Слухати:
Ірина Біла: Нині в селі проживає третина українців. Майже 70% території країни – це земля сільськогосподарського призначення. Чи може вона прогодувати тих, хто її обробляє? І чи сприяє цьому держава? Зрештою, українське село сьогодні: кормоцех чи “колиска нації”?
"Cучасні" методи господарювання подовжують
годувати більшість населення України.
Українське село віддавна оспівували, поетизували, змальовували його уквітчаним мальвами та вишневими садками. Навколо хати обов’язково мали бігати босоніж дітлахи, у стайні ржати коні, а в хліві худоба.
Такі милі міським жителям замальовки намагалися “втовкмачити” і за царських, і за радянських часів. Але чомусь з цих мальовничих сіл, не зважаючи на всю “турботу” про них, продовжували втікати люди. Від голоду, безробіття, непосильної праці...
Повернутися обличчям до села заприсяглися в Новій Україні. Навіть оголосили цілий рік Роком села.
Говорить Президент України Віктор Ющенко.
Віктор Ющенко: Село є колискою нації, джерелом пам’яті народу, його традиції, культури, мови і духовності.
В Україні цей важливий сектор економіки, в якому задіяні мільйони працівників.
2006 рік оголошено Роком села. Вперше за часи незалежності на фінансування села направлено рекордну частку державного бюджету, а це майже 10 мільярдів гривень.
Ірина Біла: Дещо по-іншому оцінює Рік села в Україні прем’єр-міністр Віктор Янукович. Глава уряду “з гіркотою в душі” змушений визнати, що життя селян за цей рік вочевидь не покращилося.
Віктор Янукович: Рік, що завершується, був Роком села. Селяни налаштувалися на істотне поліпшення умов господарювання та зростання власного добробуту. Але гасло залишилося гаслом. На жаль.
Я вважаю, що ніхто не сприйме це, як докір комусь. Я кажу про це з гіркотою в душі.
Попередні уряди так і не змоглися прийняти комплексну програму з підтримки розвитку села.
Ірина Біла: Без чого ж неможливе відродження українського села? Відповідь знає Президент України Віктор Ющенко.
Віктор Ющенко: Відродження села неможливе без розвитку соціальної сфери та інфраструктури. На ремонт доріг, газифікацію сіл та модернізацію водопостачання гроші з державного бюджету в останні роки майже не виділялися. Сьогодні водопроводи мають лише кожен четвертий населений пункт, а газопроводи – кожен третій. Менше, ніж половина сільських доріг мають тверде покриття. Уряд має працювати над вирішенням цих проблем.
Цього року на покращення доріг місцевого значення буде спрямовано майже 300 мільйонів гривень. Значні кошти будуть спрямовані на газифікацію сіл та програми енергозбереження.
Ірина Біла: І все ж, на думку прем’єра Віктора Януковича, коштів, виділених в бюджеті на нинішній рік, було вочевидь недостатньо.
Віктор Янукович: Хоча державою у бюджеті на 2006 рік видатки на сільське господарство були збільшені, насправді ефективної ринкової системи підтримки галузі так і не запроваджено. Коштів на здешевлення кредитів в достатніх обсягах виділено не було. Довгострокові кредити системою підтримки зовсім не враховані. Фактично зупинилася державна підтримка придбання селянами нової техніки.
Ірина Біла: Що ж до наступного року, то уряд, за словами Віктора Януковича, зробив усе можливе, аби врахувати в бюджеті-2007 реальні потреби селян.
Віктор Янукович: У 2007 році у проекті Державного бюджету передбачено збільшення коштів на здешевлення вартості кредитів. Урядом підтримано клопотання селян щодо продовження на 2007 рік пільг зі сплати податків на додану вартість.
Ірина Біла: Утім, самі фермери прискіпливо по-хазяйськи, підрахувавши бюджетну турботу уряду, схоже, не вельми втішені світлими перспективами.
Президент Асоціації фермерів Іван Томич.
Іван Томич: Цифри ті не в повному обсязі можуть вирішувати ті питання, які стоять перед українським сільськогосподарським виробником. Державна підтримка фермера 15 гривень! Ірина Біла: Крім вміння добре рахувати, Іван Томич ще й має добру пам’ять. І тому не забув, скільки потрібно було продати бичків 1988 року, аби купити трактор, і зараз.
