фактично власним коштом видає.
Про те, що він отримує навзаєм і для чого йому отака не зовсім прибуткова “морока”, цікавилась Ірина Перешило.
Ірина Перешило: Пане Сашко, а як давно Ви почали писати казки?
Сашко Лірник: Це так було давно, мабуть, років 20-25. Справа в тому, що я раніше їх не записував, а просто розказував дітям, щоб мову свою не забували – ми в Росії жили.
А професійно займатися я почав десь років 10 тому. Тобто, записувати на студії, в журналі дитячому видавати.
Сашко Лірник: А як з’явилася ідея саме аудіоказки?
Ірина Перешило: Я давно її виношував, тому що у нас голод такий на це в Україні.
Я знаю, що, наприклад, в Німеччині, то казкарів діючих 300-400 чоловік є. Там фестивалі щороку проходять, вони збирається... А в нас воно якось пропало, знищилося і немає.
Колись же лірники ходили по Україні і не тільки псалми співали, а й казки розповідали, всякі оповідки. Я страшенно хотів це відродити.
Ірина Перешило: Скажіть, будь ласка, а який попит на Вашу продукцію?
Сашко Лірник: Я можу з гордістю повідомити, що у мене абсолютно конкурентноспроможна продукція. Всі мої перші диски продалися до одного. У мене жодного не лишилося.
Це був невеликий тираж. Я його видавав сам. Але я попит не по цьому дивлюся. Я дивлюся по тому, скільки мені пишуть. Я дуже багато листів отримую.
Мені пишуть, що випадково через знайомих дістали диск і потім його всім селом слухають, передають, в чергу записуються. Тобто, люди за цим спраглі.
Я сам за цим скучаю, але сам в цьому варюся, то мені не так тяжко. А людина, біля якої кругом ця попса іншомовна, і він живе, як на острові, а тут такий куточок повітря свіжого.
Потрібні нові міфи українські. Вони знижені! Їх немає! А без міфології такої в широкому значенні, то не може бути народу, свідомості народної. Наша історія вимарюється, підчищається на очах. Якась українська земля вже ніби не українська...
У мене питають: чому казки про старовину? А це не про старовину, це про сучасне, але іншими засобами я виражаю, і воно сприймається.
Що цікаво? Я думав, що мене діти будуть слухати, а мене слухають дорослі більше навіть, ніж діти! Я листи отримав. Мені дітлашня в 4 роки пише, і бабуся у 80 написала.
Один лист мене вразив. Людина з тюрми написала. У людини довічне ув’язнення. Каже, що в мене все життя перевернулося, я послухав ваші казки по радіо і став передумувати, якщо можна, то надішліть мені ще якісь. Тобто, воно має і виховну роль.
Сліпі діти мені викололи шрифтом Браеля листи, і я з ними листуюся, вже їм посилав, ось зараз диски вийдуть, то знову їм пошлю. Тобто, це для них така віддушина у світі.
Ірина Біла: Світ – це чудова книга, як казав італійський драматург Гольдоні. Але вона представляє мало користі для того, хто не може її прочитати. Можливо, іноді варто її бодай послухати?
Ірина Біла: Ще кілька десятиліть тому українців переконували, що вони разом з іншими народами СРСР чи не найбільше у світі читають книжок.
Рахувалося це так: тиражі книг ділилися на кількість населення і виходила вельми переконлива цифра. Хоча всі знали, що в цих накладах величезною була частка безсмертних творів класиків марксизму-ленінізму, генсеків, усіляких “Малих земель” та “Відроджень”, які благополучно припадали пилом на бібліотечних полицях. Зараз цифра зовсім не справна: українців на одну видану в країні книгу багато, а самих книг, порівняно навіть з
Підтримати інтерес українців до літератури, в період занепаду книговидання, взялася аудіокнига.
Наскільки озвучена книжка може повернути інтерес до читання?
Звучить уривок з “Оргії” Ірина Біла: Це уривок з радіовистави “Оргія” за драмою Лесі Українки. Повне відтворення в аудіоформаті цієї вистави запропонувала компанія А.Е.Л. Поруч із випуском серії “Театр перед мікрофоном” аудіовидавці видали і 10 дисків творів сучасних українських письменників.
У круговерті перемін, коли телебачення, кіно, інтернет та безліч цікавих подій залишають мало місця для читання книжок, друковане літературне слово входить у людське життя в інший спосіб, як аудіопродукція.
Більше про місце аудіокниги сьогодні в українському суспільстві загалом цікавилася моя київська колега Надія Степула.
Надія Степула: У світі звукові книги давно відомі. Спершу аудіокасети, нині переважно СД та комп’ютерні диски.
Продукування аудіокниг в Україні має свої примітні риси. Головне питання: кому й навіщо потрібні аудіокниги, коли друкованих безліч?
Дітям, які ще не вміють читати, але вміють слухати. Господиням, щоб вивчати якусь іноземну мову під час приготування обіду, автомобілістам, щоб, не відволікаючись від керма, ознайомитися з новим романом чи прослухати курс лекцій за фахом.
