Пам'ятний знак жертвам голоду у Миколаєві.Перший пам’ятник жертвам Голодомору з’явився поза межами України – в канадському Едмонтоні, у 1983 році. Він був першим у світі таким пам’ятником. Та часи змінювалися, змінювалися і люди. Починаючи з другої половини 80-х років минулого століття, меморіальні знаки та подоби пам’ятників жертвам голодомору з’являються і в Україні.
У 1989 році перший пам’ятник з’явився в місті Валки на Харківщині. Відтоді споруджували їх вже масово – і в селах, і в містечках, і у великих містах. У 90-х роках минулого століття такі пам’ятники були схожі один на одного. – Стела з великим православним хрестом у селі Заруддя на Полтавщині або пірамідка зі стовпами у вигляді свічок в селі Пустовіти на Київщині, стела в селі Сніжків на Харківщині. На Чернігівщині – в селі Сокиринці встановлено пам’ятник жертвам голодомору у вигляді хреста, обвитого колючим дротом. Прості пам’ятники. Недарма кажуть в народі: «Чим простіший пам’ятник, тим більшу журбу навіює».
Знаки про «голодні кладовища»
Тільки через півстоліття після трагедії люди почали впорядковувати місця поховань рідних, земляків чи й чужих людей, скошених голодною смертю. До того іноді тільки назви місцин засвідчували: тут знак голодомору. Як на Житомирщині, де в селі Ярославка цвинтар так і називають – «Голодне кладовище».
На цвинтарі в Бородянці (на Київщині) поховані в спільній ямі і місцеві жертви голоду, і ті, кого привозили сюди, підібравши при різних шляхах та дорогах, і ті, кого скинули, мов лантухи, з потягів, що мчали повз. У 1990 році над цією братською могилою з’явився пам’ятний хрест. Плити із хрестами, хрести і дзвони, насипані кургани - є в сотнях українських сіл: на Вінниччині і Луганщині, Дніпропетровщині, Запоріжжі, Кіровоградщині, Одещині та Херсонщині. В кожній області, навіть у західних областях, які на час Голодомору 1932-33 років не були у складі радянської України.
Загальноукраїнський меморіал з’явився у 1993 році на Зажур-горі поблизу Мгарського монастиря на Полтавщині. Це – 30 дзвонів, під пологом одного великого дзвону, увінчані хрестом. Споруджений на кошт Українського фонду культури та громадськості Лубенщини. Архітектор пам’ятника – А.Ігнащенко, конструктор – І.Лебедич. Відкритий цей пам’ятник 11 вересня, а наступного дня у Києві на Михайлівській площі було освячено меморіальний знак із бронзи та граніту – хрест і Мати-берегиню. Створили його художник В.Перевальський з архітектором М.Кислим.
В регіонах найлютішого радянського голодомору – найменше пам’ятників
Дослідники історії Голодомору – а їх сьогодні вже немало – звертають увагу на те, що найменше меморіальних знаків чи пам’ятників споруджено жертвам голодомору на східних та південно-східних теренах країни. Власне, там, де Голодомор був найлютішим. Це – Донеччина, Сумщина, Дніпропетровщина, Миколаївщина… А в згаданому селі Ярославка на Житомирщині, де «Голодне кладовище» - пам’ятників аж три. Всі вони відкриті ще 1991 року.
В тоталітарні часи на місцях масових поховань жертв голодомору прокладали дороги, будували клуби, робили танцмайданчики. Сьогодні, коли країна давно незалежна, кивати на тоталітарний режим не випадає, а хрести і плити і тепер іноді нищаться – новітніми вандалами. І річ не в тім, де поставлять більше пам’ятних знаків, де – менше. Головне – сама пам’ять, жива пам’ять. Брак якої в усьому світі вважається браком розуму.