Іван Томич: На сьогодні для того, щоб придбати трактор вітчизняного виробництва, необхідно продати майже 200 голів свиней чи 55 голів великої рогатої худоби. Я добре пам’ятаю, що в 1988 році, коли розпочинав фермерську стежину, для того, щоб придбати трактор, необхідно було 4 бички. Ось головна причина! Найменші зарплати на селі, відтік із села молоді!
Ірина Біла: А те, що молодь втікає з села, вже ні в кого не викликає сумніву. Це реалії, як каже Віктор Янукович.
Віктор Янукович: Ми добре знаємо, що здорові і молоді люди зараз тікають із села хто куди може. Одні їдуть на заробітки по чужих краях, а інші пробують влаштуватися в містах.
Українське село, яке завжди становило основу українського суспільства, вимирає. Мені прикро вимовляти це, але такі є реалії.
Ірина Біла: Але годі вже ті промови з високих трибун. Як пропонує кореспондентка Радіо Свобода на Черкащині Тетяна Чорномаз, пора вже почути й думку самих селян. І пропонує знайомством з мешканкою Уманщини Валентиною Петрівною розмову про майбутнє села.
Валентина Петрівна: Де ж воно, це майбутнє?! Роботи немає, немає молоді де робити.
Тетяна Чорномаз: Яка у Вас пенсія?
Валентина Петрівна: 366 гривень.
Тетяна Чорномаз: А ким Ви працювали?
Валентина Петрівна: На ланці робила. А до пенсії доробляла, то санітаркою у колгоспі була, то в дитсадку доробляла, бо здоров’я не дозволяло.
Тетяна Чорномаз: До розмови приєдналася пенсіонерка Марія, 79 років, та безробітна Світлана, 40 років.
Марія: Я з Томашівки. В нас два місяці радіо не говорить. А нас, самих бабів, багато по хатах в селі.
Тетяна Чорномаз: Молоді в селі багато?
Марія: Мало. Мало...
Світлана: Бо роботи немає для молоді. Раніше якісь будиночки будували, давали і робота була, якісь зацікавлені були, а тепер...
У мене дочка закінчила 11 класів. Чому їй залишатися у селі? Корови пасти разом зі мною? Немає що робити у цьому селі. Ніякої перспективи немає.
Тетяна Чорномаз: Пан Петро, мешканець села Оксанине, вважає, що село деградує.
Петро: Роботи немає, зарплату платять мінімум. Жити можна лише за рахунок домашнього господарства. Город, птиця, худоба, а так...
Молоді у селі зовсім мало. Така деградація йде, що тут скоро не буде ні школи, ні сільської ради, тому що молодь не лишається. Щоб робити, то людям треба платити гроші, створити умови. А хто це буде робити?
Тетяна Чорномаз: А як Ви думаєте, що треба робити, щоб село змінилося в кращу сторону?
Петро: Моя мати каже, а зараз їй 92 роки, що треба і церкву відновити в школі, ту, що комуністи колись розвалили, і треба думати за молодь, а не за себе.
Тетяна Чорномаз: Хвилюють проблеми села і молодь. Ось, що розповів Віталій, мешканець села Бабанки, 24 роки.
Ви спокійно ставитеся до тих слів, що село вмирає?
Віталій: Ні. Звичайно, що хотілося, щоби молодь залишалася. А що ж в селі робити сьогодні? Тут все розвалюється. Ніхто ж нічого не робить! Так що люди їдуть на заробітки. Але хотілося б на своїй землі залишатися. Сам я теж їжджу на заробітки у Київ. Там працюю. Але хотілося б тут працювати.
Тетяна Чорномаз: А що Ви хотіли б робити?
Віталій: Землею хотів би займатися. А що ж зараз землею займатися? Зерно ні по чому. Треба більше вкладати, ніж... Якщо по чесному працювати.
Ірина Біла: Українське село вимирає – так стверджують демографи. І якщо не врятувати ситуацію, то з мапи України села зникатимуть вже не поодиноко, а десятками.
Упродовж останніх десяти років в кожному десятому селі не народилося жодної дитини. А в решті смертність в кілька разів перевищувала народжуваність.
Говорить заступник директора Інституту демографії НАН України Елла Лібанова.
Елла Лібанова: Демографічний потенціал села абсолютно вичерпаний. Навіть на Закарпатті, на Франківщині, на Буковині, там, де трохи молодше населення і трохи пристойніший рівень народжуваності, все рівно немає кому народжувати дітей. Тому, власне кажучи, і відбувається депопуляція.
