Уродженець Рівненщини Олександр Ковальчук: «Комуністи мене переслідували за віру, а врятував Господь…».

Уродженець села Береги Млинівського району Сашко Ковальчук був напівсиротою в багатодітного батька, але тягнувся до наук. Читати навчився ще до школи по Біблії, яку подарував йому набожний односелець. Тож коли у 1939-му прийшла радянська влада, все його єство спротивилося новим порядкам, особливо войовничому атеїзмові.

Уперше його заарештували під час навчання у Львівському технікумі легкої промисловості. Рідні не знали, куди подівся Олександр. Саратовські слідчі, котрі примушували зректися Бога, влаштували йому «допит Карбишева», згадує Ковальчук: «Роззули мене, босого на сніг вивели в мороз 30 градусів, питають: „Бог гріє?“ — кажу: „Гріє!“ — і більш не говорив із ними. Потім закопали мене всього в сніг, зробили трубку, через неї кричать: „Бог гріє?“ — кажу: „Гріє!“ І все. Вони бачать, що я не відмовлюся…»


Від допитів та сидіння у підземній камері, де не можна було навіть спертися об стіну, у в’язня розпочалося запалення мозку. Дивним чином операція під скальпелем хірурга-початківця завершилася вдало. У той час, коли з в’язниці за добу виносили тіла 30–40 померлих від голоду і тортур в’язнів, Олександр вижив. Каже, що тільки завдяки вірі. А в 1950-му потрапив під амністію, одружився, став працювати механіком на Дубенській трикотажній фабриці. За технічне вдосконалення верстатів отримав навіть премію з Москви, згодом у Рівному відкрив своє трикотажне ательє.

А в 1961-му підтримав клопотання про проведення Всесоюзного з’їзду євангельських християн-баптистів. І знову — утиски, погрози, фальшиві звинувачення у привласненні державних коштів… Чергове ув’язнення завершилося травмами, які лікарі вважали несумісними з життям.

«Коли вони мене били, засаджували голову в унітаз, щоб не крикнув. Розчавили жовчний міхур — я став стікати кров’ю… Дружині дали телеграму, що я помру, бо рак останньої стадії…», — розповідає Ковальчук.

Божим провидінням вважає він те, що вижив — адже на прохання дружини, яка дала телеграму Хрущову і Брежнєву, йому дозволили… померти поза в’язницею. У Рівненському госпіталі, а потім в Одеському санаторії, здавалося б, безнадійний хворий одужав. А згодом написав відкритого листа керівництву Радянського Союзу з описами своїх тортур і вимогою припинити переслідування віруючих усіх конфесій. Через рідних, котрі мешкали в Польщі, лист потрапив за кордон, був оприлюднений шістьмастами радіостанціями та дійшов до ООН.

«Я писав їм: „Молю Бога, щоб він пом’якшив ваше серце. Ми не вороги ваші – ми тільки не любимо гріх, беззаконня і зло…“ Цей лист мене врятував від смерті…», — вважає Ковальчук.

За Олександром Ковальчуком встановили стеження і кілька разів арештовували, але за долею дисидента вже стежив світ. Поспілкуватися з ним прибули журналісти, астронавти слали вітальні телеграми…

Усе ж згодом КДБ намагалося запроторити його до психлікарні. У 1970-му він утік прямо з кабінету лікаря й опинився у Сухумі. Зажив там слави одного з кращих майстрів трикотажної справи — лагодив нові японські машини, з якими не могли впоратися інженери.

А коли у 1988-му дав телеграми Горбачову й Бушеві, йому дозволили разом з дружиною відправитися до США на побачення з сестрою, котра опинилася там після визволення з німецьких таборів. Там вдалося побачитися і з американським президентом.

Тільки у 1994 році Олександр Ковальчук отримав посвідчення реабілітованого. Уже 10 років мешкає в Лос-Анджелесі. Побачившись із земляками, він не приховував задоволення і здивування — нині у рідному краї без засторог можна говорити про свою віру і навіть проповідувати.

(Розповідь записана у листопаді 2006 р.)