Найбільше таких книг потребують похилого віку, котрі самотужки не можуть читати та всі, хто з вадами зору.
Про аудіокнигу, її перспективи і проблеми говорить соціолог, директор Київського міжнародного інституту соціології, професор Володимир Паніотто.
Володимир Паніотто: Аудіокнига потрібна всім.
Соціологічні дослідження показують, що деякі категорії населення слухають більше, чи для них вона потрібна більше. Перш за все це люди, які їздять у машинах.
У США кожна десята книжка, яка видається, є аудіокнигою.
Бум аудіокниг був у Франції. Вони перейшли з 0,3% об’єму від звичайних книг до 5% випуску від загальних книг.
Я за тиждень прослуховую одну книжку.
Цільова аудиторія в Україні практично така сама, як і в інших країнах.
Надія Степула: В Україні функціонує до сотні бібліотек для людей з вадами зору. Жодна з них не може похвалитися розмаїттям аудіокниг у фондах.
Держава виділяє гроші на такі потреби тільки Українському товариству сліпих. Виділених сум не вистачає, однак десятки тисяч назв книг на аудіокасетах уже існують.
Серед аудіокниг і зразки світової класики, і сучасної української літератури. Україномовної продукції набагато менше, ніж російськомовної.
Аудіокниги, які випускаються в Україні, озвучені дикторами, акторами. Підприємці стали залучати до цієї справи й авторів.
Унікальні голоси таких звукових книг навіть стають реліквіями.
Ірина Біла: Є шанс стати реліквією і в аудіокниг, виданих вже згадуваною компанією А.Е.Л. Адже 5 з 10 щойно виданих дисків начитані авторами. Скажімо, озвучення свого роману “Страж Гора” Степан Пушик не довірив нікому.
Степан Пушик: Я наговорив... Це чудо!
Я буду дальше продовжувати писати, тому що не просто для тих людей, які позбавлені зору, чи, наприклад, картоплю там чистить собі ґаздиня і слухає, але чи в потязі, чи в літаку.
Я думаю, що буде цікаво навіть читачеві, якщо видати, скажімо, роман чи повість і поставити диск. Людина читає і чує голос цього письменника.
Ірина Біла: Письменниця Лариса Денисенко, роман якої “Танці в масках” також можна не лише прочитати, але й почути, переконує, що вже давно слухає аудіокнижки. Особливе зацікавлення озвученим друкованим словом почалося після тривалого очікування на кордоні.
Лариса Денисенко: Ми стояли на кордоні в машинах. Всі думали, чим би зайнятися. 7,5 годин ми стоїмо — абсолютно ніякого руху. Вже темно стало. Не можна читати. Ти втомився, ти практично нічого не хочеш...
Поруч з нами був “Джип” британців, які слухали свою британську літературу на дисках. Я подумала: було б класно, якщо б у мене була така книжка, я могла б спокійно слухати, як і більшість моїх друзів, ми сиділи б і слухали б, обмінювалися б думками... Як це було б класно!
Ірина Біла: А ось Юрій Винничук надає перевагу читанню книжок з позначками на берегах і перервами на осмислення. Але все ж письменник не заперечує і очевидних переваг аудіолітератури.
Юрій Винничук: Я думаю, що це досить добра ідея, тому що є дуже багато людей, яким просто ліньки читати, які в постійному русі.
Я думаю, що можна буде притягти якось до класики людей таким чином, що слухати цю літературу.
Ірина Біла: “Аудіокнига – це новий напрямок розвитку літератури та мистецтва у сучасному світі, який має свій ритм та ідеологію,” — переконують в компанії з випуску аудіо книг.
Це те, що надає можливість підвищити рівень якості умовно невикористаного часу та задовольнити свої духовні потреби, а також якісно наповнити час своїх дітей та батьків.
Говорить співзасновниця компанії А.Е.Л. Вікторія Корсун.
Вікторія Корсун: Чому саме аудіокнига? Тому, що зараз, в наш час, дійсно залишається дуже мало часу задля читання. Наприклад, домогосподарки чи бізнесмени, чи школярі чи не встигають читати, чи не люблять читати або навіть ті люди, які не можуть читати із-за вад здоров’я, тому ми пропонуємо нову можливість використати час інакше – слухати, слухати саме літературу, гарну, сучасну українську, зарубіжну, освітню... У нас багато планів.
Ірина Біла: Видавці наразі лише вкладають кошти в аудіопродукцію. І очікують на прибутки не раніше, ніж за кілька років.
Це довгостроковий проект, як каже Вікторія Корсун, і розрахований не лише на комерційний зиск.
Вікторія Корсун: Це дуже популярна ідея, яка розвивається в Америці, Європі, а також в Росії. Наш ринок, на жаль, заповнений дуже небагато.