Особливість сільської місцевості ще й у тому, що депопуляція більше відбивається на жіночому населенні.
Ірина Біла: “Утім, проблема демографії села нероздільна з іншою загрозою, етнічною,” - переконана Елла Лібанова.
Елла Лібанова: На сьогодні традиційні цінності українського етносу зберігаються тільки в селі. В містах їх практично вже немає. Принаймні, якщо є можливість зберегти таку українську самість, то вона може бути пов’язана тільки з селом сьогодні.
Тому я не дооцінювала б проблеми демографічної деградації сільської місцевості – вони зводяться не тільки до демографії!
Ірина Біла: Єдині, хто може врятувати село, – це фермери. Саме вони є господарями землі і годівниками в розвинених європейських країнах.
Про те, чи покращив Рік села життя фермерів, на Рівненщині цікавилася тамтешня кореспондентка Радіо Свобода Валентина Одарченко.
Валентина Одарченко: Майже третина рівненських фермерів – це колишні вчителі, будівельники і навіть міліціонери. До роботи на землі їх привели різні шляхи: кого безробіття, кого низька заробітна плата, а ще бажання, за Довженком, «садити, щоб проізростало».
Є й інша категорія – це спадкових фермерів. Це вічні тваринники і землероби, у яких на генному рівні праця на власній землі асоціюється зі свободою, залежністю тільки від природи.
“Тож на Рівненщині чи не найпоширеніше прізвище – це Поліщук”, – каже фермер Петро Корнійчук.
Петро Корнійчук: А що таке Поліщук? Шукали в лісі десь таку ділянку, де можна щось вирощувати і розчищали її.
Валентина Одарченко: Справжній Поліщук і за прізвищем і за покликанням – це фермер Олег Поліщук з села Посягва Грищанського району. Він позаторік був визнаний кращим фермером в Україні.
У нього з дружиною 200 га землі, близько 100 корів та 50 свиней. Але пан Олег каже, що працювати в сільському господарстві стає все важче.
Олег Поліщук: Ціни на нашу продукцію пішли в сторону зменшення, а ціни на техніку і нафтопродукти різко пішли доверху. Якщо виходити на ті мірки, що у ЄС, то нам треба, щоб хоча б літр молока стояв з дотаціями. Літр молока беруть у фермера за 50-60 копійок. В той же час літр молока в магазині два з лишком. Хто бере ці гроші?! Хто заслуговує на більшу ціну?!
Валентина Одарченко: Втрутився в розмову голова Обласної асоціації фермерів Дмитро Українець. Собівартість свинини, вирощеної в “Малій оазі”, так назвав своє господарство Олег Поліщук, становить 7-8 гривень, а на переробних підприємствах Рівненщини можна зустріти польських продавців м’яса, які збувають його по 6,50.
Секрет простий. При перетині кордону ЄС з таким товаром поляки отримають 1,5 євро державної дотації на кожному кілограмі м’яса. То ж їм це вигідно. Місцевим фермерам все важче збути свою продукцію.
Тим часом ентузіасти сільського виробництва на Рівненщині не переводяться. Скажімо, родина Бешкедів із Дубинського району щороку збирає з гектару близько 100 центнерів зернових. Тут використовують культиватор або дискові борони замість плуга і ще чимало технологій, які дозволяють економити пальне та підвищувати врожайність. “Але для цього селянам просто необхідні довгострокові кредити,” – каже Дмитро Українець.
Дмитро Українець: Нам сьогодні дає банк під 18% на три роки. Вибачте, у цивілізованих дають на 20-25 років фермерам кредит під 2-3%. То є різниця?
Валентина Одарченко: Фермери нарікають, що Рік села став для них роком нових випробувань. Вони схильні звинувачувати у своїх бідах часті зміни урядів та безвладдя в парламенті. Тим не менше кількість фермерських господарств на Рівненщині невпинно зростає. Нині їх вже більше 600.
Ірина Біла: “Надія на відродження села є,” - переконаний Президент України Віктор Ющенко. І навів обнадійливу соціологію.
Віктор Ющенко: Згідно з опитуваннями, минулого року більше 40 % селян оцінили рівень свого добробуту, як середній. Ще 7 років тому таких було лише 14%. Я впевнений, що це лише початок відродження українського села. Попереду велика робота.
Ірина Біла: А найважча робота, казав французький поет Шарль Бодлер, та, яку ми наважуємося розпочати.
Ірина Біла: Нині в селі проживає третина українців. Майже 70% території країни – це земля сільськогосподарського призначення. Чи може вона прогодувати тих, хто її обробляє? І чи сприяє цьому держава? Зрештою, українське село сьогодні: кормоцех чи “колиска нації”?
"Cучасні" методи господарювання подовжують
годувати більшість населення України.Такі милі міським жителям замальовки намагалися “втовкмачити” і за царських, і за радянських часів. Але чомусь з цих мальовничих сіл, не зважаючи на всю “турботу” про них, продовжували втікати люди. Від голоду, безробіття, непосильної праці...
Повернутися обличчям до села заприсяглися в Новій Україні. Навіть оголосили цілий рік Роком села.
Говорить Президент України Віктор Ющенко.
Віктор Ющенко: Село є колискою нації, джерелом пам’яті народу, його традиції, культури, мови і духовності.
В Україні цей важливий сектор економіки, в якому задіяні мільйони працівників.
2006 рік оголошено Роком села. Вперше за часи незалежності на фінансування села направлено рекордну частку державного бюджету, а це майже 10 мільярдів гривень.
Ірина Біла: Дещо по-іншому оцінює Рік села в Україні прем’єр-міністр Віктор Янукович. Глава уряду “з гіркотою в душі” змушений визнати, що життя селян за цей рік вочевидь не покращилося.
Віктор Янукович: Рік, що завершується, був Роком села. Селяни налаштувалися на істотне поліпшення умов господарювання та зростання власного добробуту. Але гасло залишилося гаслом. На жаль.
Я вважаю, що ніхто не сприйме це, як докір комусь. Я кажу про це з гіркотою в душі.
Попередні уряди так і не змоглися прийняти комплексну програму з підтримки розвитку села.
Ірина Біла: Без чого ж неможливе відродження українського села? Відповідь знає Президент України Віктор Ющенко.
Віктор Ющенко: Відродження села неможливе без розвитку соціальної сфери та інфраструктури. На ремонт доріг, газифікацію сіл та модернізацію водопостачання гроші з державного бюджету в останні роки майже не виділялися. Сьогодні водопроводи мають лише кожен четвертий населений пункт, а газопроводи – кожен третій. Менше, ніж половина сільських доріг мають тверде покриття. Уряд має працювати над вирішенням цих проблем.
Цього року на покращення доріг місцевого значення буде спрямовано майже 300 мільйонів гривень. Значні кошти будуть спрямовані на газифікацію сіл та програми енергозбереження.
Ірина Біла: І все ж, на думку прем’єра Віктора Януковича, коштів, виділених в бюджеті на нинішній рік, було вочевидь недостатньо.
Віктор Янукович: Хоча державою у бюджеті на 2006 рік видатки на сільське господарство були збільшені, насправді ефективної ринкової системи підтримки галузі так і не запроваджено. Коштів на здешевлення кредитів в достатніх обсягах виділено не було. Довгострокові кредити системою підтримки зовсім не враховані. Фактично зупинилася державна підтримка придбання селянами нової техніки.
Ірина Біла: Що ж до наступного року, то уряд, за словами Віктора Януковича, зробив усе можливе, аби врахувати в бюджеті-2007 реальні потреби селян.
Віктор Янукович: У 2007 році у проекті Державного бюджету передбачено збільшення коштів на здешевлення вартості кредитів. Урядом підтримано клопотання селян щодо продовження на 2007 рік пільг зі сплати податків на додану вартість.
Ірина Біла: Утім, самі фермери прискіпливо по-хазяйськи, підрахувавши бюджетну турботу уряду, схоже, не вельми втішені світлими перспективами.
Президент Асоціації фермерів Іван Томич.
Іван Томич: Цифри ті не в повному обсязі можуть вирішувати ті питання, які стоять перед українським сільськогосподарським виробником. Державна підтримка фермера 15 гривень! Ірина Біла: Крім вміння добре рахувати, Іван Томич ще й має добру пам’ять. І тому не забув, скільки потрібно було продати бичків 1988 року, аби купити трактор, і зараз.