Все-таки ми вважаємо, що попит буде. Звичайно, ми не можемо спрогнозувати все на 100%, ми не можемо сказати, як точно відреагує читач-слухач, але маємо надію, що це буде цікаво. З часом, я думаю, цей проект має стати комерційно ефективним.
Ірина Біла: Не байдужа до аудіопродукції і компанія “Атлантік”, яка вже не один рік зосередилася на шкільній навчальній літературі.
Історія України та зарубіжжя, мандрівники та невідомі землі, казки та легенди Криму – це лише частка з дисків, виданих компанією.
“Але, незважаючи на попит, існує чимало проблем зі збутом,” — каже директор “Атлантіку” Юрій Ганзюк. Бо деякі мережі магазинів, особливо з неукраїнськими власниками, не вважають потрібне розповсюджувати україномовну аудіо- і відеопродукцію.
Юрій Ганзюк: Справа в тому, що ринок україномовного продукту набагато менший. Якщо, скажімо, російськомовний продукт створюється для населення приблизно у 300 мільйонів, то україномовний продукт створюється для населення приблизно у 20 мільйонів.
Наприклад, система “Метро” взагалі не бере українські продукти. Вони вважають, що це поганий продукт, і не хочуть зовсім брати. Цілий ряд магазинів теж взагалі не бере україномовний продукт.
Якщо ви зайдете в якийсь магазин, який торгує дисками, то звукових проектів ви побачите, скажімо, 2 тисячі позицій російськомовних або англомовних, а україномовних ви побачите 50.
Якщо ви підійдете до стійки, де продаються комп’ютерні диски, іграшки і таке інше, навчальні програми, енциклопедії, то жодного українського продукту ви не побачите.
Але зараз вже потрошечки магазини почали брати український продукт.
Звучить уривок з казки Лірника Сашка
Ірина Біла: Казки Лірника Сашка вже полюбилися багатьом, і не лише дітям. Він сам їх вигадує, сам начитує і фактично власним коштом видає.
Про те, що він отримує навзаєм і для чого йому отака не зовсім прибуткова “морока”, цікавилась Ірина Перешило.
Ірина Перешило: Пане Сашко, а як давно Ви почали писати казки?
Сашко Лірник: Це так було давно, мабуть, років 20-25. Справа в тому, що я раніше їх не записував, а просто розказував дітям, щоб мову свою не забували – ми в Росії жили.
А професійно займатися я почав десь років 10 тому. Тобто, записувати на студії, в журналі дитячому видавати.
Сашко Лірник: А як з’явилася ідея саме аудіоказки?
Ірина Перешило: Я давно її виношував, тому що у нас голод такий на це в Україні.
Я знаю, що, наприклад, в Німеччині, то казкарів діючих 300-400 чоловік є. Там фестивалі щороку проходять, вони збирається... А в нас воно якось пропало, знищилося і немає.
Колись же лірники ходили по Україні і не тільки псалми співали, а й казки розповідали, всякі оповідки. Я страшенно хотів це відродити.
Ірина Перешило: Скажіть, будь ласка, а який попит на Вашу продукцію?
Сашко Лірник: Я можу з гордістю повідомити, що у мене абсолютно конкурентноспроможна продукція. Всі мої перші диски продалися до одного. У мене жодного не лишилося.
Це був невеликий тираж. Я його видавав сам. Але я попит не по цьому дивлюся. Я дивлюся по тому, скільки мені пишуть. Я дуже багато листів отримую.
Мені пишуть, що випадково через знайомих дістали диск і потім його всім селом слухають, передають, в чергу записуються. Тобто, люди за цим спраглі.
Я сам за цим скучаю, але сам в цьому варюся, то мені не так тяжко. А людина, біля якої кругом ця попса іншомовна, і він живе, як на острові, а тут такий куточок повітря свіжого.
Потрібні нові міфи українські. Вони знижені! Їх немає! А без міфології такої в широкому значенні, то не може бути народу, свідомості народної. Наша історія вимарюється, підчищається на очах. Якась українська земля вже ніби не українська...
У мене питають: чому казки про старовину? А це не про старовину, це про сучасне, але іншими засобами я виражаю, і воно сприймається.
Що цікаво? Я думав, що мене діти будуть слухати, а мене слухають дорослі більше навіть, ніж діти! Я листи отримав. Мені дітлашня в 4 роки пише, і бабуся у 80 написала.
Один лист мене вразив. Людина з тюрми написала. У людини довічне ув’язнення. Каже, що в мене все життя перевернулося, я послухав ваші казки по радіо і став передумувати, якщо можна, то надішліть мені ще якісь. Тобто, воно має і виховну роль.
Сліпі діти мені викололи шрифтом Браеля листи, і я з ними листуюся, вже їм посилав, ось зараз диски вийдуть, то знову їм пошлю. Тобто, це для них така віддушина у світі.
Ірина Біла: Світ – це чудова книга, як казав італійський драматург Гольдоні. Але вона представляє мало користі для того, хто не може її прочитати. Можливо, іноді варто її бодай послухати?