Іван Томич: На сьогодні для того, щоб придбати трактор вітчизняного виробництва, необхідно продати майже 200 голів свиней чи 55 голів великої рогатої худоби. Я добре пам’ятаю, що в 1988 році, коли розпочинав фермерську стежину, для того, щоб придбати трактор, необхідно було 4 бички. Ось головна причина! Найменші зарплати на селі, відтік із села молоді!
Ірина Біла: А те, що молодь втікає з села, вже ні в кого не викликає сумніву. Це реалії, як каже Віктор Янукович.
Віктор Янукович: Ми добре знаємо, що здорові і молоді люди зараз тікають із села хто куди може. Одні їдуть на заробітки по чужих краях, а інші пробують влаштуватися в містах.
Українське село, яке завжди становило основу українського суспільства, вимирає. Мені прикро вимовляти це, але такі є реалії.
Ірина Біла: Але годі вже ті промови з високих трибун. Як пропонує кореспондентка Радіо Свобода на Черкащині Тетяна Чорномаз, пора вже почути й думку самих селян. І пропонує знайомством з мешканкою Уманщини Валентиною Петрівною розмову про майбутнє села.
Валентина Петрівна: Де ж воно, це майбутнє?! Роботи немає, немає молоді де робити.
Тетяна Чорномаз: Яка у Вас пенсія?
Валентина Петрівна: 366 гривень.
Тетяна Чорномаз: А ким Ви працювали?
Валентина Петрівна: На ланці робила. А до пенсії доробляла, то санітаркою у колгоспі була, то в дитсадку доробляла, бо здоров’я не дозволяло.
Тетяна Чорномаз: До розмови приєдналася пенсіонерка Марія, 79 років, та безробітна Світлана, 40 років.
Марія: Я з Томашівки. В нас два місяці радіо не говорить. А нас, самих бабів, багато по хатах в селі.
Тетяна Чорномаз: Молоді в селі багато?
Марія: Мало. Мало...
Світлана: Бо роботи немає для молоді. Раніше якісь будиночки будували, давали і робота була, якісь зацікавлені були, а тепер...
У мене дочка закінчила 11 класів. Чому їй залишатися у селі? Корови пасти разом зі мною? Немає що робити у цьому селі. Ніякої перспективи немає.
Тетяна Чорномаз: Пан Петро, мешканець села Оксанине, вважає, що село деградує.
Петро: Роботи немає, зарплату платять мінімум. Жити можна лише за рахунок домашнього господарства. Город, птиця, худоба, а так...
Молоді у селі зовсім мало. Така деградація йде, що тут скоро не буде ні школи, ні сільської ради, тому що молодь не лишається. Щоб робити, то людям треба платити гроші, створити умови. А хто це буде робити?
Тетяна Чорномаз: А як Ви думаєте, що треба робити, щоб село змінилося в кращу сторону?
Петро: Моя мати каже, а зараз їй 92 роки, що треба і церкву відновити в школі, ту, що комуністи колись розвалили, і треба думати за молодь, а не за себе.
Тетяна Чорномаз: Хвилюють проблеми села і молодь. Ось, що розповів Віталій, мешканець села Бабанки, 24 роки.
Ви спокійно ставитеся до тих слів, що село вмирає?
Віталій: Ні. Звичайно, що хотілося, щоби молодь залишалася. А що ж в селі робити сьогодні? Тут все розвалюється. Ніхто ж нічого не робить! Так що люди їдуть на заробітки. Але хотілося б на своїй землі залишатися. Сам я теж їжджу на заробітки у Київ. Там працюю. Але хотілося б тут працювати.
Тетяна Чорномаз: А що Ви хотіли б робити?
Віталій: Землею хотів би займатися. А що ж зараз землею займатися? Зерно ні по чому. Треба більше вкладати, ніж... Якщо по чесному працювати.
Ірина Біла: Українське село вимирає – так стверджують демографи. І якщо не врятувати ситуацію, то з мапи України села зникатимуть вже не поодиноко, а десятками.
Упродовж останніх десяти років в кожному десятому селі не народилося жодної дитини. А в решті смертність в кілька разів перевищувала народжуваність.
Говорить заступник директора Інституту демографії НАН України Елла Лібанова.
Елла Лібанова: Демографічний потенціал села абсолютно вичерпаний. Навіть на Закарпатті, на Франківщині, на Буковині, там, де трохи молодше населення і трохи пристойніший рівень народжуваності, все рівно немає кому народжувати дітей. Тому, власне кажучи, і відбувається депопуляція.
Особливість сільської місцевості ще й у тому, що депопуляція більше відбивається на жіночому населенні.
Ірина Біла: “Утім, проблема демографії села нероздільна з іншою загрозою, етнічною,” - переконана Елла Лібанова.
Елла Лібанова: На сьогодні традиційні цінності українського етносу зберігаються тільки в селі. В містах їх практично вже немає. Принаймні, якщо є можливість зберегти таку українську самість, то вона може бути пов’язана тільки з селом сьогодні.
Тому я не дооцінювала б проблеми демографічної деградації сільської місцевості – вони зводяться не тільки до демографії!
Ірина Біла: Єдині, хто може врятувати село, – це фермери. Саме вони є господарями землі і годівниками в розвинених європейських країнах.
Про те, чи покращив Рік села життя фермерів, на Рівненщині цікавилася тамтешня кореспондентка Радіо Свобода Валентина Одарченко.
Валентина Одарченко: Майже третина рівненських фермерів – це колишні вчителі, будівельники і навіть міліціонери. До роботи на землі їх привели різні шляхи: кого безробіття, кого низька заробітна плата, а ще бажання, за Довженком, «садити, щоб проізростало».
Є й інша категорія – це спадкових фермерів. Це вічні тваринники і землероби, у яких на генному рівні праця на власній землі асоціюється зі свободою, залежністю тільки від природи.
“Тож на Рівненщині чи не найпоширеніше прізвище – це Поліщук”, – каже фермер Петро Корнійчук.
Петро Корнійчук: А що таке Поліщук? Шукали в лісі десь таку ділянку, де можна щось вирощувати і розчищали її.
Валентина Одарченко: Справжній Поліщук і за прізвищем і за покликанням – це фермер Олег Поліщук з села Посягва Грищанського району. Він позаторік був визнаний кращим фермером в Україні.
У нього з дружиною 200 га землі, близько 100 корів та 50 свиней. Але пан Олег каже, що працювати в сільському господарстві стає все важче.
Олег Поліщук: Ціни на нашу продукцію пішли в сторону зменшення, а ціни на техніку і нафтопродукти різко пішли доверху. Якщо виходити на ті мірки, що у ЄС, то нам треба, щоб хоча б літр молока стояв з дотаціями. Літр молока беруть у фермера за 50-60 копійок. В той же час літр молока в магазині два з лишком. Хто бере ці гроші?! Хто заслуговує на більшу ціну?!
Валентина Одарченко: Втрутився в розмову голова Обласної асоціації фермерів Дмитро Українець. Собівартість свинини, вирощеної в “Малій оазі”, так назвав своє господарство Олег Поліщук, становить 7-8 гривень, а на переробних підприємствах Рівненщини можна зустріти польських продавців м’яса, які збувають його по 6,50.
Секрет простий. При перетині кордону ЄС з таким товаром поляки отримають 1,5 євро державної дотації на кожному кілограмі м’яса. То ж їм це вигідно. Місцевим фермерам все важче збути свою продукцію.
Тим часом ентузіасти сільського виробництва на Рівненщині не переводяться. Скажімо, родина Бешкедів із Дубинського району щороку збирає з гектару близько 100 центнерів зернових. Тут використовують культиватор або дискові борони замість плуга і ще чимало технологій, які дозволяють економити пальне та підвищувати врожайність. “Але для цього селянам просто необхідні довгострокові кредити,” – каже Дмитро Українець.
Дмитро Українець: Нам сьогодні дає банк під 18% на три роки. Вибачте, у цивілізованих дають на 20-25 років фермерам кредит під 2-3%. То є різниця?
Валентина Одарченко: Фермери нарікають, що Рік села став для них роком нових випробувань. Вони схильні звинувачувати у своїх бідах часті зміни урядів та безвладдя в парламенті. Тим не менше кількість фермерських господарств на Рівненщині невпинно зростає. Нині їх вже більше 600.
Ірина Біла: “Надія на відродження села є,” - переконаний Президент України Віктор Ющенко. І навів обнадійливу соціологію.
Віктор Ющенко: Згідно з опитуваннями, минулого року більше 40 % селян оцінили рівень свого добробуту, як середній. Ще 7 років тому таких було лише 14%. Я впевнений, що це лише початок відродження українського села. Попереду велика робота.
Ірина Біла: А найважча робота, казав французький поет Шарль Бодлер, та, яку ми наважуємося розпочати.
